Практика Європейського суду з прав людини: питання кримінального судочинства

Я щиро вітаю вас на сторінках цього видання, яке, як свідчить час, уже набуло ознак певної періодичності. Це видання є продовженням ініціативи автора, розпочатої декілька років тому з метою висвітлення прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та ширшого використання практики ЄСПЛ у повсякденній діяльності українських адвокатів.

2009 року увазі читачів було подано видання, яке водночас було і навчальним посібником, і хрестоматією з найважливіших справ ЄСПЛ. Увага фокусувалася на історичних передумовах виникнення тієї чи іншої справи з практики ЄСПЛ, її основних положеннях та впливі, який ця справа справила на практику захисту прав людини в контексті конкретної статті Конвенції.

2010 року за підтримки Голови ради адвокатів Одеської області Йосипа Львовича Бронза ми видали наступне видання цієї авторської серії. Воно характеризувалося виключно практичною спрямованістю та було призначено для користування адвокатами, правозахисниками, прокурорами, слідчими та суддями, хоч, безумовно, не можна не визнати, що найбільшою цільовою аудиторією для цього видання були саме адвокати. Структура видання 2010 року була обумовлена структурою самої Конвенції про захист прав людини та основних свобод з відповідними Протоколами, положення яких стосуються забезпечення дотримання прав людини переважно у сфері кримінальної юстиції. Кожна стаття Конвенції супроводжувалася найважливішими положеннями окремих прецедентів з практики ЄСПЛ, враховуючи його найбільш важливі справи.

Щодо видання 2015 року, то воно ще більше розроблено для практиків системи кримінальної юстиції - адвокатів, прокурорів слідчих та суддів. Як і в минулому, ми хочемо запропонувати увазі адвокатів практичний довідник, який буде найбільш зручним саме з огляду на повсякденні проблеми та практичні питання адвокатської діяльності у сфері кримінального судочинства. Потреба перевидання цього посібника 2015 року є очевидною. По-перше, минуло п’ять років, які багато в чому змінили національну систему кримінальної юстиції як з огляду на нормативно-правове регулювання кримінального процесу, так і на ставлення юристів-практиків до Конвенції та прецедентів ЄСПЛ. Крім того, новий КПК України докорінно змінив уявлення теоретиків та практиків щодо основоположних засад кримінального процесу. Завершення роботи над виданням 2015 року збіглося з другою річницею набрання чинності новим КПК України.

По-друге, за п’ять років, що минули з моменту виходу у світ першого видання цього авторського проекту, Європейський суд ухвалив величезну кількість рішень, у тому числі у справах проти України. Тому, гадаємо, існувала очевидна потреба в узагальненні саме цих рішень ЄСПЛ.

По-третє, не лише кількісний або часовий критерій обумовлював актуальність перевидання цієї книги. Важливо наголосити, що ЄСПЛ було винесено декілька рішень у справах щодо недотримання Україною деяких статей Конвенції та протоколів до неї, які в практиці ЄСПЛ зустрічаються надзвичайно рідко. Так, наприклад, Суд прийняв рішення у справах проти України за статтею 18 Конвенції («Луценко проти України», «Тимошенко проти України»). Як зазначає ЄСПЛ у відповідних рішеннях, «коли має місце твердження за статтею 18 Конвенції, Суд застосовує дуже суворий стандарт доведення.

Результатом цього є те, що існує лише декілька справ, у яких було встановлено порушення цього положення Конвенції». І на жаль, Україна внаслідок відомих політичних подій поповнила цю невелику «скарбницю» рішень ЄСПЛ саме за статтею 18 Конвенції, що також потребувало уваги.

По-четверте, це видання було розширено за рахунок включення до цієї книги деяких рішень у справах щодо порушення статті 4 Конвенції («Siliadin v. France», «Rantsev v. Cyprus and Russia», «Stummer v. Austria»). Деякі з них є надзвичайно важливими сьогодні для вітчизняної системи кримінальної юстиції для запобігання сексуальній експлуатації, розслідування актів сексуальної експлуатації і а випадків торгівлі людьми, а також для належної реалізації прав осіб, які стали або можуть стати жертвами сексуальної експлуатації та торгівлі людьми.

По-п’яте, питання, пов’язані із захистом права на життя та визначенням юрисдикції, будуть, на жаль, ще більш актуальними в найближчий перспективі через діяльність незаконних формувань на Сході Україні та, як наслідок, проведення антитерористичної операції, що також обумовлює актуальність цього видання.

По-шосте, це видання було розширено за рахунок включення рішень у справах щодо порушення статті 7 Конвенції.

По-сьоме, це видання було розширено за рахунок включення рішень у справах, пов’язаних із визначенням «юрисдикція» держави та щодо порушення Конвенції з питань гарантування прав та свобод осіб, які перебувають під «юрисдикцією» держави. Так, наприклад, вагомим у цьому контексті є, наприклад, рішення у справах «АІ-Skeini and Others v. the UK» та «Hassan v. the UK», які стосувалися оцінки дій британських військових підрозділів далеко за межами Європи.

По-восьме, подальша практика самого автора як адвоката у кримінальних провадженнях за ці роки зумовила більш критичний авторський погляд на значну кількість проблемних аспектів чинного КПК України щодо належної реалізації прав учасників кримінального процесу крізь призму прецедентної практики ЄСПЛ. Так, позитивно в цілому схвалюючи положення нового КПК України, можна вказати на багато проблемних аспектів його застосування. Це, наприклад, стосується таких питань, як допит свідків обвинувачення на стадії досудового розслідування за ініціативою сторони захисту, обґрунтування реального моменту затримання підозрюваного, доведення фактів порушення розумних строків, визначення моменту порушення розумних строків, оскарження недотримання розумних строків, реалізація права потерпілих на проведення тих чи інших слідчих та процесуальних дій та інших проблем.

Незважаючи на чіткість і недвозначність багатьох положень нового КПК України, адвокатська практика свідчить про те, що слідчі та прокурори нерідко вперто не помічають подібних очевидностей, що, на жаль, дуже часто призводить до грубого порушення прав підозрюваних, потерпілих та інших суб’єктів кримінального процесу. І в цьому контексті застосування практики ЄСПЛ, сподіваємося, буде тим інструментом, який сприятиме більш ефективному захисту прав учасників кримінального процесу через додаткові правові інструменти у вигляді тих чи інших прецедентів ЄСПЛ, які обґрунтовуватимуть позицію адвоката з тих чи інших питань. Так, наприклад, не є таємницею, що інколи найбільше порушень кримінально-процесуального законодавства можна зустріти навіть не при реалізації функції захисту, а представляючи потерпілих.

Узагальнюючи власну практику представництва потерпілих та аналогічну практику шановних колег, ми можемо дійти висновку, що непоодинокими є випадки, коли через ті чи інші причини (включаючи очевидне небажання слідчих розслідувати злочини, а прокурорів - здійснювати належне процесуальне керівництво) слідчі дії не проводяться впродовж багатьох місяців (якщо не років). І в цьому разі постає гостра проблема оскарження недотримання розумних строків у кримінальному провадженні в цілому або при проведенні конкретних слідчих чи процесуальних дій. Вимоги щодо розумних строків та критерії розумних строків у новому КПК України визначені начебто чітко й недвозначно.

Проте навіть у цьому разі використання практики ЄСПЛ буде надзвичайно корисним для адвокатів та суддів з огляду на більш конкретні та вузькі стандарти визначення розумності строків кримінального провадження та констатації порушення цієї розумності. Ця корисність обумовлена таким.

Так, незважаючи на чіткі й недвозначні положення статей 28 та 308 КПК України, в Україні, на жаль, уже сформована вкрай негативна практика порушення розумних строків у кримінальних провадженнях з боку слідчих та прокурорів. Можна нагадати, що, відповідно до статті 308 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування, що має породжувати відповідні процесуальні рішення, передбачені законом.

Проте в переважній більшості подібні скарги прокурори розглядають у порядку законодавства про звернення громадян, а не в порядку, передбаченому КПК України, що свідчить про грубе порушення прокурорами своїх обов’язків. Водночас, як показує практика, звернення до слідчих суддів, які, згідно із статтею З КПК України, повинні здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, з питань оскарження недотримання розумних строків також не є ефективним способом правового захисту.

Узагальнення практики національних судів, поданої в Єдиному реєстрі судових рішень, та власна практика автора переконливо доводить, що в разі нереагування прокурорів на скарги щодо порушення розумних строків у кримінальному провадженні створюється ситуація, коли потерпілий опиняється у глухому куті. Тому положення прецедентів ЄСПЛ можуть бути саме тим корисним інструментом, який допоможе на більш високому професійному рівні здійснювати представництво потерпілих та захист підозрюваних з огляду на ті правові можливості, що вони передбачають, які б сприяли подолати практику порушення розумних строків і боку слідчих та прокурорів. Ще одним таким прикладом може бути положення статті 177 КПК України щодо можливих ризиків, які можуть обґрунтовувати обрання того чи іншого запобіжного заходу.

На превеликий жаль, навіть новий КПК України не зміг «вберегти» суддівську практику розгляду клопотань щодо обрання запобіжних заходів від старої проблеми, коли прокурори самоусуваються від доведення тих чи інших ризиків, навіть не намагаючись створити принаймні вигляд, що вони довели існування тих чи інших ризиків. Внаслідок чого, як і раніше, на захисника фактично покладається тягар довести відсутність ризиків.

Іншою проблемою, яка заслуговує на увагу, є порушення статті 5 Конвенції та відповідних положень КПК України при обранні запобіжних заходів на шкоду правам та інтересам сторони захисту. Суди нерідко відмовляють стороні захисту в дослідженні доказів (наприклад, щодо допиту свідків) під час розгляду таких клопотань, незважаючи на те що, відповідно до частини 2 статті 193 КПК України, підозрюваний (обвинувачений) має право досліджувати речові докази, документи, показання, на які посилається прокурор, та надавати речі, документи, показання інших осіб на спростування доводів прокурора. Нерідко слідчі судді не звертають уваги на подані стороною захисту докази та не надають їм оцінки при обранні запобіжного заходу.

Нерідко слідчі судді, здається, не вважають будь-який судовий розгляд на стадії досудового розслідування самостійним, окремим судовим процесом, якому притаманні всі ознаки та атрибути судового процесу з відповідними правовими гарантіями для його учасників, мовляв, «коли справу передадуть до суду, там розберетеся».

Ще більш проблемним з огляду на дотримання прав людини у кримінальному провадженні є те, що слідчі та прокурори нерідко не перевіряють алібі, а суди займають ту саму позицію. Тому, гадаємо, обґрунтування захисниками своєї правової позиції з посиланням не лише на норми КПК України, але й додатково на прецеденти ЄСПЛ сприятиме ухваленню суддями більш справедливих і обґрунтованих ухвал.

Іншим прикладом систематичного порушення прав людини в практиці вітчизняних правоохоронців є проблема визначення моменту фактичного затримання особи. Так, стаття 209 КПК 2012 року нарешті чітко встановила, що особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із службовою особою чи и приміщенні, визначеному службовою особою. Зазначена норма є запозиченням багатьох прецедентів ЄСПЛ, причому запозиченням надзвичайно корисним й таким, що відповідає потребам часу. Проте існування цієї, на перший погляд, очевидної та простої для застосування норми абсолютно не виключає грубих порушень нрав затриманих з боку працівників правоохоронних органів.

На жаль, залишається дуже поширеною практика, коли пересічний громадянин з невідомих причини чомусь «виключно добровільно» «відвідує» міліцію в супроводі міліціонерів, яким «абсолютно добровільно» «надає пояснення», які згодом використовують проти нього, коли він стає підозрюваним. Саме з цих причин Суд у низці своїх рішень з приводу незаконного позбавлення свободи наголосив на неприпустимості таких «добровільних відвідувань» органів поліції та неприпустимості використання таких свідчень, наданих начебто «добровільно».

Здійснюючи діяльність щодо збирання доказів порушення права на свободу, для адвокатів є надзвичайно важливим посилатися на конкретні прецеденти ЄСПЛ щодо обґрунтування фактів порушення права на свободу та доведення порушення права на свободу з боку відповідних посадових осіб правоохоронних органів. Тому маємо щиру надію, що зібрані в цьому виданні окремі положення рішень ЄСПЛ щодо поняття свободи особи будуть корисними для адвокатів, прокурорів та суддів.

Ще однією проблемою, яка сьогодні гостро постала перед національною системою кримінальної юстиції, є проблема внесення відомостей до ЄРДР. На перший погляд, з огляду на елементарну конструкцію статті 214 КПК України, будь-яких проблем бути не може. Проте, на жаль, практика свідчить про надзвичайно вибірковий підхід прокурорів до застосування статті 214 КПК України, або, краще сказати, до невиконання прокурорами обов’язків, прямо передбачених законом щодо реєстрації в ЄРДР заяв та повідомлень про злочини.

Прокурори (а за ними - й окремі слідчі судді) фактично вигадали свою процедуру, яка забезпечує вигідну прокурорам незаконну й свавільну фільтрацію заяв та повідомлень про вчинення злочинів. Незважаючи на те що заява від потерпілого або заявника, наприклад, містить чітку примітку, що вона подається «в порядку й на підставі статті 214 КПК України», що ця заява є «виключно заявою про вчинення злочину» і що вона «не може розглядатися в по¬рядку законодавства про звернення громадян», слідчі та прокурори дедалі частіше відмовляють заявникам/потерпілим з посиланням на те, що «не будь-яка заява підлягає внесенню до ЄРДР, а лише та, яка містить ознаки злочину». Тобто, іншими словами, прокурори та слідчі фактично покладають на заявника обов’язок не лише написати детальну заяву про вчинення злочину, але й зібрати всі можливі докази вчинення кримінального правопорушення, будучи обізнаними, що збирання доказів може мати місце, у першу чергу, у результаті проведення слідчих дій, а останні КПК України забороняє проводити до внесення відповідних відомостей до ЄРДР.

На нашу думку, подібна практика є відверто практикою свавільною. Ця свавільність передусім полягає в позбавленні заявників та потерпілих (і відповідно, цивільних позивачів) права на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, складовою частиною якого є процес досудового розслідування, який здебільшого розпочинається з подання заяви про вчинене кримінальне правопорушення. Ця проблема в сучасних умовах поглиблюється тим, що слідчі судді замість того, щоб захищати права учасників кримінального провадження, нерідко йдуть цим самим неправовим шляхом та абсолютно необґрунтовано відмовляють потерпілим у реалізації їхнього права на доступ до суду, використовуючи в ухвалах, якими відмовляють у задоволенні скарг щодо бездіяльності слідчих або прокурорів, ті самі неправові конструкції, що начебто «не будь-яка заява підлягає внесенню до ЄРДР». Проте позиція ЄСПЛ така: хоч основна мета статті 6 Конвенції стосовно розгляду кримінальних справ полягає в забезпеченні справедливого судового розгляду «судом», це не означає, що ця стаття не стосується досудового провадження. Тому при ухваленні подібних ухвал на користь органів слідства та прокуратури слідчі судді, прекрасно будучи обізнаними про неможливість апеляційного оскарження подібних ухвал згідно з чинним КПК України, порушують право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини, складовим якого є право на доступ до суду, а також право порушити справу в суді, яке також передбачено статтею 6 Конвенції.

І насамкінець, говорячи про певні проблеми сучасної адвокатської практики у сфері кримінального судочинства та можливості подолання цих проблем за допомогою прецедентів ЄСПЛ, варто зазначити, що судді нерідко застосовують закон з вочевидь позитивістських позицій, не звертаючи уваги на принципи кримінального провадження, визначені у статті 7 КПК України, яка наголошує, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження.

Проте саме застосування принципів відкриває шлях до більш гнучкого з огляду на захист прав людини застосування кримінально-процесуальних положень, де значення практики ЄСПЛ важко переоцінити. Говорячи про окремі структурні деталі цієї книги, ми маємо зазначити, що джерелом цитат з рішень ЄСПЛ щодо України, які використовуються в цьому виданні, є офіційні сайти Європейського суду з прав людини та Міністерства юстиції України. Крім того, важливу роль у підготовці цього видання відіграв сайт Платформи стратегічного судового захисту.

Переклад більшості рішень Суду з англійської мови є авторським. З великим задоволенням ми хочемо висловити слова глибокої подяки видатному українському адвокатові Йосипу Львовичу Бронзу за сприяння у виданні цієї книги, надання вельми корисних порад і рекомендацій та редагування цього збірника.

Слова щирої подяки висловлюємо Урядовому уповноваженому у справах Європейського суду з прав людини Наталії Севостьяновій за її увагу до цього видання та вступне слово до нього. З особливо великим задоволенням ми висловлюємо слова щирої подяки американському бізнесменові та громадському діячеві Девіну Лоренсу Баттлею за його допомогу при виданні цієї книги.

Крім того, слова подяки висловлюємо судді Малиновського районного суду м. Одеси Олександру Гарському, адвокатові Олександру Булгарову, адвокатові Миколі Стоянову, адвокатові Юрію Лелеко, адвокатові Євгену Живорі та Арману Гамзяну за їхню допомогу та поради при підготовці цієї книги.

Окрему велику подяку висловлюємо шановному коректорові - Олені Станіславівні Черкасовій, з якою ми співпрацюємо вже багато років.

Маємо щиру надію, що це видання буде корисним для адвокатів, суддів та прокурорів в їхній практичній діяльності.

Д. В. Ягунов.
Адвокат, кандидат наук з державного управління, доцент, MSSc in Criminal Justice, консультант Ради Європи з питань в’язничної реформи та пробації.