Правовий статус громадських об'єднань. Коментар. Законодавство. Судова практика

Українське суспільство має давні корені громадських ініціатив та суспільно корисної діяльності осіб. Так, дослідження свідчать, що у X ст. на території сучасної України селяни об’єднувалися в колективи або общини, допомагаючи один одному спершу на основі кровної спорідненості, а ділі - спільності території. Вже у XVI ст. захисники релігійно-культурної самобутності згуртувалися у братства, що виникли ще у часи Середньовіччя для утримання церкви, далі, зазнавши впливу гільдій, вони перейняли організаційну модель, що передбачала щомісячні збори, сплату внесків і общинні суди, опікувалися удовами й сиротами своїх померлих членів, підтримували шпиталі та своїх членів безпроцентними позиками.

Одним із перших законодавчих актів незалежної України став Закон України «Про об’єднання громадян», а вже на початку 2000-х років сформувалося законодавство, що регулює правовий статус різних видів непідприємницьких товариств та установ. Різні підстави та передумови прийняття цих актів спричиняють невідповідності у законодавстві, зокрема щодо відносин у непідприємницьких товариствах та установах, принципи регулювання яких закладені у статтях 97-103 ЦК України.

За час чинності Закон зазнав численних змін, зокрема щодо реєстрації громадського об’єднання, прийняття повідомлення про зміни до статуту громадського об’єднання, зміни у складі керівних органів громадського об’єднання, зміну особи (осіб), уповноваженої представляти громадське об’єднання, зміну місцезнаходження громадського об’єднання, повідомлення про утворення громадського об’єднання та ін„ внаслідок узгодження спеціального законодавства із нормами про реєстрацію юридичних осіб. Однак залишається фактично малодослідженим питання банкрутства громадських об’єднань не лише в силу формування відповідного праворозуміння, а й через відсутність практики правозастосування.

Автори сформували роботу таким чином, щоб надати науково-практичний коментар Закону України «Про громадські об’єднання», здійснити підбір нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері діяльності цих організацій, підготували новітню судову практику Верховного Суду. З метою наступної гармонізації законодавства та адміністративної практики матеріали містять рекомендації СМ / Rес (2007) 14 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам з питань правового статусу неурядових організацій Європи, а також практику Європейського суду з прав людини. Крім того, надані зразки документів, що допоможе практикуючим юристам та громадським активістам.

Микола Костянтинович Галянтич,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України,
Володимир Володимирович Кочин,
кандидат юридичних наук