Правове становище німецьких колоністів на півдні України (кінець XVIII ст. - 1917 р.)

На сучасному етапі розбудови України як правової держави залишається актуальною проблема захисту прав національних меншин. За Конституцією України (стаття 24) громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Євроінтеграційні процеси, які посилилися після 2014 року, вимагають від української держави акцентувати увагу на таких принципах майбутнього розвитку міжетнічних і міжконфесійних відносин, як толерантність, взаємоповага, рівність. Разом з тим, як показує практика ряду європейських держав, підхід у міжнаціональних та міжрелігійних відносинах повинен носити виважений характер і не допускати порушення інтересів корінного населення країни. У протилежному випадку посилюватиметься загроза релігійних конфліктів та зростатиме популярність право радикальних угруповань, як це сьогодні відбувається у Франції, Німеччині, Угорщині та інших країнах. Особливого значення це питання набуває сьогодні для України, де посилення міграційних потоків з-за кордону накладається на напружену ситуацію у сфері міжконфесійних та міжетнічних відносин. Ключовим завданням держави у цьому випадку є вироблення комплексної програми, яка спираючись на історичний вітчизняний досвід та досвід зарубіжних країн дозволила б забезпечити мирне співіснування представникам різних народів та створила умови для безконфліктного розв’язання суперечливих питань. Важливу роль у цій програмі відіграватиме належне правове оформлення статусу представників національних та конфесійних меншин, а також розробка механізму гарантій забезпечення їх прав і свобод.

У зв’язку з вищезазначеним, сьогодні нової актуальності набувають дослідження історії правового регулювання статусу етнічних та етноконфесійних груп, які населяли регіони України. Найбільш цікавим для дослідника в цьому відношенні є південноукраїнський регіон,де проживали різноманітні етнічні групи, зокрема німецька спільнота. Аналіз правового статусу німецьких колоністів, які проживали на півдні України наприкінці XVIII - на початку XX ст., дозволяє запозичити його корисні елементи з тим, щоб у подальшому втілити цей досвід у сучасне вітчизняне законодавство.

Дослідження встановлює, що важливим фактором для німецьких колоністів, який стимулював процес переселення на південноукраїнські землі, стало закріплення широкого комплексу культурно-духовних прав та свобод, що дозволяли забезпечити збереження національно-культурної та конфесійної самобутності поселенців. Насамперед мова йде про: право вільно сповідувати свою релігію, будувати церковні споруди, відправляти богослужіння за своїми обрядами, використовувати німецьку мову як у побуті, так і в офіційному діловодстві, здійснювати організацію навчального процесу у відповідності до національного досвіду та традицій. Загалом, російська держава намагалася проводити політику у цій сфері, дотримуючись принципів національної та релігійної толерантності. Результатом реалізації цих положень стає поява в Південній Україні широкої мережі культових установ - католицьких та евангелістських церков, розбудова системи шкільної та професійно-технічної освіти, а також поява видань німецькою мовою.

Здійснено аналіз практичної реалізації цієї групи прав і свобод та відзначено, що протягом першого періоду колонізації вони багато в чому мали формальний характер. Причиною цього явища слід вважати відсутність системи фінансово-матеріальних гарантій з боку держави та слабку економічну базу колоністів. Зроблено висновок, що частина російської еліти, насамперед церковна, негативно сприйняла культурно-духовну автономію колоністів і опиралася реалізації закріплених прав і свобод.

У сучасній історіографії дослідження правового статусу німецьких колоністів обмежуються відносно невеликою кількістю наукових робіт, як правило, фрагментарного характеру, в яких висвітлено лише окремі питання. Це зумовило інтерес до обраної теми, визначило мету, задачі та наукову новизну дослідження.

Основні положення і висновки, викладені у монографії, можуть бути використані у науково-дослідній діяльності - для здійснення подальших досліджень історії німецьких колоністів Півдня України, у навчальному процесі - для використання положень та висновків при підготовці навчально-методичної літератури, лекцій та проведенні семінарських занять з історії держави і права України, загальної історії держави і права, конституційного права України, у правотворчій діяльності - для внесення змін та доповнень до існуючого законодавства тощо.

Автор висловлює щиру вдячність професору Аракеляну Мінасу Рамзесовичу за підтримку цього наукового дослідження, цінні поради та конструктивні пропозиції, своєму науковому керівнику - професору Костянтину Миколайовичу Вітману за постійну підтримку та допомогу у цьому науковому доробку, професору Дудченко Валентині Віталіївні за цінні поради, настанови та підтримку, директору Інституту етнічних досліджень Олексію Келеру за змістовні пропозиції щодо вдосконалення роботи.