Теоретико-методологічні засади інституційного забезпечення аграрного сектору України в контексті його інноваційного розвитку

Інноваційний розвиток аграрного сектору та інституційне забезпечення його функціонування визначає перехід на якісно новий рівень, який передбачає структурні зміни у взаємозв’язку сучасної науково-освітньої сфери з реальним сектором економіки та ефективну державну підтримку інноваційних процесів. При цьому особливого значення набувають методи оцінки та інструменти підвищення рівня економічної безпеки аграрного сектору. Для України проблема забезпечення функціонування аграрного сектору має особливо важливе значення, що зумовлюється, насамперед, сучасним станом інноваційного розвитку вітчизняного аграрного сектору, нарощування виробництва у якому відбувається переважно екстенсивним шляхом. Але інноваційний потенціал аграрного сектору нині використовується недостатньо, зокрема, стримуючими факторами на шляху нарощування обсягів виробництва, підвищення його продуктивності й ефективності виступають нераціональне використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, екстенсивний характер розвитку сільського господарства, незадовільний рівень інноваційної діяльності. Це створює загрози функціонуванню аграрного сектору та держави, пов’язані зі зниженням рівня продовольчого забезпечення населення, повільними темпами інвестиційно-інноваційного розвитку і нарощуванням структурних диспропорцій в економіці, поширенням екологодеструкційного впливу аграрного сектору на навколишнє середовище тощо.

Нейтралізація загроз функціонування аграрного сектору України вимагає формування засад її інституційного забезпечення та державного регулювання, що дозволило б розкрити і повного мірою використати конкурентні переваги вітчизняного аграрного сектору, утому числі в контексті європейської інтегра-ції України. Адже з підписанням Угоди про Асоціацію для України відкриваються перспективи освоєння вітчизняними виробниками сільськогосподарської продукції ринків країн ЄС, а також підвищення рівня якості, безпечності, екологічних характеристик такої продукції. Це, в свою чергу, потребує реалізації виважених кроків, спрямованих на проведення структурних реформ у аграрному секторі та підвищення рівня конкурентоспроможності агропромислової продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також на адаптацію вітчизняного аграрного сектору до нових умов з урахуванням можливих ризиків, які виникатимуть внаслідок лібералізації зовнішньоторговельних відносин з європейськими країнами. Саме тому виникає необхідність у розробці стратегічних заходів забезпечення функціонування аграрного сектору на засадах інноваційного розвитку, що є складним питанням, яке потребує формування та реалізації дієвіТх інструментів, прийомів для стійкого економічного зростання, шляхом системної генерації нових знань, конкурентних механізмів, активізації підприємницької активності та своєчасної оптимальної державної підтримки.

Незважаючи на вагомі напрацювання у царині дослідження особливостей забезпечення економічної безпеки аграрного сектору та його інноваційного розвитку відсутній загальновизнаний термінологічний апарат щодо визначення сутності і змісту, що визначає актуальність подальшого дослідження формування стратегії інституційного забезпечення економічної безпеки аграрного сектору шляхом підтримки його інноваційного розвис тку та механізмів її реалізації.

У монографії зроблено спробу висвітлити теоретико-методо-логічну та практичну основи інституційного забезпечення функціонування аграрного сектору у контексті його інноваційного розвитку, що й обумовило структуру роботи.

У першому розділі монографії розглянуті головні виміри категорій «інституція», «інститут», «інституціональна організація», їх взаємозв'язок та відмінності; проведено формально-логічний аналіз з метою обґрунтування відповідних понять з метою авторського визначення категорії «інституційне забезпечення»; розглянуто еволюцію теоретичних концепцій інституційного забезпечення функціонування аграрного сектору, ідентифіковано та систематизовано основні напрями забезпечення функціонування аграрного сектору згідно нового інституційного підходу. Огляд цих питань дозволив сформулювати методологічно значимі положення, що детермінують специфічний підхід до пізнання факторів та складових системи інституційного забезпечення функціонування аграрного сектору.

У другому розділі методологія системного підходу дозволила надати виявленим закономірностям функціонування та розвитку аграрного сектору України та його економічної безпеки кількісно-якісного змісту, забезпечити їх статистичною інтерпретацією, оцінити рівень функціонування аграрного сектору в Україні. Одне з основних завдань цього розділу - обґрунтування та оцінка факторів, які впливають на інституційне забезпечення економічної безпеки аграрного сектору; визначення взаємозв’язку інноваційного розвитку аграрного сектору з рівнем його економічної безпеки; ідентифікація ризиків та джерел загроз для функціонування та еКбномічної безпеки аграрного сектору в Україні.

У третьому розділі представлено теоретико-методологічний конструкт дослідження державної політики забезпечення функціонування та економічної безпеки аграрного сектору України. Обґрунтовані інституційні імперативи державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору у контексті забезпечення його економічної безпеки. Досліджено особливості моніторингу середовища інноваційного розвитку аграрного сектору як інструментарію державної політики забезпечення його економічної безпеки. Здійснено наукове обґрунтування напрямів та індикаторів інституційного забезпечення функціонування та економічної безпеки аграрного сектору України.

У четвертому розділі розкрито концептуальну модель формування стратегії забезпечення економічної безпеки аграрного сектору на засадах його інноваційного розвитку та її організаційно-економічні детермінанти; запропоновано механізм інсти-туційного забезпечення функціонування аграрного сектору у контексті його інноваційного розвитку; окреслено алгоритм інституційного забезпечення функціонування аграрного сектору та схему інтегрованого фінансового механізму; розроблено модель інноваційного кластеру, орієнтованого на забезпечення економічної безпеки аграрного сектору України; обґрунтовано необхідність та перспективи використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у забезпеченні економічної безпеки вітчизняного аграрного сектору.