Ліга Націй у розвитку міжнародного права

На початку третього тисячоліття, коли активно обговорюється проблема подальшого реформування Організації Об’єднаних Націй, гостро постає необхідність звернутися до досвіду єдиної прямої інституційної попередниці ООН - першої міжнародної міжурядової організації з підтримання миру та безпеки - Ліги Націй, яка також свого часу була створена у відповідь на потребу відновити міжнародно-правові відносини на нових підвалинах післявоєнної доби. Однак радянська наука міжнародного права довгий час зазнавала впливу негативних офіційних оцінок Ліги Націй, а тому виявляється, що переважна більшість праць або присвячена лише вузьким аспектам її міжнародно-правової діяльності, або ж розвиток міжнародного права доби Ліги Націй розглядається в них лише як черга змін одних міжнародних договорів іншими без дослідження чинників, механізмів, закономірностей відповідних еволюційних перетворень, або ж висновки щодо організації безнадійно обтяжені ідеологічними догмами конкретно-історичної доби тощо.

На сучасному етапі українська наука міжнародного права лише починає осягати Лігу як самобутнє явище в історії його становлення. Цьому сприяє й запропонована новітня концепція періодизації міжнародного права, в основі якої лежить феномен Вестфальського миру 1648 р. як першого універсального правопорядку та своєрідної межі двох глобальних епох - локального (регіонального) та універсального міжнародного права. Саме до останньої епохи належить міжнародний правопорядок між двома світовими війнами.

Правопорядок доби Ліги Націй становить приклад високого ступеня упорядкованості міжнародних відносин на інституційних основах міжнародної організації. Упорядковуючим чинником в універсальному масштабі виступили норми міжнародного права.

Відтак проведення наукового дослідження саме за зазначеною темою було зумовлене нагальністю потреби комплексного аналізу місця і ролі Ліги Націй у розвитку міжнародного права з урахуванням нових тенденцій вітчизняної науки та необхідності переосмислення історико-правових явищ міжвоєнного періоду.

У ньому знайшли своє відображення завдання, що ми їх поставили, які полягали, зокрема, в аналізі міжнародно-правових передумов, уявлень та підходів, що сприяли відновленню міжнародного правопорядку після Першої світової війни та заснуванню Ліги Націй під час Паризької мирної конференції. В окремому розділі праці були окреслені міжнародно-правові основи, механізми та особливості міжнародного правопорядку тієї доби згідно зі Статутом Ліги Націй. При цьому ми докладно зупинилися на розвитку правового інструментарію вирішення міжнародних спорів та характерній особливості правопорядку міжвоєнної доби - інституті мандатного управління.

Окрема увага в монографії приділена завданню висвітлити аспекти впливу Ліги Націй на становлення норм та інститутів сучасного міжнародного права, не втрачаючи при цьому з поля зору концепцію розвитку міжнародного права в умовах універсального міжнародного правопорядку. До аналізу було залучено інститути заборони агресії, роззброєння та колективної безпеки - як такі, що стосуються основного статутного завдання Ліги Націй - підтримання миру та безпеки. Крім того, нас зацікавили прояви задекларованої мети щодо забезпечення міжнародного співробітництва -в аспекті захисту прав людини та вирішення міжнародних економічних питань - як актуальні вимоги епохи до першої міжнародної міжурядової організації універсальної компетенції.

Ми усвідомлюємо, що багатогранний та суперечливий феномен першої міжнародної міжурядової організації з підтримання миру та безпеки, а тим паче наслідки його існування в міжнародних відносинах міжвоєнної доби, не можуть бути вповні охоплені рамками одного монографічного дослідження. Саме тому сподіваємося, що ця книга відкриє шлях для подальшого поглибленого вивчення всіх аспектів впливу Ліги Націй на прогресивний розвиток норм та інститутів міжнародного права з метою «реабілітації» організації в сучасній українській науці.