Кримінально-правова охорона свободи договору

Сучасна ринкова економіка ґрунтується на автономності її учасників, які на власний розсуд приймають рішення про вчинення тих чи інших юридично значущих дій самостійно або спільно з іншими рівноправними суб’єктами. Конституція України закріплює принципи економічної багатоманітності суспільного життя (ст. 15), непорушності права приватної власності (ст. 41), свободи підприємницької діяльності (ст. 42).

За таких умов основною формою взаємовідносин між приватними особами постає договір як спільна згода двох або більше осіб щодо досягнення визначених правових наслідків на взаємно узгоджених умовах. Саме договір є найпоширенішою універсальною юридичною конструкцією, яка знаходить застосування у всіх сферах суспільного життя - від побуту до великого бізнесу. Придбання одягу чи автомобіля, замовлення номера у готелі або ремонту у власній квартирі, похід у кіно чи поїздка у таксі, вступ до вищого навчального закладу, прийняття на роботу працівника, надання в оренду земельної ділянки, отримання кредиту чи оформлення депозиту, оплата комунальних послуг, заснування товариства - усі ці дії опосередковуються укладенням договорів в усній або письмовій формах.

На сьогодні відбувається активний процес дифузії, взаємопроникнення приватного та публічного права. З одного боку, у традиційно публічні галузі права входять диспозитивні елементи (наприклад, інститут угод у кримінальному процесуальному праві України). З іншого боку, держава часто-густо починає бачити публічний інтерес у традиційних приватноправових відносинах і визнає за собою право на втручання в розвиток цих відносин («публі-цизація приватного права»). Як приклад, можна навести ст. 197-1 КК України, що передбачає відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, якщо це завдало значної шкоди її законному володільцю або власнику.

У ст. ст. З, 627 ЦК України (Цивільного кодексу України) закріплено принцип свободи договору, що наділяє учасників договірних відносин рівними правами у процесі укладення та виконання договору, а також забороняє односторонні дії за відсутності спільної згоди сторін чи будь-який примус щодо контрагента. За посягання на свободу договору настає, здебільшого, цивільна відповідальність. Однак інколи посягання на свободу договору за своєю суспільною небезпекою може досягати такого рівня, за якого держава реагує на вчинене у формі кримінальної відповідальності. Це, наприклад, випадки, коли укладення чи виконання договору супроводжується насильством щодо потерпілого або заподіянням йому значної шкоди, як і поширене на практиці «вибивання» боргів ко-лекторськими службами та рейдерство (захоплення юридичних осіб шляхом незаконних угод).

Термін «свобода договору» у КК України (Кримінальному кодексі України) не вжито, хоча окремо поняття договору і суміжних йому понять (правочину та угоди) законодавець використовує при конструюванні ознак 15 складів злочинів. Також варто враховувати ситуації, в яких кримінально-правова норма непрямо відсилає до конструкції договору, на що вказують такі терміни, як «кредит», «зберігання», «перевезення» тощо. При цьому варто мати на увазі, що використання подібних термінів автоматично і саме по собі не означає, що має місце склад злочину, що передбачає відповідальність за посягання на свободу договору. Також слушне і зворотне твердження: відсутність у диспозиції статті договірних конструкцій не виключає визнання відповідного складу злочину таким, що передбачає відповідальність за посягання на свободу договору.

Свободу договору до цього часу не розглядали у кримінально-правовій науці як самостійний об’єкт кримінально-правової охорони. Якщо, наприклад, охорона кримінальним законом таких об’єктів, як безпека людства, міжнародний правопорядок, національна та громадська безпека, здоров’я особи та населення є очевидною навіть у разі поверхневого ознайомлення зі змістом КК України, то кримінально-правова охорона свободи договору на сьогодні має, можна сказати, латентний характер. Кримінальний закон охороняє свободу договору опосередковано, «принагідно», на рівні безпосереднього додаткового об’єкта певних складів злочинів. Такі склади злочинів не становлять єдиної системи, а «розкидані» по різних розділах Особливої частини КК України та мають свою специфіку. У зв’язку з наведеним кримінально-правова охорона свободи договору є несистемною, фрагментарною і навіть неочевидною, що підсилює науковий інтерес до дослідження вказаної проблематики.