Адміністративне право і процес: теорія та практика правозастосування

Доктрина адміністративного права розвивається надзвичайно швидко, що є зрозумілим з огляду на надтісний зв’язок, який існує між адміністративним правом і функціонуванням держави та її інституцій. Зміна векторів державної політики, визначення її нових орієнтирів, утворення або ліквідація органів публічної влади, запровадження нових сервісів для приватних осіб – усе це неодмінно викликає зміни і на рівні наукових концепцій, які мають «обслуговувати» такі трансформаційні перетворення.

Поряд із цим наявні ситуації й іншого порядку, за яких доктрина адміністративного права впливає на розвиток адміністративного законодавства, визначаючи його «майбутнє обличчя». У такому разі мова йде, наприклад, про наукове опрацювання проблематики адміністративних процедур, що активно триває в Україні вже понад десять років і, сподіваюсь, завершиться ухваленням однойменного Закону, якого не вистачає як приватним особам, так і суб’єктам публічного адміністрування для налагодження більш ефективного, зрозумілого та прозорого публічного адміністрування.

Усе це накладає відповідні зобов’язання на вчених, які вивчають адміністративне право. Наразі мова йде про те, що науковці мусять постійно оновлювати власні наукові та методичні доробки з адміністративного права, намагатися «відчути» сучасні тенденції та тренди публічного адміністрування, аби запропонувати виважені відповіді на ті виклики і проблеми, які виникають у процесі його здійснення. І швидше за все я не помилюся, якщо скажу, Мельник Р. С. Адміністративне право і процес: теорія та практика правозастосування 8 що кожні два-три роки ми маємо піддавати ґрунтовній ревізії всі ті напрацювання, які були зроблені в попередні періоди нашої творчої діяльності.

Для успішності виконання такого завдання варто постійно пам’ятати слова Р. фон Ієрінга, який писав, що право розвивається, лише зрікаючись свого минулого. Тому до змін, перегляду позицій, пошуку нових пояснень старих явищ треба ставитися як до єдино можливого способу формування нової (сучасної) наукової думки. Ця ідея, очевидно, має бути втілена і на рівні викладання адміністративного права, у підґрунтя якого мають постійно покладатися нові або оновлені позиції. У цій частині привертає увагу досвід наших німецьких колег, насамперед авторів підручників з адміністративного права, які упродовж свого професійного (творчого) шляху готують часом до двадцяти перевидань своїх навчальних праць.

Що ж стосується студентів, то й вони мають займати активну позицію. Навчання не може зводитися лише до пасивного відвідування лекцій та семінарських (практичних) занять. Воно має перетворитися на постійний аналіз нових наукових статей, монографій, підручників, які адекватно відбивають сучасний стан публічного адміністрування, розкривають його проблеми та пропонують шляхи їх вирішення.

Сподіваюсь, шановний читачу, що представлена вашій увазі монографія здатна буде задовольнити потреби як науки адміністративного права та його викладання, так і окремі запити практики публічного адміністрування й адміністративного судочинства, які стоять поруч і впливають одне на одного, надаючи нових імпульсів для розвитку. У монографії читач знайде як уже опубліковані раніше авторські концепції та висновки, так і нові роздуми, які сприятимуть активізації подальшої наукової дискусії в царині адміністративного права та адміністративного процесу