17 вересня 2026

Книга, яку треба почитати. Частина 2

Книга – це, по суті, історія зусиль тих, хто були небайдужими, але не змогли зробити те, що було потрібно, хоча й намагалися. На відміну від багатьох інших, у кого були ресурси, але не було сміливості. Біль авторів відчувається на сторінках. І, мабуть, тому у книзі достатньо докорів і ООН, і різним державам світу, і впевненості щодо необхідності покарання тих, хто вчинив геноцид та злочини проти людяності. Як мені видалося, дуже сміливими, а тому різкими, є викладені авторами підсумки наприкінці книги. Дуже резонують слова: «ми повинні дослідити, як стався геноцид, не з точки зору пошуку винних (тут і так забагато всього), а з точки зору того, які конкретні кроки ми збираємося зробити, щоб запобігти повторенню таких речей у майбутньому. Щоб гідно оплакувати загиблих і поважати потенціал живих, нам потрібна відповідальність, а не звинувачення. Ми мусимо викорінити безкарність, яку відчували і з якою діяли геноцидники, й наново утвердити принцип справедливості для всіх, щоб ніхто ні на мить не припускався етичної та моральної помилки, ставлячи одних людей вище за інших, помилки, яку міжнародна спільнота схвалила своєю байдужістю в 1994 році». Червоною ниткою у книзі проходить заклик до Людяності. На жаль, він не завжди є почутим. І абсолютно правильно написала у чудовому вступі до книги Анна Вишнякова, яка разом з Сергієм Карапетяном та видавництвом Юрінком Інтер доклали безперецедентних зусиль для того, щоб книга була доступна українською мовою: «історія має причини і має наслідки. Геноцид у Руанді не можна розглядати ізольовано - він мав коріння в колоніальній політиці європейців і він вилився у війну в Демократичній Республіці Конґо, можливо, найкривавішу в сучасній історії. Переплетення закономірностей є і між кривавими подіями Руанди та кровопролитною війною, яка нині триває в Україні. Можливо, якби «уроки Руанди» були по-справжньому засвоєні, багатьох смертей невинних людей вдалося б уникнути».

Ірина

17 вересня 2026

Книга, яку треба почитати. Частина 1

З надзвичайною зацікавленістю прочитала книгу генерал-лейтенанта Ромео Даллера і майора Брентома Бердслі «Рукостискання з дияволом: крах людяності в Руанді». Пан Даллер був командувачем сил Місії ООН в Руанді у 1993—1994, і став свідком геноциду у Руанді, коли за 100 днів було вбито близько 800 000 осіб. Чому з такою посадою і свідком? Книга детально про це розповідає. Я маю дуже багато рефлексій, викладу лише деякі. Об’єктивно для мене особисто це книга дуже страшна. І страшна вона не тільки тими частинами, де йдеться власне про геноцид і сцени масових вбивств та СНПК (до речі, їх не так багато, мабуть, через турботу про психіку читачів). Страшна вона тим, що вона описує байдужість тих, у кого об’єктивно був ресурс запобігти геноциду. Коли читаєш книгу, з думок авторів стає очевидним, що можна було б зробити так, щоб люди не були вбиті, але … І це але – воно, дійсно, вибиває землю під ногами. Бо людям в Руанді не допомогли належним чином просто тому, що це було нікому не цікаво. І це, до речі, багато що пояснює у сучасному світі. У мене справжню повагу викликали описи того, як пан Даллер з командою боровся, як міг, щоб активізувати допомогу людям Руанди, попередити та вчасно зупинити геноцид, але байдужість світу (читай: обмежений мандат, брак ресурсів, міжнародного консенсусу тощо) призвела до того, до чого призвела. Чому так трапилось? Мені видалось, що автори постійно намагалися знайти відповідь на це питання, і деякі фактори вказували прямо, але певний простір для критичного мислення читачів залишений. Шокуючими для мене стали сторінки про брак їжі (і просторочені пайки), води, елементарних людських умов життя навіть для сил ООН. Процитую, воно того варте: «навіть попри те, що у нас вже кілька днів не було води, він все одно мав провести тендер, а потім проаналізувати три найкращі пропозиції». Як і сторінки, що особливого поспіху у виправленні цих умов тими, від кого це залежало, не було.

Ірина

15 серпня 2026

Серійні вбивці України. Кривавими слідами українських маніяків

Книга дуже цікава, хоча місцями реально моторошна. Особливо вражає те, що всі ці історії не вигадка, а реальні події, які відбувалися в нашій країні. Деякі моменти читала буквально затамувавши подих. Сподобалося, що тут не просто розповідають про злочини, а й показують самих злочинців, їхню поведінку та те, як вони могли роками залишатися непоміченими. Після деяких історій ще довго ходила під враженням. Для тих, хто любить true crime і реальні кримінальні історії, думаю, книга точно зайде. Читається цікаво і не нудно

Марія

9 липня 2026

Серійні вбивці України

Рекомендую! Читала на одному диханні, дуже моторошно було, аж мурашки по кожі. Дівоче прізвище в мене Онопрієнко, і в шкільні роки та в інституті багато хто чув і казав про це прізвище, і було цікаво дізнатися як це було насправді, прочитавши перехопило дух… Потім ще Саєнко та Супрунюк, які взагалі ходили зовсім поряд, я їх не знала і не бачила, але коли читаєш,то розумієш, що вони навчались в сусідній школі, становиться все страшніше і страшніше… Але це історії з життя, і на жаль реальні.

Юлія

19 квітня 2026

непересічна книга та щира рекомендація

частина 1 Нещодавно завершила вивчення фундаментальної праці Костянтина Петровича ЗАДОЇ – «ЗБРОЯ НЕВІДВОРОТНОЇ ДІЇ: ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ» - і не можу утриматися від висловлення деяких моїх рефлексій щодо неї. 1. Загальна оцінка змісту. Цю книгу можна сміливо назвати енциклопедією міжнародного кримінального права в частині воєнних злочинів для українського контексту та національного кримінального права у частині воєнних злочинів. Шановний автор розглянув усі важливі питання: починаючи з основ розуміння воєнних злочинів за міжнародним кримінальним правом у зв’язці з міжнародним гуманітарним правом, і завершуючи дуже детальним науково-практичним тлумачення невеликої за текстом, але широченної за реальним змістом ст. 438 КК України – воєнні злочини, що супроводжується і аналізом застосування заходів кримінально-правового характеру у цих кримінальних провадженнях. 2. Структурування книги. Воно є не те що вдалим, а таким, що неможливо знайти жодного зауваження щодо (а) обсягу розглянутих питань та (б) послідовності розгляду. І хоча назву шановний автор прописав як «РОЗШИРЕНИЙ НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР ДО СТАТТІ 438 «ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ» КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ», насправді, на мою скромну думку, він вийшов не за межі, а занурився вглиб цієї проблематики. Про це свідчить розгляд: 1) воєнних злочинів як злочинів за міжнародним правом (з рубрикацією: злочини за міжнародним правом; воєнні злочини за міжнародним правом: загальні питання). У контексті загальних питань воєнних злочинів за міжнародним правом детально розкрито такі фундаментальні та водночас – найскладніші аспекти: як поняття «воєнні злочини» стало частиною позитивного міжнародного права; поняття воєнних злочинів за сучасним міжнародним правом: «критерії Тадича» v. Норма 156 звичаєвого МГП; воєнні злочини як порушення міжнародного гуманітарного права; воєнні злочини як серйозні порушення міжнародного гуманітарного права; воєнні злочини як серйозні порушення міжнародного гуманітарного права; mens rea воєнних злочинів; серйозні порушення МГП v. деякі інші діяння, криміналізацію яких може дозволяти або вимагати міжнародне право; відповідальність за воєнні злочини на національному рівні. По цьому розділу окремо зверну увагу на «вбудований» розгляд великого обсягу питань з міжнародного гуманітарного права, без яких, без сумніву, неможливе розуміння воєнних злочинів. Йдеться про: поняття міжнародного гуманітарного права; осіб, які перебувають під захистом МГП; формулювання ...в ситуації ведення бойових дій...; формулювання ...в ситуації поводження сторони збройного конфлікту з особами, які перебувають під її владою...; формулювання ...у зв'язку з MЗК ...; формулювання ...у звʼязку із ЗКНМХ...; обʼєкти, які перебувають під захистом МГП; методи та засоби ведення війни, заборонені МГП; МГП та національне право; генезу ідеї індивідуальної кримінальної відповідальності за порушення МГП; контекстуальний елемент воєнних злочинів. При цьому розгляд цих питань не перетворено на цитування конвенцій чи норм звичаєвого МГП, авторитетної доктрини, а підлаштовано саме під авторську лінію розкриття глибинної сутності воєнних злочинів у міжнародно-правовому контексті.

Гловюк Ірина Василівна

18 березня 2026

Відгук про прочитання книги

Цікава та пізнавальна книга для наукової спільноти. Автором запропоновані зміни до кримінального кодексу, що є актуальною потребою сьогодення.

Тетяна

16 березня 2026

Україна

Чудова книга,написано змістовно,коротко і зрозуміло.

Віктор

8 грудня 2025

всім, хто ще не мав змоги прочитати - рекомендую

Книга чудова. Мені, як шанувальниці детективів, читати було навіть трошки моторошно, бо це не вигадані історії, це реальне життя з описом на аналізом психології вбивць. Про це мало писали в газетах, та не говорити по телебаченню, адже в 90х роках цензура би не дозволила. А коли цензура вже була меншою, ми знали тільки поверхню подій. Але це все відбувалось поруч з нами, ці люди ходили в одні магазини, навчались з кимось в одній школі... чи можна було не допустити цих звірств? Хай кожен зробить висновок самостійно. Дякую авторам за кропітку роботу, а всім, хто ще не мав змоги прочитати - рекомендую

Наталя

7 грудня 2025

Найкраща книга про українських маніяків!

Довго шукав саме таку книгу про українських серійних вбивць — щоб без води, з реальними фактами, документами й психологічними портретами, а не просто жовта сенсація. Нарешті знайшов! Прочитав буквально на одному диханні за два вечори. Найсильніше вразив цинізм Онопрієнка — коли читаєш його слова й логіку, аж мурашки по шкірі. Дніпровські маніяки (особливо «діти в бетоні») теж просто жах. Автори подають усе дуже структуровано, без зайвого мороку, читається легко, хоч матеріал важкий. Дуже дякую Розовенко Е.Ф. та Іваськів І.В. за таку потрібну й сміливу роботу! Чесно кажучи, вийшло навіть краще, ніж класичні книги Дугласа й Олдшейкера, бо тут про наших співвітчизників, про наш менталітет, наші реалії 90-х і 2000-х, тому все відчувається ближче й страшніше. Рекомендую всім, хто цікавиться true crime і хоче знати правду про те, що відбувалося (і відбувається) в Україні. 10/10.

Артур