Репрезентативність та специфічність громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права України

Розвиток України як демократичної та правової держави повинен бути зумовлений належним розвитком інститутів громадянського суспільства, які активно взаємодіють з органами публічної адміністрації та доповнюють їхню діяльність, забезпечуючи реалізацію публічних інтересів.

Одним із головних інститутів громадянського суспільства є громадські об’єднання України, за допомогою яких громадяни реалізують своє конституційне право на об’єднання. Фізичні особи, долучаючись до діяльності різноманітних громадських об’єднань, отримують реальну можливість більш ефективно впливати на формування та реалізацію державної політики, вирішення важливих питань місцевого значення, забезпечуючи задоволення своїх законних інтересів.

Протягом останніх п’яти років Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України після майже двадцятирічного «застою» законодавства у сфері діяльності громадських об’єднань було прийнято низку важливих нормативно-правових актів, спрямованих саме на підвищення ролі громадських об’єднань у публічному адмініструванні шляхом збільшення обсягу їхніх прав у цій сфері та способів впливу на діяльність та рішення органів публічної адміністрації.

Однак практика реалізації вказаних нормативно-правових актів свідчить, що ані представники органів публічної адміністрації, ані члени громадських об’єднань належним чином не усвідомлюють необхідність активізації процесу формування і забезпечення свідомої та активної позиції громадських об’єднань щодо подальшого розвитку держави та необхідність підтримки органами публічної адміністрації громадських ініціатив стосовно участі в державотворчому процесі.

Подібна тенденція простежується і в сучасній юридичній науці, зокрема в науці адміністративного права, оскільки, незважаючи на наявність нової нормативно-правової бази у сфері взаємодії громадських об’єднань з органами публічної адміністрації, подібні питання в сучасних наукових працях вчених-адміністративістів належним чином не досліджуються, а в новій навчальній літературі з адміністративного права увага авторів, як і наприкінці XX століття, приділяється лише загальним питанням адміністративно-правового впливу на порядок створення, функціонування та припинення діяльності громадських об’єднань, проте з урахуванням положень нового Закону України «Про громадські об’єднання», який вступив у дію з 01 січня 2013 року.

Мета роботи полягає в тому, щоб на підставі аналізу чинного та перспективного законодавства України, практики його застосування органами публічної адміністрації та громадськими об’єднаннями, узагальнення історичних, зарубіжних та вітчизняних сучасних наукових підходів розкрити сутність, ознаки, види, адміністративно-правовий статус громадських об’єднань як суб’єктів адміністративного права України з наступним обгрунтуванням теоретичних положень, напрацювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення відповідного законодавства та підвищення ролі громадських об’єднань у формуванні та реалізації державної політики.

Мета роботи зумовила необхідність розв’язання таких науково-практичних завдань:

-    проаналізувати процес модернізації предмету адміністративного права України як сфери об’єктивізації участі громадських об’єднань та системи його суб'єктів;

-    визначити та охарактеризувати основні етапи формування сучасної наукової думки про громадські об’єднання як суб’єктів адміністративного права крізь призму становлення адміністративно-правової науки на теренах сучасної України;

-    визначити поняття та ознаки громадських об’єднань як суб’єктів адміністративного права України та здійснити їх класифікаційний розподіл;

-    поглибити сучасні наукові дослідження проблематики адміністративно-правового статусу громадських об’єднань та їхньої адміністративної правосуб’єктності як його основи;

-    охарактеризувати особливості реалізації активної та пасивної адміністративної правосуб’єктності громадських об’єднань як суб’єктів адміністративно-правових відносин у сфері публічного адміністрування;

-    визначити особливості реалізації активної та пасивної адміністративної правосуб’єктності громадських об’єднань як суб’єктів адміністративно-правових відносин, пов’язаних із застосуванням адміністративного примусу;

-    виробити конкретні та обгрунтовані пропозиції та рекомендації теоретичного та практичного характеру, спрямовані на вдосконалення нормативно-правового регулювання діяльності громадських об’єднань як суб’єктів адміністративного права.