Конституційно-правовий інститут лобізму: вітчизняний та зарубіжний досвід

636
Сообщить о снижении цены
Сообщить о снижении цены
Ваша просьба принята!

Вы получите уведомление при снижении стоимости товара на указанные Вами контакты
Ваш E-Mail
Актуальность
- обязательно к заполнению
Проверка...

Автор: Дягілєв О.В.,

Издательство: Право

Год издания: 2011

Количество страниц: 252

Переплет: твердый

Тираж: 500

Аннотация

Монографія присвячена комплексному дослідженню конституційних засад такого явища суспільно-політичного життя, як лобізм, з'ясуванню особливостей конституційно-правового регулювання лобістських відносин у контексті розвитку громадянського суспільства. У роботі запропоновано визначення категоріально-понятійного апарату лобізму, здійснено системну класифікацію його видів, розглянуто організаційно-правові форми та методи лобістської діяльності.

Проаналізовано зарубіжний конституційно-правовий досвід регулювання лобістської діяльності, а також генезис вітчизняного лобіювання. З'ясовано, що лобізм є окремим міжгалузевим правовим інститутом, досліджено його зв'язки з конституційним, адміністративним та іншими галузями права. Проаналізовано положення законодавства України з питань взаємодії влади та громадськості, аргументовано необхідність ухвалення системно узгодженого законодавства з питань лобістської діяльності. Розроблені науково обґрунтовані практичні рекомендації щодо законодавчого регулювання лобістської діяльності в Україні.

Видання розраховано на студентів, аспірантів, викладачів юридичних навчальних закладів, народних депутатів України та депутатів місцевих рад, державних службовців та усіх, хто цікавиться проблемами правового регулювання лобістської діяльності.

Авторы

Авторы книги Конституційно-правовий інститут лобізму: вітчизняний та зарубіжний досвід

Предисловие

Сучасний період Української держави та українського суспільства характеризується глибокими трансформаційними та інституціональними змінами. Триває процес удосконалення моделі державного устрою України, побудови нових принципів взаємовідносин органів державної влади між собою, а також з органами місцевого самоврядування, різноманітними інститутами громадянського суспільства.

Фактично із здобуттям Україною статусу суверенної держави розпочався процес оформлення цілої низки інституцій, що покликані наповнити реальним змістом як державний, так і національний та народний суверенний статус українського народу як вищого носія влади в країні.

Однієї з головних ознак статусу народу як суверенного та незалежного чинника в ланці «держава - спільнота - окремий громадянин» є існування розвиненого громадянського суспільства, наявність якого є базисною інституціональною передумовою забезпечення прав і свобод громадян України, вільного розвитку спільних інститутів, громадських ініціатив та окремих особистостей, партнерських відносин між суспільством та державою.

Саме громадянське суспільство є засобом цивілізованого співіснування окремих громадян, їх різноманітних об’єднань, а також партнерської взаємодії громадських структур та окремих громадян з владними інституціями, що включають органи державної влади та місцевого самоврядування, судову та правоохоронну системи. Співіснування інститутів громадянського суспільства та державної влади повинно базуватись на засадах не тільки виконання владно-розпорядчих приписів та рішень держави (через її окремі інститути та посадових осіб), а і через вплив суспільства та його окремих громадян на формування різних аспектів державної політики.

Конституція України чітко закріплює статус народу як єдиного носія суверенітету та джерела влади в країні. Отже, право кожного громадянина України на участь у громадсько-політичному процесі є незаперечним. Проте форми та методи такої активної діяльності громадян мають бути по можливості чітко прописані та регламентовані, оскільки в разі участі в прийнятті рішень органами державної влади, йдеться вже не про приватний, а про суспільний інтерес.

На думку автора, вищезазначене повною мірою стосується такого суспільно-політичного інституту, як лобізм, функціонування якого є невід’ємною ознакою демократичного політичного режиму. Україна довгий час була складовою частиною тоталітарної держави - Радянського Союзу, де юридично було дозволено існування лише однієї політичної партії, а законодавчі норми, що декларували права громадян об’єднуватись в різноманітні організації з метою відстоювання власних інтересів, фактично не виконувались, адже існували лише «дозволені» єдині профспілки, спілки письменників, журналістів тощо.

Намагання громадян створювати альтернативні організації з метою відстоювання своїх прав та інтересів жорстко придушувалось, яскравим прикладом чого є діяльність так званих Гельсінських груп, що ставили своєю метою захист громадянських прав. Сьогодні побудова демократичного суспільства та подальший розвиток його різних інститутів передбачає здійснення громадянами впливу на державну політику в Україні.

Фактично ми є свідками швидкого становлення розгалужених лобістських відносин, що охоплюють різні сфери державного, суспільного, політичного, економічного життя країни. При цьому мають місце як спроби громадян захистити свої невід’ємні права та інтереси, що в багатьох випадках становлять загальносуспільний інтерес, так і відверті намагання окремих крупних фінансово-промислових груп, підконтрольних їм партійних та владних структур певним чином монополізувати прийняття важливих управлінських рішень, суспільно значущих як на регіональному, так і на загальнодержавному рівні.

В зв’язку із зазначеним сам термін «лобізм» у громадській свідомості має негативне сприйняття як системи суспільних відносин, що пов’язані зі здійсненням неправового, а навіть більшою частиною корумпованого впливу на представників органів державної влади та місцевого самоврядування. Отже, назріло питання нормативного врегулювання суспільно-політичного явища лобізму таким чином, аби, з одного боку, забезпечити невід’ємне право громадян на участь в управлінні державними справами, а з другого - гарантувати захист держави, суспільства та окремих громадян від «тіньового», протиправного впливу лобістських структур на процес прийняття законодавцями, державними службовцями, іншими представниками владних структур рішень на користь певних лобістських груп, оскільки такий вплив може вступати в протиріччя із загальносуспільними та державними інтересами.

Завдання створення оптимальної моделі взаємодії різноманітних лобістських груп з державними інститутами мають вирішити як законодавці, так і представники вітчизняної правової науки, і в першу чергу її конституційно-правової галузі. Аналіз Конституції України, інших нормативних актів держави дозволяє впевнено стверджувати, що законодавство України містить певні правові норми, що є основами для розвитку правового та антикорупційного інституту лобіювання інтересів громадян та їх об’єднань.

Проте вказані норми-основи вимагають доповнення, регламентації та окреслення правового поля лобістських відносин. Враховуючи, що явище лобіювання інтересів громадян та їх різноманітних об’єднань має розгалужений характер в Україні, а лобістська діяльність - значне суспільне, політичне, економічне забарвлення, зазначена проблема потребує чіткого правового регулювання.

Подальший розвиток суспільно-політичних відносин в Україні буде об’єктивно сприяти розширенню лобістської діяльності, охоплювати все більш широке коло проблем, що мають значний суспільний інтерес. Зазначимо, що дослідження конституційно-правових засад інституту лобізму в Україні здійснюється лише з кінця минулого сторіччя, отже, потрібно ще багато зусиль для комплексного вивчення сутності цього суспільно-правового явища.

Довгий час в Україні, як і взагалі на пострадянському просторі, вважалось, що лобізм - це виключно закордонний феномен, при цьому акцент робився на його негативних рисах, сам термін «лобізм» набув негативного змісту та ототожнювався більшою частиною з корупційними діями. Оскільки за часів існування СРСР вважалось, що явище лобіювання притаманно виключно зарубіжним буржуазним країнам, у першу чергу Сполученим Штатам Америки, то в радянські часи дослідженням зазначеного питання займались спеціалісти Інституту США і Канади, зокрема Г. А. Арбатов, М. Г. Зяблюк, С. П. Перегудов, дослідження яких і сьогодні не втратили своєї актуальності.

Водночас, позбавлена ідеологічного навантаження західна юридична та політологічна наука вже майже сторіччя вивчає проблеми лобістської діяльності. Перші ґрунтовні дослідження лобізму знайшли своє відображення у працях американських науковців В. Вільсона (вчений який згодом став президентом США) та А. Бентлі, ще цілком природно, адже США можна вважати батьківщиною лобізму.

У подальшому питання лобізму знайшли своє відображення у працях таких західних вчених як Дж. Беррі, Д. Трумен, Л. Мілбрайт, Ф. Шміттер, Д. Фергюсон. З 90-х років XX ст. питанням дослідження лобістської діяльності саме у вітчизняних політико-правових реаліях стали займатись і вчені в Україні. Так, в аспекті політологічного вивчення груп інтересів зазначене питання досліджувалось такими авторами, як М. Богданович, Я. Боренько, П. Круш, О. Лісничук, І. Сікора. Соціологічному виміру інституту лобіювання присвячені дослідження Є. Б. Тихомировой В. Ф. Жмира, О. Л. Голіченко.

З позицій вітчизняної юридичної науки проблемам лобізму присвячені праці Д. С. Базілевича, А. Євгеньєвої, А. Куліша, К. В. Манжули, О. В. Молодцова, І. І. Нікітчука О. Одинцової, А. М. Онупрієнко, О. Л. Порфімович. Ю. М. Розенфельда, Б. Г. Розовського, О. Ситухо, В. Л. Федоренко. Значний інтерес для вивчення проблеми лобізму становлять праці В. Ф. Нестеровича, які є першим комплексним дослідженням зазначеного питання у вітчизняній юридичній науці.

Разом з тим багатогранність проблематики лобізму, необхідність з’ясування всіх аспектів конституційно-правових засад цього правового інституту та його зв’язків з іншими галузями права спонукали автора до підготовки цієї монографії.

Отзывы

Отзывы к книге Конституційно-правовий інститут лобізму: вітчизняний та зарубіжний досвід
636
Сообщить о снижении цены
Сообщить о снижении цены
Ваша просьба принята!

Вы получите уведомление при снижении стоимости товара на указанные Вами контакты
Ваш E-Mail
Актуальность
- обязательно к заполнению
Проверка...

Монографія присвячена комплексному дослідженню конституційних засад такого явища суспільно-політичного життя, як лобізм, з'ясуванню особливостей конституційно-правового регулювання лобістських відносин у контексті розвитку громадянського суспільства. У роботі запропоновано визначення категоріально-понятійного апарату лобізму, здійснено системну класифікацію його видів, розглянуто організаційно-правові форми та методи лобістської діяльності.

Проаналізовано зарубіжний конституційно-правовий досвід регулювання лобістської діяльності, а також генезис вітчизняного лобіювання. З'ясовано, що лобізм є окремим міжгалузевим правовим інститутом, досліджено його зв'язки з конституційним, адміністративним та іншими галузями права. Проаналізовано положення законодавства України з питань взаємодії влади та громадськості, аргументовано необхідність ухвалення системно узгодженого законодавства з питань лобістської діяльності. Розроблені науково обґрунтовані практичні рекомендації щодо законодавчого регулювання лобістської діяльності в Україні.

Видання розраховано на студентів, аспірантів, викладачів юридичних навчальних закладів, народних депутатів України та депутатів місцевих рад, державних службовців та усіх, хто цікавиться проблемами правового регулювання лобістської діяльності.

Авторы книги Конституційно-правовий інститут лобізму: вітчизняний та зарубіжний досвід

Сучасний період Української держави та українського суспільства характеризується глибокими трансформаційними та інституціональними змінами. Триває процес удосконалення моделі державного устрою України, побудови нових принципів взаємовідносин органів державної влади між собою, а також з органами місцевого самоврядування, різноманітними інститутами громадянського суспільства.

Фактично із здобуттям Україною статусу суверенної держави розпочався процес оформлення цілої низки інституцій, що покликані наповнити реальним змістом як державний, так і національний та народний суверенний статус українського народу як вищого носія влади в країні.

Однієї з головних ознак статусу народу як суверенного та незалежного чинника в ланці «держава - спільнота - окремий громадянин» є існування розвиненого громадянського суспільства, наявність якого є базисною інституціональною передумовою забезпечення прав і свобод громадян України, вільного розвитку спільних інститутів, громадських ініціатив та окремих особистостей, партнерських відносин між суспільством та державою.

Саме громадянське суспільство є засобом цивілізованого співіснування окремих громадян, їх різноманітних об’єднань, а також партнерської взаємодії громадських структур та окремих громадян з владними інституціями, що включають органи державної влади та місцевого самоврядування, судову та правоохоронну системи. Співіснування інститутів громадянського суспільства та державної влади повинно базуватись на засадах не тільки виконання владно-розпорядчих приписів та рішень держави (через її окремі інститути та посадових осіб), а і через вплив суспільства та його окремих громадян на формування різних аспектів державної політики.

Конституція України чітко закріплює статус народу як єдиного носія суверенітету та джерела влади в країні. Отже, право кожного громадянина України на участь у громадсько-політичному процесі є незаперечним. Проте форми та методи такої активної діяльності громадян мають бути по можливості чітко прописані та регламентовані, оскільки в разі участі в прийнятті рішень органами державної влади, йдеться вже не про приватний, а про суспільний інтерес.

На думку автора, вищезазначене повною мірою стосується такого суспільно-політичного інституту, як лобізм, функціонування якого є невід’ємною ознакою демократичного політичного режиму. Україна довгий час була складовою частиною тоталітарної держави - Радянського Союзу, де юридично було дозволено існування лише однієї політичної партії, а законодавчі норми, що декларували права громадян об’єднуватись в різноманітні організації з метою відстоювання власних інтересів, фактично не виконувались, адже існували лише «дозволені» єдині профспілки, спілки письменників, журналістів тощо.

Намагання громадян створювати альтернативні організації з метою відстоювання своїх прав та інтересів жорстко придушувалось, яскравим прикладом чого є діяльність так званих Гельсінських груп, що ставили своєю метою захист громадянських прав. Сьогодні побудова демократичного суспільства та подальший розвиток його різних інститутів передбачає здійснення громадянами впливу на державну політику в Україні.

Фактично ми є свідками швидкого становлення розгалужених лобістських відносин, що охоплюють різні сфери державного, суспільного, політичного, економічного життя країни. При цьому мають місце як спроби громадян захистити свої невід’ємні права та інтереси, що в багатьох випадках становлять загальносуспільний інтерес, так і відверті намагання окремих крупних фінансово-промислових груп, підконтрольних їм партійних та владних структур певним чином монополізувати прийняття важливих управлінських рішень, суспільно значущих як на регіональному, так і на загальнодержавному рівні.

В зв’язку із зазначеним сам термін «лобізм» у громадській свідомості має негативне сприйняття як системи суспільних відносин, що пов’язані зі здійсненням неправового, а навіть більшою частиною корумпованого впливу на представників органів державної влади та місцевого самоврядування. Отже, назріло питання нормативного врегулювання суспільно-політичного явища лобізму таким чином, аби, з одного боку, забезпечити невід’ємне право громадян на участь в управлінні державними справами, а з другого - гарантувати захист держави, суспільства та окремих громадян від «тіньового», протиправного впливу лобістських структур на процес прийняття законодавцями, державними службовцями, іншими представниками владних структур рішень на користь певних лобістських груп, оскільки такий вплив може вступати в протиріччя із загальносуспільними та державними інтересами.

Завдання створення оптимальної моделі взаємодії різноманітних лобістських груп з державними інститутами мають вирішити як законодавці, так і представники вітчизняної правової науки, і в першу чергу її конституційно-правової галузі. Аналіз Конституції України, інших нормативних актів держави дозволяє впевнено стверджувати, що законодавство України містить певні правові норми, що є основами для розвитку правового та антикорупційного інституту лобіювання інтересів громадян та їх об’єднань.

Проте вказані норми-основи вимагають доповнення, регламентації та окреслення правового поля лобістських відносин. Враховуючи, що явище лобіювання інтересів громадян та їх різноманітних об’єднань має розгалужений характер в Україні, а лобістська діяльність - значне суспільне, політичне, економічне забарвлення, зазначена проблема потребує чіткого правового регулювання.

Подальший розвиток суспільно-політичних відносин в Україні буде об’єктивно сприяти розширенню лобістської діяльності, охоплювати все більш широке коло проблем, що мають значний суспільний інтерес. Зазначимо, що дослідження конституційно-правових засад інституту лобізму в Україні здійснюється лише з кінця минулого сторіччя, отже, потрібно ще багато зусиль для комплексного вивчення сутності цього суспільно-правового явища.

Довгий час в Україні, як і взагалі на пострадянському просторі, вважалось, що лобізм - це виключно закордонний феномен, при цьому акцент робився на його негативних рисах, сам термін «лобізм» набув негативного змісту та ототожнювався більшою частиною з корупційними діями. Оскільки за часів існування СРСР вважалось, що явище лобіювання притаманно виключно зарубіжним буржуазним країнам, у першу чергу Сполученим Штатам Америки, то в радянські часи дослідженням зазначеного питання займались спеціалісти Інституту США і Канади, зокрема Г. А. Арбатов, М. Г. Зяблюк, С. П. Перегудов, дослідження яких і сьогодні не втратили своєї актуальності.

Водночас, позбавлена ідеологічного навантаження західна юридична та політологічна наука вже майже сторіччя вивчає проблеми лобістської діяльності. Перші ґрунтовні дослідження лобізму знайшли своє відображення у працях американських науковців В. Вільсона (вчений який згодом став президентом США) та А. Бентлі, ще цілком природно, адже США можна вважати батьківщиною лобізму.

У подальшому питання лобізму знайшли своє відображення у працях таких західних вчених як Дж. Беррі, Д. Трумен, Л. Мілбрайт, Ф. Шміттер, Д. Фергюсон. З 90-х років XX ст. питанням дослідження лобістської діяльності саме у вітчизняних політико-правових реаліях стали займатись і вчені в Україні. Так, в аспекті політологічного вивчення груп інтересів зазначене питання досліджувалось такими авторами, як М. Богданович, Я. Боренько, П. Круш, О. Лісничук, І. Сікора. Соціологічному виміру інституту лобіювання присвячені дослідження Є. Б. Тихомировой В. Ф. Жмира, О. Л. Голіченко.

З позицій вітчизняної юридичної науки проблемам лобізму присвячені праці Д. С. Базілевича, А. Євгеньєвої, А. Куліша, К. В. Манжули, О. В. Молодцова, І. І. Нікітчука О. Одинцової, А. М. Онупрієнко, О. Л. Порфімович. Ю. М. Розенфельда, Б. Г. Розовського, О. Ситухо, В. Л. Федоренко. Значний інтерес для вивчення проблеми лобізму становлять праці В. Ф. Нестеровича, які є першим комплексним дослідженням зазначеного питання у вітчизняній юридичній науці.

Разом з тим багатогранність проблематики лобізму, необхідність з’ясування всіх аспектів конституційно-правових засад цього правового інституту та його зв’язків з іншими галузями права спонукали автора до підготовки цієї монографії.

Отзывы к книге Конституційно-правовий інститут лобізму: вітчизняний та зарубіжний досвід