Цивільно-правовий захист права на медичну допомогу: методичні рекомендації

В умовах медичної реформи правові знання стають гостро необхідними при провадженні медичної практики, підвищення рівня правової обізнаності для працівників сфери охорони здоров'я є особливо на часі. Нові правові конструкції, контроверзійність національного законодавства, відсутність уніфікованості в судовій практиці, зміна парадигми відносин між суб’єктами надання медичної допомоги є запорукою актуальності тематики рекомендацій.

Право на медичну допомогу є одним із визначальних серед невід'ємних і непорушних прав, якими наділена кожна людина. Вказане право знайшло своє відображення не тільки у нормах Конституції України, Цивільного кодексу України, але й у багатьох інших законах і підзаконних нормативно-правових актах, численних міжнародних і регіональних стандартах, що свідчить про його особливу важливість. Відомий латинський імператив «primum non nocere» («найперше не зашкодь!») не завжди може бути дотриманий у процесі надання медичної допомоги пацієнтові, як і надання медичної допомоги не завжди може завершуватись результатом, якого очікував пацієнт.

Відтак, як і будь-яка інша можливість, право людини на медичну допомогу може бути об'єктом посягань. Ненадання або неналежне надання медичної допомоги може мати своїм наслідком каліцтво, інше ушкодження здоров'я, заподіяння матеріальної чи моральної шкоди або ж навіть смерть. За таких обставин у дію вступатиме механізм юридичної відповідальності. Особливе значення відіграє питання цивільно-правової відповідальності, яка полягає в застосуванні до порушника заходів примусу, які визначені законом або договором і полягають у покладенні на нього додаткових обов'язків цивільно-правового характеру, в разі вчинення ним протиправних дій або бездіяльності у процесі надання медичної допомоги. Крім того, саме за допомогою заходів цивільно-правової відповідальності потерпіла особа може отримати відшкодування заподіяноїїй моральної чи матеріальної шкоди.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що ефективна судова система відповідно до вимог ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може, а за певних обставин - повинна, включати застосування кримінального законодавства. Проте, якщо порушення права на життя чи фізичну недоторканність не здійснюється навмисно, позитивне зобов'язання за ст. 2 цієї Конвенції щодо створення ефективної судової системи не обов'язково вимагає надання кримінально-правового засобу юридичного захисту в кожному випадку. У своєму рішенні «Марчук проти України» (2016) Європейський суд з прав людини зазначив: у конкретному випадку недбалості медичних працівників це зобов'язання, наприклад, може бути виконане, якщо правова система надасть потерпілим можливість отримати відшкодування за допомогою або виключно цивільно-правових засобів юридичного захисту, або їх поєднання із кримінально-правовими засобами юридичного захисту, що дасть змогу встановити відповідальність певних лікарів і отримати будь-яке відповідне цивільно-правове відшкодування, таке як відшкодування заподіяної шкоди та оприлюднення рішення. Отож, роль цивільно-правових алгоритмів у захисті прав у сфері охорони здоров'я, зокрема права на медичну допомогу, важко переоцінити.

Медичні працівники, на яких покладено обов'язок знати чинне законодавство про охорону здоров'я та нормативні документи, що регламентують діяльність органів управління та закладів охорони здоров'я, щодо надання необхідної медичної допомоги, основи права в медицині, повинні володіти базовими знаннями щодо основних питань цивільно-правової відповідальності за порушення права на медичну допомогу. Такі знання сприятимуть уникненню можливих порушень прав пацієнта на медичну допомогу (превентивна мета) та захисту свої права в разі необґрунтованості вимог (скарг) пацієнтів чи їхніх законних працівників.

Окрім цього, все більше органів управління і закладів охорони здоров'я до свого штату включають юристів, які покликані вирішувати правничі питання інституцій. Саме правники є тим «щитом» від можливих порушень і повинні володіти належним рівнем знань, аби забезпечувати функціонування правової медицини.

Методичні рекомендації підготовлено за результатами дисертаційного дослідження на тему «Цивільні правовідносини у сфері надання медичної допомоги в України: питання теорії і практики» та монографії «Цивільно-правове регулювання відносин у сфері надання медичної допомоги: питання теорії і практики» (2018), автор Ірина Сенюта.

Методичні рекомендації будуть корисними для слухачів післядиплом-ного рівня закладів вищої медичної освіти, наукових та науково-педагогічних працівників, широкого кола практикуючих юристів і працівників системи охорони здоров'я, а також інших фахівців, сферою інтересу яких є медичне право, цивільне право та охорона здоров'я.