Теоретико-правова характеристика процесуального статусу сторін в адміністративному судочинстві

Розбудова державності України відбувається у надзвичайно складних умовах, і усвідомлення цінності людини, її прав і свобод, а також формування сприйняття суспільством держави як демократичної правової структури має бути покладено в основу цього процесу. Відповідно, діяльність адміністративних судів, чиє першочергове завдання полягає у забезпеченні захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, має стати гарантом дотримання законності у цій сфері.

Ефективність діяльності адміністративних судів безпосередньо залежить від досконалості процесуальних норм, передусім тих, що визначають статус сторін в адміністративному судочинстві. Можна стверджувати, що всі інститути адміністративного судочинства формуються і розвиваються з урахуванням специфіки суб’єктного складу спорів, які становлять юрисдикцію адміністративних судів. Більшість із них пов’язана з конфліктами, що виникають між приватними особами і суб’єктами владних повноважень, які внаслідок звернення до суду та відкриття провадження у справі набувають статусу сторін адміністративного процесу. Водночас, сфера адміністративної юрисдикції поступово розширюється, урізноманітнюється склад осіб, яким законодавство гарантує можливість розв’язання конфлікту публічно-правового характеру в адміністративному суді. Крім того, змінюється само адміністративне судочинство - з’являються нові види і форми проваджень, яких адаптовано до специфіки спору. Таким чином, суттєві зміни у сфері адміністративної юстиції визначають необхідність перегляду процесуального статусу сторін адміністративного судочинства на теоретичному рівні, а також відображення нових реалій у нормативному забезпеченні цього статусу та у практичній діяльності адміністративних судів.

Із часу запровадження адміністративного судочинства в України увага науковців до питань статусу його суб’єктів постійно зростає, про що свідчать дослідження монографічного рівня: В.М. Бевзенка «Суб’єкти владних повноважень в адміністративному судочинстві»; 1.1. Діткевич «Адміністративна процесуальна правосуб’єктність»; О.М. Андруневчин «Суб’єкти адміністративного судочинства України»; О.В. Бачуна «Правовий статус суб’єктів адміністративного судочинства України»; М.М. Стефанчук «Органи виконавчої влади як сторона у справах адміністративної юрисдикції в Україні»; О.В. Кощий «Суб’єкти, які не наділені владними повноваженнями, як відповідачі в адміністративному судочинстві України». Водночас, у наведених працях розкриваються загальні питання суб’єкта адміністративного судочинства, або увагу авторів зосереджено на визначенні окремих його учасників, характеристиці осіб, які можуть брати участь в адміністративному процесі, із точки зору їх правового допроцесуального становища. Таким чином, залишається багато прогалин у визначенні комплексу прав і обов’язків сторін як основних учасників адміністративного судочинства та їх реалізації на окремих стадіях, умов набуття статусу сторони в адміністративному судочинстві, особливостей реалізації процесуального статусу сторін у різних формах і видах провадження, підстав та наслідків заміни позивача та відповідача тощо.

Представлене дослідження спрямовано на подальше формування теоретичної моделі процесуального статусу сторін в адміністративному судочинстві з урахуванням його завдань, а також особливостей окремих видів та форм провадження, розробку на цій основі пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства та судової практики.