Правові засоби стимулювання інноваційного розвитку України в умовах євроінтеграції

Останні декілька десятиліть у світі відбувається поступовий перехід від індустріального суспільства, яке в значній мірі вичерпало свій потенціал економічного зростання, до суспільства інформаційного, заснованого на використанні знань, інформації та нових технологій. Це свідчить про формування інноваційної моделі економічного розвитку, що зумовлює необхідність приведення всіх форм та методів управління макро- та мікроекономічними процесами, у тому числі правових, до відповідних умов постіндустріального (інформаційного) суспільства.

За оцінками західних експертів, глобальне економічне зростання більш ніж на 75 відсотків основане на досягненнях науково-технічного прогресу, більше половини прибутків, що отримуються суб'єктами господарювання, генеруються в результаті впровадження нових товарів та послуг на ринку, а частка нематеріальних активів у вартості довгострокових активів підприємств західної Європи наближається до 50 відсотків, у США - до 70 відсотків, демонструючи високі темпи зростання, які в значній мірі перевищують темпи зростання інших активів підприємств. Також необхідність інноваційного розвитку зумовлюється вичерпним характером традиційних, особливо сировинних, ресурсів. На противагу ним інновації, як результати творчої та інтелектуальної діяльності, практично не вичерпні.

В Україні існує широкий перелік нормативно-правових актів, що присвячені питанням регулювання інноваційної діяльності. Водночас практика свідчить, що відсоток інноваційного продукту залишається низьким, багато наукових розробок, у тому числі, розробок вищих навчальних закладів, так і не знаходять практичного застосування. Це пов’язано із браком інвестиційних коштів, адже інвестиції в інновації завжди пов'язані із великим ризиком, а також із відсутністю дієвих законодавчих механізмів комерціалізації інновацій.

Розроблення інноваційного продукту не є заключною стадією економічного циклу «життя» такого продукту. Без подальшої комерціалізації результатів проведених досліджень розроблена інновація не принесе жодної практичної користі ні вищим навчальним закладам (далі - ВНЗ), що її розробили, ні державі, яка надала фінансування, ні суб'єкту господарювання (за умови участі такого суб'єкта господарювання в фінансуванні проведення досліджень]. Тому важливою складової інноваційної діяльності ВНЗ повинна бути подальша комерціалізація розроблених інновацій - власними силами або за участі суб'єктів господарювання, компетентних державних органів, що замовляли дослідження. У силу цього потрібен законодавчий механізм визначення порядку комерціалізації інновацій. Цей механізм може передбачати порядок оцінки ризиків, вірогідності окупності витрат, пов’язаних з комерціалізацією, порядок вибору партнера у випадку недостатності власних коштів ВНЗ тощо.

Ураховуючи викладене, метою монографії є розробка пропозицій щодо формування ефективної правової бази, яка б забезпечила можливість належного використання та комерціалізації наукових та науково-технічних розробок ВНЗ. Завдання роботи - виробити на науковому рівні сучасну правову концепцію розвитку ВНЗ України та їх науково-дослідних структур у системі інноваційних правовідносин із позиції економіко-правового стимулювання їх продуктивності, утворення сприятливого режиму комерціалізації результатів їх діяльності, узгодження приватних та публічних інтересів у правовому забезпеченні їх статусу, поєднання правових та економічних засад правового здійснення господарських відносин за участі відповідних інноваційних структур.

Хочеться сподіватися, що книга сприятиме формуванню суспільного розуміння необхідності вжиття дієвих кроків для подальшого системного вдосконалення вітчизняної державної інноваційної політики та налагодження функціонування як інноваційних структур підприємницького характеру, так і тих, що утворюються вищими навчальними закладами та науковими установами в Україні.

Доктор юридичних наук, професор,
академік Національної академії
правових наук України,
президент Національного університету
«Одеська юридична академія»
С.В. Ківалов