Примирні процедури вирішення трудових спорів

З розвитком соціального діалогу в сфері праці особливої уваги потребують способи мирного врегулювання розбіжностей між сторонами трудових правовідносин. Велике значення для ефективного вирішення трудових спорів мають примирні процедури, де сторонам або спеціально створеним органам надається можливість урегулювати розбіжності, що виникли, шляхом досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень. 

У національній юридичній практиці примирні процедури традиційно пов’язуються з вирішенням колективних трудових спорів (конфліктів), законодавче забезпечення яких здійснюється Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 року. На відміну від законодавства деяких західних країн, у чинному трудовому законодавстві України не приділяється належної уваги примирним процедурам вирішення індивідуальних трудових спорів.

Включення до Книги дев’ятої «Індивідуальні трудові спори» проекту Трудового кодексу України (далі - ТК України) окремої глави 2 «Примирні процедури з розгляду індивідуальних трудових спорів» свідчить про подальший розвиток соціального діалогу у сфері праці і впровадження його нової форми в індивідуальних трудових правовідносинах. У зв’язку з цим у науці трудового права потребують відповідного теоретичного обґрунтування питання про поняття, принципи, форми, порядок здійснення примирних процедур з розгляду індивідуальних трудових спорів.

Національна політика захисту працівників в умовах індивідуального трудового правовідношення відповідно до підп. е) гі. 4 Рекомендації МОП №198 про трудове правовідношення 2006 року повинна передбачати заходи, спрямовані на ефективне забезпечення доступу зацікавленим сторонам, зокрема,роботодавцям і працівникам, до належних, швидких, недорогих, справедливих і дійових процедур і механізмів вирішення спорів, що стосуються існування і змісту індивідуального трудового правовідношення.

Детально і чітко юридично розроблені процедури вирішення трудових спорів у поєднанні з скороченим набором процедурних формальностей призводять до найбільш гармонічного вирішення спорів, зниженню кількості страйків і локаутів, дозволяють узгодити та поєднати інтереси сторін. В умовах реформування трудового законодавства України необхідним є внесення науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення процедури вирішення трудових спорів, у тому числі примирних процедур вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів.

Ці питання набувають особливої актуальності напередодні прийняття Трудового кодексу України та Закоцу України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів». При цьому не втрачають своєї актуальності питання теорії трудових спорів, зокрема, про їх поняття, види, предмет, сторони тощо, у зв’язку з включенням відповідних норм до зазначених законопроектів, які потребують докладного аналізу з метою наукового обґрунтування їхнього змісту.

Проблеми правового регулювання розгляду та вирішення трудових спорів досліджуються у роботах В.М. Андріїва, B. Д. Архіпова, М.Й. Бару, Н.Б. Болотіної, В.Я. Бурака, М.О. Буянової, С. А. Голощапова, 3.1. Джафарова, П.Ф. Єлісейкіна, C. І. Запари, М.І. Іншина, А.М. Касумова, І.Я. Кисельова, О.М. Куренного, І.В. Лагутіної, А.М. Лушнікової, М.В. Лушнікова, В.В. Лазора, О.Я. Петрова, П.Д. Пилипенка, О.М. Потопахіної, С. М. Прилипка, В.І. Смолярчука, І.О. Снігірьової, А.І. Ставцевої, В.М. Скобєлкіна, М.В. Сокол, М.П. Сгадника, В.М. Толкунової, Г.І. Чанишевої, В.І. Щербини, О.М. Ярошенка та ін.

Водночас, у вітчизняній науці трудового права до цього часу ще не було здійснено спеціального комплексного дослідження теоретичних та практичних проблем правового регулювання примирних процедур вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів.

Метою даної роботи є розвиток теорії трудового права щодо передбачених чинним законодавством, проектом ТК України, проектом Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів» примирних процедур вирішення трудових спорів га внесення пропозицій щодо вдосконалення їх юридичного забезпечення.

Автори щиро дякують доктору юридичних наук, професору В.М. Андріїву та кандидату юридичних наук, доценту О.М. Потопахіній за критичні зауваження та слушні пропозиції, висловлені під час підготовки цієї роботи.