Повноваження слідчого при обранні, зміні та скасуванні заходів забезпечення кримінального провадження: доктрина і практика

Інститут заходів забезпечення кримінального провадження є одним із центральних у кримінальному процесуальному праві, враховуючи цільову спрямованість цих заходів – досягнення дієвості кримінального провадження. Обрання, зміна, скасування заходів забезпечення кримінального провадження у досудовому розслідуванні є складною системою процесуальних дій слідчого, прокурора, слідчого судді, сторони захисту та інших учасників кримінального провадження. При цьому, попри те, що слідчий несе відповідальність за законність і своєчасність здійснення процесуальних дій, для чого застосування заходів забезпечення кримінального провадження є абсолютно необхідним, його повноваження у контексті обрання, зміни, скасування заходів забезпечення кримінального провадження є обмеженими, оскільки більшість заходів забезпечення кримінального провадження застосовується у досудовому розслідуванні за ухвалою слідчого судді. Однак слідчий все ж таки має повноваження щодо самостійного застосування деяких заходів забезпечення кримінального провадження, ініціювання обрання, зміни, скасування заходів забезпечення кримінального провадження перед прокурором, слідчим суддею, участі у розгляді деяких клопотань щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчим суддею, виконання ухвали щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження, участі у виконанні покладених на підозрюваного додаткових обов’язків.

Проблематика повноважень слідчого при обранні, зміні та скасуванні заходів забезпечення кримінального провадження розглядалася у кримінально-процесуальній доктрині, але наявні дослідження не мають системного та комплексного характеру. Зокрема, відповідні питання досліджувалися, по-перше, лише щодо окремих заходів забезпечення кримінального провадження у контексті загальної характеристики процедури їх обрання, зміни, скасування (О.Н. Агакерімов, Л.М. Бабіч, К.К. Білецька, О.В. Білоус, О.Д. Білоус, О.М. Бондаренко, К.Д. Волков, І.А. Воробйова, І.А. Галась, В.В. Горошко, Х.М. Грицак, М.І. Дерев’янко, І.Л. Дідюк, Є.В. Дояр, С.В. Завада, А.В. Захарко, С.О. Ковальчук, О.М. Коріняк, Т.О. Кузубова, Г.М. Куцкір, М.В. Лепей, К.Є. Лисенкова, Ю.В. Лук’яненко, А.М. Мартинців, А.М. Мельник, О.В. Мироненко, Н.С. Моргун, Ю.Д. Москалюк, О.В. Музиченко, А.В. Мурзановська, А.Е. Руденко, О.В. Сівак, В.І. Сліпченко, С.М. Смоков, М.І. Соф’їн, О.Ю. Татаров, Д.А. Чухраєв, Л.Д. Удалова, В.І. Фаринник, А.В. Чуб, О.В. Шульга, О.О. Юхно та ін.), причому більшість досліджень стосується саме запобіжних заходів; по-друге, у контексті мотивування кримінально-процесуальних рішень слідчого (О.І. Марочкін); по-третє, у контексті процесуальної діяльності слідчого (детектива) (Р.В. Войтюк, О.О. Кіпер, О.О. Лисецький). Відповідно, комплексно проблематика повноважень слідчого при обранні, зміні та скасуванні заходів забезпечення кримінального провадження у доктрині на основі КПК 2012 р. ще не розглядалася.

Метою цього дослідження є розробка системної концепції повноважень слідчого при обранні, зміні та скасуванні заходів забезпечення кримінального провадження; внесення науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення кримінального процесуального законодавства України у цій сфері.

Монографію написано на основі дисертації на тему «Повноваження слідчого при обранні, зміні та скасуванні заходів забезпечення кримінального провадження» на здобуття ступеня доктора філософії (081 – право), підготовленою І.П. Зіньковським як аспірантом кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія» під керівництвом д.ю.н., професора І.В. Гловюк та спільних публікацій співавторів, І.П. Зіньковського та І.В. Гловюк.

Автори висловлюють подяку за слушні зауваження щодо змісту монографії д.ю.н., професору Л.І. Аркуші, д.ю.н., доценту С.О. Ковальчуку, к.ю.н., доценту В.К. Волошиній, к.ю.н., доценту В.В. Луцику, к.ю.н., доценту М.І. Пашковському, к.ю.н. А.В. Мурзановській, к.ю.н. В.А. Завтуру, та рецензентам – д.ю.н., професору О.Г. Шило та д.ю.н., доценту В.О. Гринюку.