Агітпроп на межі пам'яті і забуття

Публіцистичні спомини написані в гумористично-сатиричному жанрі на реальній основі фактів і подій у 1970–1990 рр. в діяльності Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (далі – УТОПІК або Товариство). 

У першій частині «За офіційним фасадом пропаганди» оповідається, як у тогочасній охороні пам’яток, на противагу українським національним старожитностям, індустрія ленінського плану монументальної пропаганди розтиражувала стільки пам’ятників новітнім вождям, що ними було «заселено» увесь історико-культурний ландшафт міст і сіл. Тут простежується загальна ілюзорність тотальної комуністичної агітації і пропаганди (агітпропу), які набували гротескного характеру у номенклатурних персонажах, що після репресивної постанови ЦК Компартії України про роботу Товариства (1972 р.) стали орудувати в цій громадській організації. 

Друга частина мемуарів «Світочі і каганці українського пам’яткоохоронства» присвячена відомим історикам О. Апанович, О. Компан, М. Брайчевському, І. Кудину, академікам-історикам Б. Бабію і П. Троньку, архітекторам І. Ігнаткіну, А. Карнабеду, О. Силину, скульптору В. Бородаю, мистецтвознавиці Є. Горбенко, письменникам П. Загребельному і І. Сенченку, редактору О. Рибалку, журналісту А. Ситнику та іншим подвижникам, які залишили помітний слід у пам’яткознавстві, загалом в українській культурі. 

Книга адресується широкому колу читачів, усім, хто цікавиться історією збереження культурної спадщини нашого народу та її ретроспективною декомунізацією.