Погашення вимог кредиторів у процедурі банкрутства: теорія і практика

Інститут банкрутства (неспроможності) - один з найбільш многозначних у системі права, адже в його рамках не лише розв’язується суто правовий конфлікт між інтересами боржника та його кредиторів, але й відбуваються прогресивні соціально-економічні зміни, які звільнюють простір для розвитку ефективного товарного виробництва.

Сучасні економічні потреби стимулювання інвестиційної активності вимагають ефективного правового регулювання механізму неспроможності та використання пропонованих ним судових процедур з метою створення умов для максимального та оперативного погашення вимог кредиторів.

Питання повернення боргів актуальні завжди - як для боржників, так і для кредиторів. Ця проблема постійно турбує законодавців, представників органів влади і управління, науковців, суддів, арбітражних керуючих, підприємців та громадян. Доволі гострим воно є і на даному етапі економічного розвитку нашої держави, адже останнім часом зберігається тенденція до закриття бізнесу та ухилення від реальної виплати заборгованості через процедуру банкрутства, що підтверджує як судова практика, так і поважні міжнародні установи. Зокрема, у щорічному рейтингу легкості ведення бізнесу від Світового банку «Ооііщ Ви$іпе58-20 1 6» Україна посідає лише 83 місце, при цьому процедура вирішення неплатоспроможності є найгіршою його складовою - 141 місце зі 160. В Україні в середньому лише 8 % коштів повертається кредиторам проти 90% у Фінляндії, а ефективність законодавчого захисту кредиторів є низькою.

Таким чином, Закон про банкрутство має тяжіти до побудови співробітництва між кредиторами та боржником, яке має базуватись на досягненні первісної і основної мети провадження - забезпечити максимальне задоволення вимог кредиторів.

Ця обставина зумовлює необхідність встановлення у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» чіткого механізму забезпечення задоволення правомірних кредиторських вимог: сукупності правових приписів щодо організації порядку виявлення кредиторів, встановлення обсягу їх вимог, виявлення активів боржника та акумулювання коштів для здійснення розрахунків, визначення умов та способів припинення зобов’язань на різних стадіях судового провадження тощо. Складність відповідного врегулювання посилює і пошук та закріплення оптимального арсеналу правових засобів, які одночасно забезпечуватимуть і дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника, і сприятимуть погашенню заборгованості між ними.

Переконання у необхідності науково-теоретичної розробки проблем розгляду справ про банкрутство, важливості організації конкурсного процесу для економіки країни обумовило необхідність узагальнення результатів дослідження. Задля цього було опрацьовано значний обсяг наукових джерел, законодавчих актів та судової практики. Поєднання практичних та теоретичних висновків обумовлено в значній мірі власним досвідом розгляду справ про банкрутство.

Якість законодавчого забезпечення розгляду цих справ зумовлено можливістю їх ефективного застосування на практиці. Тому в монографії поєднується два аспекти: науково-теоретичний та практичний. "

В монографії досліджено організаційно-правові основи погашення вимог кредиторів, умови та способи відповідного задоволення кредиторів на різних стадіях процесу. Особливу увагу приділено погашенню вимог кредиторів при банкрутстві публічних підприємств (комунальної та державної власності) та підприємств, які ліквідуються власником.

Сподіваюсь, що монографія буде корисна усім хто цікавиться проблемами конкурсного права, що висновки та пропозиції можуть бути використані у законодавчій діяльності для удосконалення законодавства про банкрутство, судовій практиці, в навчальному процесі та у практичній діяльності юристів.