Джерела правового регулювання цивільних відносин у сфері надання медичної допомоги

Турбулентність процесів, які відбуваються в одній з ключових сфер державного і суспільного життя - охороні здоров'я, змушує прискіпливіше оцінювати надійність нормативного фундаменту, поклика­ного забезпечити упорядкованість суспільних відносин. Особливістю цієї царини є те, що, поряд з джерелами правового регулювання, у ній важливу роль відіграють ті соціальні норми, які регламентують динаміку відносин. Соціальні норми як регулятори відносин станов­лять своєрідний скелет «організму» держави, який виконує опорну та захисну функції. Саме синергія різних регуляторів спроможна забез­печити повноту та визначеність функціонування суспільних відносин, а відтак, слугує оптимізації реалізації прав і правозастосуванню.

Вивчення цивільних відносин у сфері надання медичної допо­моги не було б повним без дослідження соціальних регуляторів, які забезпечують норми, що є визначальними в практичній діяльності надавачів медичної допомоги, а й основоположними при реалізації особистих немайнових прав, зокрема права на медичну допомогу.

Безпека людини та якісна медична допомога - це філософія, яка повинна стати ядром функціонування національної системи охорони здоров'я і посісти чільне місце в нормативному регулюванні, що слу­гуватиме досягненню балансу у взаєминах «лікар-пацієнт». У Додатку до Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи країнам-членам сто­совно управління безпекою пацієнтів і запобігання небажаним яви­щам у сфері охорони здоров'я (2006) закріплено, що законодавство є одним з найважливіших регулятивних механізмів системи охорони здоров'я, однак розмаїття європейських правових традицій і практик вимагає застосування у кожній країні своїх критеріїв і засад.

Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європей­ським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з іншої (далі - Угода про асоціацію), закріпила обраний Україною вектор на інтеграцію до Європейського Союзу (далі - ЄС),утому числі в царині охорони здоров'я. У главі 22 «Громад­ське здоров'я» Угоди про асоціацію зазначено, що сторони розвива­ють співробітництво в галузі охорони здоров'я з метою підвищення рівня його безпеки та захисту здоров'я людини як передумови стало­го розвитку та економічного зростання.

Пропоноване монографічне дослідження покликане комплексно розкрити особливості правового і позаправового регулювання ци­вільних відносин у сфері надання медичної допомоги з висвітленням національних нормопроектних звичаїв, а також охарактеризувати специфіку регламентації окреслених відносин у зарубіжних країнах. Компаративістський підхід дає змогу оцінити досвід країн континен­тальної та англо-саксонської правових систем, пов'язаний з норма­тивним забезпеченням правового статусу учасників відносин у сфері надання медичної допомоги, з об'єктивацією правовідносин у право­вих формах (договорах), з механізмами захисту та відповідальністю за неналежне надання медичної допомоги.

Враховуючи важливу роль Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) для України, зумовлену як ратифікацією Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), так і прийняттям Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», детально проаналізо­вано рішення та викристалізовано правові позиції цієї міжнародної інституції, що часом заповнюють національні нормативні прогалини і слугують надійним інструментом подолання колізій.

Правовідносини, зокрема механізмів регулювання, досліджували як теоретики права, так і представники цивілістичної науки. Вагомим є доробок учених і з різних питань правового регулювання сфери надання медичної допомоги. Висвітленню теоретичних питань пра­вовідносин, зокрема цивільних, присвячені праці І. В. Венедіктової, М. К. Галянтича, А. Б. Гриняка, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, І. В. Жилінкової, О. Ю. Заіки, О. Є. Іоффе, Т. Є. Ківалової, В. М. Коссака, О. О. Кота, О. В. Кохановської, О. О. Красавчікова, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця, П. О. Недбайла, О. О. Отраднової, Н. М. Пархоменко, М. Д. Пленюк, С. О. Погрібного, В. Д. Примака, П. М. Рабіновича, Я. М. Романюка, М. О. Стефанчука, Н. В. Федорченко, Є. О. Харитонова, О. і. Харитонової, Я. М. Шевченко, Р. Б. Шишки, О. Р. Шишки, О. Є. Яворської. Окремі пи­тання правовідносин у сфері охорони здоров'я, у тому числі надання 

медичної допомоги, вивчали С. В. Антонов, Н. Б. Болотіна, М. С. Брюховецька, С. Б. Булеца, Т. В. Водоп'ян, Т. В. Волинець, В. О. Галай, А. А. Герц, 3. С. Гладун, А. П. Головащук, Т. С. Грузєва, Н. О. Гуторова, Н. О. Давидо­ва, І. С. Демченко, Л. М. Дешко, О. В. Дроздова, Т. В. Заварза, О. Ю. Кашинцева, Н. Г. Кашканова, Д. Й. Клапатий, О. В. Крилова, Р. А. Майданик, Г. А. Миронова, С. В. Михайлов, В. Ф. Москаленко, Г. Я. Оверко, 3. В. Ромовська, В. М. Пашков, О. О. Прасов, І. Р. Пташник, О. О. Пунда, А. М. Савицька, В. О. Савченко, М. М. Самофал, О. І. Смотров, Р. О. Стефанчук, С. Г. Стеценко, А. О. Тараненко, Я. М. Шатковський, С. І. Шимон.

Проте поза увагою науковців залишилось ще чимало питань, що, зокрема, зумовлено плинністю суспільних відносин і політико-правовими умовами медичної реформи, активною євроінтеграцією Украї­ни та імплементацією нормативних актів. Усі ці чинники вплинули на парадигму національної системи охорони здоров'я, у тому числі формування джерел регулювання відносин у цій галузі. У монографії, крізь призму доктринальних надбань, сформовано авторське бачен­ня системи джерел регулювання відносин у сфері надання медичної допомоги, проведено аналітичний аналіз практики ЄСПЛ та висвітле­но гідний запозичення спектральний зарубіжний досвід в аналізова­ній царині (від особливостей здійснення прав людини, презумпцій у сфері надання медичної допомоги до функціонування омбудсмена з питань захисту прав пацієнтів, медичного арбітражу), що робить дос­лідження не лише теоретичним, а й практично орієнтованим.

Актуальність дослідження підсилюється важливістю принципу правової визначеності норм законодавства, на чому неодноразово в своїх рішеннях наголошував ЄСПЛ, назвавши цей принцип одним із елементів верховенства права. У справі «Оллсон проти Швеції» (Ollson v. Sweden) (1988) ЄСПЛ зазначив, що «норма не може розглядатися як «право», якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаці­ями, до певної міри передбачити наслідки, що її може потягнути за собою вчинена дія». Відтак, наукова праця може слугувати джерелом інформації для нормотворців при удосконаленні нормативно-право­вої бази України у сфері охорони здоров'я.

Автор не претендує на встановлення «категоричного імперативу» щодо предмета дослідження, але сподівається, що його мети до­сягнуто - сформульовані власні доктринально-практичні висновки поповнять науково-методологічні скарбниці цивільного права та ме­дичного права, оптимізують нормопроектування, правозастосування і сприятимуть реалізації прав людини у сфері надання медичної допомоги, а також продовжать чи започаткують науково-практичну дискусію за тематикою наукової праці.

Автор висловлює щиру подяку доктору юридичних наук, профе­сору, академіку НАПрН України Р. А. Майданику за наукове наставни­цтво; рецензентам - доктору юридичних наук, професору В. М. Паш­кову, доктору юридичних наук, старшому науковому співробітнику М. Д. Пленюк - за поради та увагу до моєї праці; колективу відділу проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України та директору цього Інституту доктору юридичних наук, професору, академіку НАПрН України О. Д. Крупчану за наукове спрямування; ректору Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького доктору фармацевтичних наук, професору, акаде­міку НАМИ України Б. С. Зіменковському та колективу Університету за підтримку наукового напряму. Сердечна подяка моїй родині, друзям і колегам за віру в мене. Безмежна вдячність і шана всім, хто долучився до створення монографії.