Правовий вимір державної інформаційної політики України в умовах глобальних викликів

Інформаційна політика відносно недавно, порівняно з оборонною, податковою та зовнішньою, стала однією з важливих сфер діяльності держави. Це пов’язано насамперед із необхідністю мобілізації громадян для колективних дій, що в умовах війни набувало форми пропаганди, а у мирний час - закликів до реалізації масштабних інфраструктурних та соціальних проектів. Не останню роль відіграли і процеси демократизації, що змушували не лише поступово розширювати коло осіб, які мали право брати участь у виборах як шляхом голосування, так і висунення своїх кандидатур, а й вчитися працювати з Громадською думкою, агрегувати інтереси різних соціальних груп, заохочувати громадян до участі у державотворчих процесах.

Однак вирішальним аргументом на користь визнання важливості інформаційної сфери став стрімкий розвиток у XX ст. інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), що не лише зміцнив позиції засобів масової інформації як представників четвертої влади, а й призвів до радикальних змін у соціальному устрої, заклавши основи для виникнення інформаційного, або мережевого (за М. Кастельсом), суспільства.

Водночас нейтральність і доступність знань при використанні сучасних інформаційно-комунікаційних технологій створює дедалі більше ситуацій, коли знання та інформаційні технології мають різноаспектне застосування, що породжує низку правових, політичних і морально-етичних проблем. Це, зокрема, неналежне законодавче забезпечення використання інформаційних ресурсів (збір, обробка і використання особистих даних, знаходження балансу між свободою слова та самовираженням у мережі Інтернет), маніпулювання інформацією, особливо у виборчих кампаніях та у ході гібридної війни, дегуманізація управлінських процесів, у яких людина стає статистичною одиницею, віртуалізація соціальної взаємодії, поширення проявів агресії, ненависті, мови ворожнечі у соціальних мережах тощо.

Відповідно в інформаційному суспільстві різко зростає роль права, зокрема законодавчого забезпечення інформаційної сфери, як основного механізму регулювання суспільних відносин. Однак інформаційне суспільство розвивається такими стрімкими темпами, що право істотно відстає від його потреб, і тому окремі сфери суспільних відносин (насамперед у інформаційних мережах і в умовах застосування інших ІКТ) залишаються неврегульованими.

У сучасних умовах інформаційна політика держави у найбільш загальному вигляді зводиться до задоволення потреб громадян в інформації, гарантування дотримання відповідних прав і свобод людини і громадянина, захисту та реалізації національних інтересів як усередині країни, так і на міжнародній арені.

Для України важливість виваженої інформаційної політики держави, адекватної поточним викликам і орієнтованої на підвищення конкурентоспроможності країни у глобалізованому світі, зумовлена необхідністю зміцнення відносно молодих демократичних інститутів та здобуття перемоги у гібридній війні, розв’язаній Російською Федерацією.

З огляду на це у монографії послідовно розглянуті теорети-ко-метод о логічні засади дослідження інформаційної політики, особливості її здійснення в зарз'біщшх країнах, а також негативні наслідки зловживання інформаційно-комунікаційними технологіями в умовах гібридної війни. Особливу увагу приділено еволюції інформаційної політики в Україні, стану її законодавчого регулювання та проаналізовано найбільш важливі сфери її реалізації. Етнополітичний та антидискримінаційний виміри інформаційної політики висвітлено в останньому розділі книги.