Задать вопрос о книге:

Питання теорії конституційного правосуддя в Україні. Актуальні питання сучасного розвитку конституційного правосуддя

Питання теорії конституційного правосуддя в Україні. Актуальні питання сучасного розвитку конституційного правосуддя - фото

Автор: Селіванов А.О., Стрижак А.А.

Издательство: Логос

Год издания: 2010

Количество страниц: 276

ISBN: 978-966-171-298-9

Переплет: твердый

Язык: украинский

Вес: 0.5 кг

Формат: 145х200 мм

Тираж: 1000

Аннотация

У монографічному дослідженні розглядаються теоретичні питання, що становлять доктринальне праворозуміння конституційного правосуддя, яке реалізується в двох найважливіших напрямах — конституційного контролю і офіційного тлумачення норм Конституції та законів України. 

З урахуванням практичного досвіду діяльності Конституційного Суду України досліджуються проблеми, пов’язані із застосуванням принципу верховенства права під час розгляду конституційних подань і звернень встановленими суб’єктами, а також аналізується функціональна природа конституційного правосудця в забезпеченні конституційного ладу в державі.

Розрахована на судців судів загальної юрисдикції, вчених, викладачів, студентів юридичних вузів і працівників державного апарату.

Книга видається російською та українською мовами (доповнений варіант).

Авторы

Авторы книги Питання теорії конституційного правосуддя в Україні. Актуальні питання сучасного розвитку конституційного правосуддя
Селіванов А.О. Селіванов А.О. Доктор юридичних наук, професор, дійсний член (академік) НАПрН України, Заслужений юрист України

Брав участь у розробці проектів законів України: «Про порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України Верховною Радою України», «Про внесення змін до Закону України «Про Конституційний Суд України», «Про Національний банк України», «Про Рахункову палату України», «Про судоустрій та статус суддів». 

Входив до складу Конституційної Асамблеї України. Був членом Вищої ради юстиції (2001–2004), членом Науково-консультативної ради при Верховному Суді України. Член експертної ради з питань проведення експертизи дисертаційних робіт МОН України з юридичних наук. 

Член наукової ради юридичного журналу «Право України», член редакційних колегій наукових видань «Вісник Верховного Суду України», «Вісник конституційного суду України», «Бюлетень Вищої ради юстиції України». Член спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.

Заслужений юрист України (1998), нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2010), Грамотою Верховної Ради України (2001), Почесною грамотою Верховної Ради України (2003), двома дипломами Міжкольцкого та Кошицького університетів (2012). Лауреат Премії імені Ярослава Мудрого (2011).

Предисловие

Задум цієї книги був визначеним — проаналізувати значення категорії “право” для конституційного правосуддя та забезпечення конституційного порядку. Слід констатувати, що в конституційному праві України конституційна юрисдикція посідає особливе місце, виконуючи в житті держави і суспільства найважливішу функцію справедливої судової влади. Право в реаліях конституційного правосуддя постає мірилом справедливості в суспільних відносинах, які стали предметом конституційного контролю, а нормативне закріплення — причиною конституційних конфліктів. Норми законів під час правозастосування зумовлюють потребу в офіційному їх тлумаченні, що означає виявлення конституційного значення правового припису і визначення сфери його застосування, як це передбачалося метою ухвалення того чи іншого закону.Право і закон — поняття, що не збігаються. Національне законодавство регулює внутрішньодержавне життя кожної країни, визначаючи правовий режим забезпечення інтересів суспільства, громадянина і держави. Водночас для повноцінного функціонування всіх інститутів державної влади, місцевого самоврядування, політичних (недержавних) організацій важливою умовою забезпечення їх злагодженої взаємодії, дотримання всіх принципів стійкості політичної системи вирішальною умовою постає конституційний лад.

Право в його сутнісному розумінні й конституційний лад — категорії, що тісно пов’язані, які передбачають функціонування легітимної влади, що забезпечує розвиток демократичного суспільства, верховенство прав і свобод громадянина, підпорядкування інтересам особи, управлінської діяльності держави, охорону конституційних цінностей і правовий захист життєвих інтересів і потреб людини. Саме правовий зміст конституційного ладу дає державі змогу досягати необхідного балансу прав і обов’язків, встановлених для громадян і юридичних осіб, підтримуючи і розвиваючи цим суспільно-політичний лад, укріплюючи державний суверенітет і стабільність соціально-політичного устрою в країні. Право визначає внутрішню організацію порядку в суспільних відносинах, з’єднується з ним в єдине ціле, створюючи умови забезпечення порядку, передбаченого законом та іншими нормативно-правовими актами, встановленими державою.

Існуючий у суспільстві правопорядок означає режим реального вираження права в поведінці громадян, у законотворчій і владно-виконавчій діяльності органів держави і місцевого самоврядування, а також у статутно визначеному функціонуванні політичних партій і громадських об’єднань. Тому право спочатку визначає природу формування статусу всіх суб’єктів, які вступають у відносини, регульовані правом, і таким чином набувають властивостей суб’єктів права. При такому праворозумінні встановлений правом порядок служить суспільним інтересам і демократичному ладу, в якому вищою мірою соціальної справедливості в суспільних відносинах постає свобода і визнана ідеологія прав людини. Встановлений правом порядок безпосередньо свідчить, в якому стані перебувають збалансовані інтереси особи і суспільства і як саме держава здатна їх задовольняти. Проте правопорядок ніколи не повинен розглядатися як абстракція або ілюзорна категорія суспільного і державного життя. Правопорядок завжди постає критерієм дії громадянина, суб’єкта владних повноважень, визначає рівень виконання вимог закону. Тому існуючі уявлення про “суверенність особи” не можуть створювати передумови для того, щоб кожний індивід сам по собі прагнув піднятися над суспільством, а отже, над державою. Така ідеалізація прав і свобод людини перетворює правопорядок на фікцію, навіть якщо домінує доктрина демократичного розвитку суспільства і держави.

Не випадково інтерес до правопорядку детермінується цілим рядом об’єктивних і суб’єктивних причин, які відображають конкуренцію нормативізму, природного права і соціологічного підходу. У цьому існує певна закономірність, коли загострюються суспільні відносини під впливом економічної кризи, посилюється боротьба політичних сил, що використовують громадськудумку про необхідність радикальних реформ у публічно-правовій сфері, державному устрої, місцевому самоврядуванні, створенні реальних гарантій для реалізації прав і свобод людини. Звідси набувають соціальної ваги доктрини природно-правового і соціологічного підходів — у критичному відношенні до таких категорій, як “правопорядок”, “режим законності”, “юрисдикційне право”. Це породжує у свою чергу нівеляцію належної, обов’язкової поведінки у тих громадян і посадовців, які суб’єктивні права і власні інтереси намагаються вивести за рамки правопорядку, що дезорієнтує суб’єктів права і безпосередньо суб’єктів правозастосування. Звідси виникає надзвичайно важлива проблема послаблення правопорядку і насамперед конституційного. Уявлення про пріоритет прав і свобод людини і громадянина в ідеальному (природно-правовому) стані, про правову державу, яка конституційно покликана бути соціально орієнтованою на суспільство, як головній умові його благополуччя, швидше належать до принципів і цілей, відсуваючи реально існуючі соціальні явища. У цьому ідеальному вимірі з часом можуть відбутися небажані трансформації. А саме — розчарування громадян унаслідок нездійсненних надій і очікувань. При цьому істотна шкода може бути заподіяна основним правовим цінностям: правопорядку і конституційній законності. Залишається поки невирішеною проблема застосування на практиці принципу “верховенства права”, з позицій якого кон’юнктурними політиками обгрунтовується відповідальність держави за соціальні проблеми, що виникають, а при вирішенні спірних питань у сфері владних відносин або у визначенні конституційності нормативно-правових актів вони намагаються упровадити негативне ставлення до нормативного підходу в розумінні права.

Чи будуть за таких умов зміцнюватися конституційний лад, підноситися і захищатися правом конституційні цінності? Звичайно, ні, коли будь-який закон і правила, в ньому закладені, піддаються сумнівному декларативному критичному аналізу щодо відповідності встановлених законом правил поведінки доктриніприродного права і дотримання принципу верховенства права. Чи не підміняється в таких випадках методологія дослідження філософією або правовою ідеологією?

Очевидно, що в розуміння правопорядку, і особливо конституційного, необхідно ввести предмет як конкретне соціальне явище, необхідне для суспільного блага, що зміцнює правосвідомість і підтримання в громадському житті твердого порядку, який ґрунтується на правовому законі. У цьому сенсі немає і не повинно бути проблеми невідповідності права (розуміючи як зміст закону) яким-небудь конституційним цінностям. Адже в іншому разі виникає безплідна, псевдонаукова суперечка: “Це право, а це вже не право”. Методологічно така постановка питання призводить до безглуздої плутанини і заводить у безвихідь. До спільного знаменника ніколи дійти не вдасться. Вчені, які досліджували проблему плюралізму праворозуміння в тому вигляді, в якому він існує в юридичній науці, були змушені дійти певного висновку, що нерозв’язувані проблеми виникають тоді, коли природне право розуміється не як ідеал, а видається за чинне право. Наукова схоластика не може принести позитивних результатів для практики.

Зрештою, такий підхід немає ні наукового, ні практичного значення. Ось чому правом визначається міра поведінки всіх осіб, органів публічної влади, громадських колективів, і таким чином держава відіграє роль правовстановлюючого суб’єкта, тобто єдиного суб’єкта, який, дотримуючись принципів і постулатів природного права, переводить їх у зміст законів. Отже, маючи Конституцію як Основний Закон держави і суспільства, формується конституційний правопорядок, в якому регуляторами постають не мораль і звичаї, а саме право.

Для конституційної юрисдикції право постає ексклюзивним інструментом і критерієм оцінки всіх нормативних регуляторів суспільних відносин, незалежно від того, який суб’єкт влади їх встановлює і застосовує. Існування в державі конституційного правосуддя — це насамперед контроль над виконанням умовконституційного правопорядку і конституційних вимог при ухваленні й реалізації нормативно-правових актів, у першу чергу законів.

Маючи такий інструмент, як офіційне розуміння права і юрисдикційні повноваження (jurisdiction — судочинство,jus — право і dico— говорю), Конституційний Суд визнаний єдиним у здійсненні конституційного правосуддя щодо підтримання і охорони конституційного порядку, а отже, контролю над усіма правовими засобами його забезпечення.

Передуючи темі цього видання, слід зауважити, що автори вважають актуальні питання конституційного правосуддя дискусійними і не вважають завершеними досліджувані проблеми у співвідношенні категорій “право”, “правопорядок”, “конституційна юрисдикція”, “конституційне праворозуміння” і “конституційне правосуддя”. Теоретичний підхід без аналізу практики завжди ризикує завдати збитку науці, позбавити її конструктивного впливу на вирішення складних питань конституційного права. Тому актуалізація практики конституційного правосуддя залежить від теоретичного дослідження проблем, що накопичилися. Наукова думка закликає нас викласти в цій праці власні погляди на правові явища в Україні.

Кожне дослідження стає цінним, якщо знайдено власні підходи, обрано надійний методологічний інструментарій і в цьому полягало загальне прагнення авторів зробити видання оригінальним і доступним для допитливих читачів, яких також цікавлять проблеми конституційного правосуддя.

Професор Л.О. Селіванов

Київ — Харків — Гамбург, 2009—2010рр.

Отзывы

Отзывы к книге Питання теорії конституційного правосуддя в Україні. Актуальні питання сучасного розвитку конституційного правосуддя

У монографічному дослідженні розглядаються теоретичні питання, що становлять доктринальне праворозуміння конституційного правосуддя, яке реалізується в двох найважливіших напрямах — конституційного контролю і офіційного тлумачення норм Конституції та законів України. 

З урахуванням практичного досвіду діяльності Конституційного Суду України досліджуються проблеми, пов’язані із застосуванням принципу верховенства права під час розгляду конституційних подань і звернень встановленими суб’єктами, а також аналізується функціональна природа конституційного правосудця в забезпеченні конституційного ладу в державі.

Розрахована на судців судів загальної юрисдикції, вчених, викладачів, студентів юридичних вузів і працівників державного апарату.

Книга видається російською та українською мовами (доповнений варіант).

Авторы книги Питання теорії конституційного правосуддя в Україні. Актуальні питання сучасного розвитку конституційного правосуддя
Селіванов А.О. Селіванов А.О. Доктор юридичних наук, професор, дійсний член (академік) НАПрН України, Заслужений юрист України

Брав участь у розробці проектів законів України: «Про порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України Верховною Радою України», «Про внесення змін до Закону України «Про Конституційний Суд України», «Про Національний банк України», «Про Рахункову палату України», «Про судоустрій та статус суддів». 

Входив до складу Конституційної Асамблеї України. Був членом Вищої ради юстиції (2001–2004), членом Науково-консультативної ради при Верховному Суді України. Член експертної ради з питань проведення експертизи дисертаційних робіт МОН України з юридичних наук. 

Член наукової ради юридичного журналу «Право України», член редакційних колегій наукових видань «Вісник Верховного Суду України», «Вісник конституційного суду України», «Бюлетень Вищої ради юстиції України». Член спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.

Заслужений юрист України (1998), нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2010), Грамотою Верховної Ради України (2001), Почесною грамотою Верховної Ради України (2003), двома дипломами Міжкольцкого та Кошицького університетів (2012). Лауреат Премії імені Ярослава Мудрого (2011).

Задум цієї книги був визначеним — проаналізувати значення категорії “право” для конституційного правосуддя та забезпечення конституційного порядку. Слід констатувати, що в конституційному праві України конституційна юрисдикція посідає особливе місце, виконуючи в житті держави і суспільства найважливішу функцію справедливої судової влади. Право в реаліях конституційного правосуддя постає мірилом справедливості в суспільних відносинах, які стали предметом конституційного контролю, а нормативне закріплення — причиною конституційних конфліктів. Норми законів під час правозастосування зумовлюють потребу в офіційному їх тлумаченні, що означає виявлення конституційного значення правового припису і визначення сфери його застосування, як це передбачалося метою ухвалення того чи іншого закону.Право і закон — поняття, що не збігаються. Національне законодавство регулює внутрішньодержавне життя кожної країни, визначаючи правовий режим забезпечення інтересів суспільства, громадянина і держави. Водночас для повноцінного функціонування всіх інститутів державної влади, місцевого самоврядування, політичних (недержавних) організацій важливою умовою забезпечення їх злагодженої взаємодії, дотримання всіх принципів стійкості політичної системи вирішальною умовою постає конституційний лад.

Право в його сутнісному розумінні й конституційний лад — категорії, що тісно пов’язані, які передбачають функціонування легітимної влади, що забезпечує розвиток демократичного суспільства, верховенство прав і свобод громадянина, підпорядкування інтересам особи, управлінської діяльності держави, охорону конституційних цінностей і правовий захист життєвих інтересів і потреб людини. Саме правовий зміст конституційного ладу дає державі змогу досягати необхідного балансу прав і обов’язків, встановлених для громадян і юридичних осіб, підтримуючи і розвиваючи цим суспільно-політичний лад, укріплюючи державний суверенітет і стабільність соціально-політичного устрою в країні. Право визначає внутрішню організацію порядку в суспільних відносинах, з’єднується з ним в єдине ціле, створюючи умови забезпечення порядку, передбаченого законом та іншими нормативно-правовими актами, встановленими державою.

Існуючий у суспільстві правопорядок означає режим реального вираження права в поведінці громадян, у законотворчій і владно-виконавчій діяльності органів держави і місцевого самоврядування, а також у статутно визначеному функціонуванні політичних партій і громадських об’єднань. Тому право спочатку визначає природу формування статусу всіх суб’єктів, які вступають у відносини, регульовані правом, і таким чином набувають властивостей суб’єктів права. При такому праворозумінні встановлений правом порядок служить суспільним інтересам і демократичному ладу, в якому вищою мірою соціальної справедливості в суспільних відносинах постає свобода і визнана ідеологія прав людини. Встановлений правом порядок безпосередньо свідчить, в якому стані перебувають збалансовані інтереси особи і суспільства і як саме держава здатна їх задовольняти. Проте правопорядок ніколи не повинен розглядатися як абстракція або ілюзорна категорія суспільного і державного життя. Правопорядок завжди постає критерієм дії громадянина, суб’єкта владних повноважень, визначає рівень виконання вимог закону. Тому існуючі уявлення про “суверенність особи” не можуть створювати передумови для того, щоб кожний індивід сам по собі прагнув піднятися над суспільством, а отже, над державою. Така ідеалізація прав і свобод людини перетворює правопорядок на фікцію, навіть якщо домінує доктрина демократичного розвитку суспільства і держави.

Не випадково інтерес до правопорядку детермінується цілим рядом об’єктивних і суб’єктивних причин, які відображають конкуренцію нормативізму, природного права і соціологічного підходу. У цьому існує певна закономірність, коли загострюються суспільні відносини під впливом економічної кризи, посилюється боротьба політичних сил, що використовують громадськудумку про необхідність радикальних реформ у публічно-правовій сфері, державному устрої, місцевому самоврядуванні, створенні реальних гарантій для реалізації прав і свобод людини. Звідси набувають соціальної ваги доктрини природно-правового і соціологічного підходів — у критичному відношенні до таких категорій, як “правопорядок”, “режим законності”, “юрисдикційне право”. Це породжує у свою чергу нівеляцію належної, обов’язкової поведінки у тих громадян і посадовців, які суб’єктивні права і власні інтереси намагаються вивести за рамки правопорядку, що дезорієнтує суб’єктів права і безпосередньо суб’єктів правозастосування. Звідси виникає надзвичайно важлива проблема послаблення правопорядку і насамперед конституційного. Уявлення про пріоритет прав і свобод людини і громадянина в ідеальному (природно-правовому) стані, про правову державу, яка конституційно покликана бути соціально орієнтованою на суспільство, як головній умові його благополуччя, швидше належать до принципів і цілей, відсуваючи реально існуючі соціальні явища. У цьому ідеальному вимірі з часом можуть відбутися небажані трансформації. А саме — розчарування громадян унаслідок нездійсненних надій і очікувань. При цьому істотна шкода може бути заподіяна основним правовим цінностям: правопорядку і конституційній законності. Залишається поки невирішеною проблема застосування на практиці принципу “верховенства права”, з позицій якого кон’юнктурними політиками обгрунтовується відповідальність держави за соціальні проблеми, що виникають, а при вирішенні спірних питань у сфері владних відносин або у визначенні конституційності нормативно-правових актів вони намагаються упровадити негативне ставлення до нормативного підходу в розумінні права.

Чи будуть за таких умов зміцнюватися конституційний лад, підноситися і захищатися правом конституційні цінності? Звичайно, ні, коли будь-який закон і правила, в ньому закладені, піддаються сумнівному декларативному критичному аналізу щодо відповідності встановлених законом правил поведінки доктриніприродного права і дотримання принципу верховенства права. Чи не підміняється в таких випадках методологія дослідження філософією або правовою ідеологією?

Очевидно, що в розуміння правопорядку, і особливо конституційного, необхідно ввести предмет як конкретне соціальне явище, необхідне для суспільного блага, що зміцнює правосвідомість і підтримання в громадському житті твердого порядку, який ґрунтується на правовому законі. У цьому сенсі немає і не повинно бути проблеми невідповідності права (розуміючи як зміст закону) яким-небудь конституційним цінностям. Адже в іншому разі виникає безплідна, псевдонаукова суперечка: “Це право, а це вже не право”. Методологічно така постановка питання призводить до безглуздої плутанини і заводить у безвихідь. До спільного знаменника ніколи дійти не вдасться. Вчені, які досліджували проблему плюралізму праворозуміння в тому вигляді, в якому він існує в юридичній науці, були змушені дійти певного висновку, що нерозв’язувані проблеми виникають тоді, коли природне право розуміється не як ідеал, а видається за чинне право. Наукова схоластика не може принести позитивних результатів для практики.

Зрештою, такий підхід немає ні наукового, ні практичного значення. Ось чому правом визначається міра поведінки всіх осіб, органів публічної влади, громадських колективів, і таким чином держава відіграє роль правовстановлюючого суб’єкта, тобто єдиного суб’єкта, який, дотримуючись принципів і постулатів природного права, переводить їх у зміст законів. Отже, маючи Конституцію як Основний Закон держави і суспільства, формується конституційний правопорядок, в якому регуляторами постають не мораль і звичаї, а саме право.

Для конституційної юрисдикції право постає ексклюзивним інструментом і критерієм оцінки всіх нормативних регуляторів суспільних відносин, незалежно від того, який суб’єкт влади їх встановлює і застосовує. Існування в державі конституційного правосуддя — це насамперед контроль над виконанням умовконституційного правопорядку і конституційних вимог при ухваленні й реалізації нормативно-правових актів, у першу чергу законів.

Маючи такий інструмент, як офіційне розуміння права і юрисдикційні повноваження (jurisdiction — судочинство,jus — право і dico— говорю), Конституційний Суд визнаний єдиним у здійсненні конституційного правосуддя щодо підтримання і охорони конституційного порядку, а отже, контролю над усіма правовими засобами його забезпечення.

Передуючи темі цього видання, слід зауважити, що автори вважають актуальні питання конституційного правосуддя дискусійними і не вважають завершеними досліджувані проблеми у співвідношенні категорій “право”, “правопорядок”, “конституційна юрисдикція”, “конституційне праворозуміння” і “конституційне правосуддя”. Теоретичний підхід без аналізу практики завжди ризикує завдати збитку науці, позбавити її конструктивного впливу на вирішення складних питань конституційного права. Тому актуалізація практики конституційного правосуддя залежить від теоретичного дослідження проблем, що накопичилися. Наукова думка закликає нас викласти в цій праці власні погляди на правові явища в Україні.

Кожне дослідження стає цінним, якщо знайдено власні підходи, обрано надійний методологічний інструментарій і в цьому полягало загальне прагнення авторів зробити видання оригінальним і доступним для допитливих читачів, яких також цікавлять проблеми конституційного правосуддя.

Професор Л.О. Селіванов

Київ — Харків — Гамбург, 2009—2010рр.

Отзывы к книге Питання теорії конституційного правосуддя в Україні. Актуальні питання сучасного розвитку конституційного правосуддя
Сообщить о снижении цены

Сообщить о снижении цены

Ваша просьба принята!

Вы получите уведомление при снижении стоимости товара на указанные Вами контакты
Задать вопрос

Информация о доставке

г. Киев, ул. Большая Васильковская, 74, 2 этаж, оф. 7

Олимпийская

Перед тем, как приехать в офис, пожалуйста оформите заказ и дождитесь подтверждения менеджера.

«Нова Пошта»
2 - 3 дня

Гарантируем упаковку заказанных книг, которая обеспечит целостность и сохранность их товарного вида

Курьер «Нова Пошта»
2 - 3 дня

Гарантируем упаковку заказанных книг, которая обеспечит целостность и сохранность их товарного вида

Завантажуйте наш мобільний додаток