Задать вопрос о книге:

Процесуальні аспекти негласного отримання інформації: вітчизняний та зарубіжний досвід

Процесуальні аспекти негласного отримання інформації: вітчизняний та зарубіжний досвід - фото

Автор: Багрій М.В., Луцик В.В.

Издательство: Право

Год издания: 2017

Количество страниц: 376

ISBN: 978-966-937-147-8

Переплет: твердый

Язык: украинский

Вес: 0.5 кг

Формат: 145х200 мм

Тираж: 300

Аннотация

У монографії досліджуються поняття, правова природа негласних слідчих (розшукових) дій.

Аналізуються особливості процесуального порядку проведення негласних слідчих (розшукових) дій та засоби, що використовуються під час їх проведення.

Особлива увага приділяється характеристиці окремих видів негласних слідчих (розшукових) дій, як пов’язаних, так і не пов’язаних із втручанням у приватне спілкування. Проведено дослідження негласного отримання інформації у кримінальному процесі окремих зарубіжних країн.

Для науковців, викладачів, студентів та аспірантів юридичних вищих навчальних закладів, практичних працівників. 

Авторы

Авторы книги Процесуальні аспекти негласного отримання інформації: вітчизняний та зарубіжний досвід

Предисловие

Проблемам боротьби зі злочинністю, а саме розкриттю та розслідуванню злочинів з метою встановлення осіб, які їх вчинили приділялась значна увага з давніх часів. Документальним свідченням цього є збережені до теперішнього часу пам’ятки права.

Важливим засобом у цьому процесі виступали насамперед негласні методи отримання кримінально значимої інформації. Витоки і передумови впровадження та використання негласних методів отримання інформації є достатньо ранніми, і пов’язані із генезисом відповідних інститутів ОРД та кримінального процесу - оперативно-розшукових заходів та слідчих дій. Саме поєднання цих правових засобів здобуття інформації і визначило передумови виникнення та розвитку негласних методів (засобів) розслідування.

Такі засоби застосовувалися на усіх етапах історичного розвитку суспільства. Особливо вони розвинулися у період панування Російської імперії та радянську добу. Таємний характер цих заходів унеможливлював перевірку їх законності та спричиняв неодноразове порушення прав осіб, щодо яких вони проводилися. Така ситуація тривала аж до кінця 80-х років XIX століття.

Зі здобуттям Україною незалежності і запровадженням демократичного політичного режиму виникла потреба унормування діяльності правоохоронних органів і встановлення контролю за законністю їхніх дій. Цьому сприяло прийняття 18 лютого 1992 року Закону України «Про ОРД», яким було відкрито для суспільства перелік оперативно-розшукових заходів, що заклало основи для розбудови не лише правового механізму використання результатів ОРД у кримінальному провадженні, але і сприйняття їх як законних засобів діяльності правоохоронних органів. З цього часу законодавець по-іншому тлумачить призначення ОРД, яка з інструменту самозбереження політизованої державної влади має перетворитися винятково на необхідний засіб захисту публічних інтересів.

Тому регламентація заходів ОРД, що раніше перебували у тіні відомчих інструкцій та наказів, більшість із яких мала режим обмеженого доступу і була взагалі невідомою для громадян, закономірно почала опиратися на авторитет і силу закону.

Наступним кроком законодавця було проведення т.з. «малої судової реформи», під час якої було внесено низку змін і доповнень до КПК України 1960 року, основним з яких у контексті проведеного дослідження слідвважати положення щодо можливості використання протоколів з відповідними додатками, складеними уповноваженим органами у результаті ОРД, як джерела доказів.

Практичне застосування положень Закону України «Про ОРД» щодо КПК підказувало потребу об’єднати ці взаємопов’язані види юридичної діяльності. Це забезпечило б ефективну реакцію органів розслідування на факти вчинення злочинів, збирання доказів і швидкість та повноту розслідування. Концепцією реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 08 квітня 2008 року було визначено завдання розроблення принципово нової моделі КПК, передбачалося кардинальне реформування процедури досудового розслідування, сутність якого визначалася через збирання гласними і негласними засобами, установленими законом, фактичних даних (відомостей), що мають значення для кримінального провадження. Закріплення у КПК 2012 року інституту НСРД вивело негласні засоби отримання інформації на новий законодавчий рівень.

Хоча, слід зазначити, що таке нововведення породило чимало дискусій серед науковців та практиків щодо розуміння суті НСРД та співвідношення їх з оперативно-розшуковими заходами. Одні з них вважають, що це прогресивний крок законодавця, спрямований на удосконалення засобів кримінальної процесуальної діяльності, інші зазначають про недоцільність запровадження таких дій.

Для більшості Європейських країн заходи, які є подібними до вітчизняних НСРД у розслідуванні злочинів, уже давно стали звичним явищем. Наближаються до цього і країни пострадянського простору (Грузія, Молдова, Казахстан, Киргизстан, країни Балтії). Перевірка законності проведення таких заходів неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. І судова практика з цього питання переконливо свідчить, що право держави на таємне втручання у права громадян визнається ЄСПЛ допустимим лише за наявності відповідних умов, однією з яких є можливість такого втручання способом, визначеним Законом.

Така вимога покликана зробити вказане втручання держави передбаченим для громадян, істотно утруднити зловживання владних інституцій і надати особам, права яких були обмежені, ефективні засоби контролю й правового захисту.

Так, за офіційними даними у низці країн Європи (Великобританія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Данія, Швейцарія тощо) уже наприкінці 80-х - початку 90-х років XIX століття у кримінальному процесуальному законодавстві були передбачені нові, як їх називали, «спеціальні» («особливі») слідчі дії. Щодо їхньої значимості та ефективності свідчать, зокрема, результати соціологічних опитуваньсеред французьких суддів, що незалежно один від одного заявили, що не менше 30 % доказів, на які вони посилаються у своїх вироках, здобуті саме цими «спеціальними» слідчими діями.

Слід зазначити, що саме зазначені вище країни, їхнє кримінальне процесуальне законодавство було ґрунтовно досліджено у пропонованій праці. Про актуальність даної проблематики свідчить чимала кількість захищених в останні роки кандидатських та докторських дисертацій.

Зокрема, предметами дисертаційних досліджень стали теорія і практика проведення негласних слідчих (розшукових) дій оперативними підрозділами СБУ (О. А. Білічак), теоретичні, правові та праксеологічні засади використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному процесуальному доказуванні (Д. Б. Сергєєва), правові та організаційні проблеми контролю за вчиненням злочину як негласної слідчої (розшукової) дії (С. С. Тарадойна, В. В. Комашко), правові та організаційні засади діяльності оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві України (А. А. Щадило), накладення арешту на кореспонденцію у кримінальному провадженні (В. В. Шум), слідчі та негласні слідчі (розшукові) дії як криміналістичні засоби діяльності слідчого у досудовому розслідуванні (Ю. В. Колесник ).

Отзывы

Отзывы к книге Процесуальні аспекти негласного отримання інформації: вітчизняний та зарубіжний досвід

У монографії досліджуються поняття, правова природа негласних слідчих (розшукових) дій.

Аналізуються особливості процесуального порядку проведення негласних слідчих (розшукових) дій та засоби, що використовуються під час їх проведення.

Особлива увага приділяється характеристиці окремих видів негласних слідчих (розшукових) дій, як пов’язаних, так і не пов’язаних із втручанням у приватне спілкування. Проведено дослідження негласного отримання інформації у кримінальному процесі окремих зарубіжних країн.

Для науковців, викладачів, студентів та аспірантів юридичних вищих навчальних закладів, практичних працівників. 

Авторы книги Процесуальні аспекти негласного отримання інформації: вітчизняний та зарубіжний досвід

Проблемам боротьби зі злочинністю, а саме розкриттю та розслідуванню злочинів з метою встановлення осіб, які їх вчинили приділялась значна увага з давніх часів. Документальним свідченням цього є збережені до теперішнього часу пам’ятки права.

Важливим засобом у цьому процесі виступали насамперед негласні методи отримання кримінально значимої інформації. Витоки і передумови впровадження та використання негласних методів отримання інформації є достатньо ранніми, і пов’язані із генезисом відповідних інститутів ОРД та кримінального процесу - оперативно-розшукових заходів та слідчих дій. Саме поєднання цих правових засобів здобуття інформації і визначило передумови виникнення та розвитку негласних методів (засобів) розслідування.

Такі засоби застосовувалися на усіх етапах історичного розвитку суспільства. Особливо вони розвинулися у період панування Російської імперії та радянську добу. Таємний характер цих заходів унеможливлював перевірку їх законності та спричиняв неодноразове порушення прав осіб, щодо яких вони проводилися. Така ситуація тривала аж до кінця 80-х років XIX століття.

Зі здобуттям Україною незалежності і запровадженням демократичного політичного режиму виникла потреба унормування діяльності правоохоронних органів і встановлення контролю за законністю їхніх дій. Цьому сприяло прийняття 18 лютого 1992 року Закону України «Про ОРД», яким було відкрито для суспільства перелік оперативно-розшукових заходів, що заклало основи для розбудови не лише правового механізму використання результатів ОРД у кримінальному провадженні, але і сприйняття їх як законних засобів діяльності правоохоронних органів. З цього часу законодавець по-іншому тлумачить призначення ОРД, яка з інструменту самозбереження політизованої державної влади має перетворитися винятково на необхідний засіб захисту публічних інтересів.

Тому регламентація заходів ОРД, що раніше перебували у тіні відомчих інструкцій та наказів, більшість із яких мала режим обмеженого доступу і була взагалі невідомою для громадян, закономірно почала опиратися на авторитет і силу закону.

Наступним кроком законодавця було проведення т.з. «малої судової реформи», під час якої було внесено низку змін і доповнень до КПК України 1960 року, основним з яких у контексті проведеного дослідження слідвважати положення щодо можливості використання протоколів з відповідними додатками, складеними уповноваженим органами у результаті ОРД, як джерела доказів.

Практичне застосування положень Закону України «Про ОРД» щодо КПК підказувало потребу об’єднати ці взаємопов’язані види юридичної діяльності. Це забезпечило б ефективну реакцію органів розслідування на факти вчинення злочинів, збирання доказів і швидкість та повноту розслідування. Концепцією реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 08 квітня 2008 року було визначено завдання розроблення принципово нової моделі КПК, передбачалося кардинальне реформування процедури досудового розслідування, сутність якого визначалася через збирання гласними і негласними засобами, установленими законом, фактичних даних (відомостей), що мають значення для кримінального провадження. Закріплення у КПК 2012 року інституту НСРД вивело негласні засоби отримання інформації на новий законодавчий рівень.

Хоча, слід зазначити, що таке нововведення породило чимало дискусій серед науковців та практиків щодо розуміння суті НСРД та співвідношення їх з оперативно-розшуковими заходами. Одні з них вважають, що це прогресивний крок законодавця, спрямований на удосконалення засобів кримінальної процесуальної діяльності, інші зазначають про недоцільність запровадження таких дій.

Для більшості Європейських країн заходи, які є подібними до вітчизняних НСРД у розслідуванні злочинів, уже давно стали звичним явищем. Наближаються до цього і країни пострадянського простору (Грузія, Молдова, Казахстан, Киргизстан, країни Балтії). Перевірка законності проведення таких заходів неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. І судова практика з цього питання переконливо свідчить, що право держави на таємне втручання у права громадян визнається ЄСПЛ допустимим лише за наявності відповідних умов, однією з яких є можливість такого втручання способом, визначеним Законом.

Така вимога покликана зробити вказане втручання держави передбаченим для громадян, істотно утруднити зловживання владних інституцій і надати особам, права яких були обмежені, ефективні засоби контролю й правового захисту.

Так, за офіційними даними у низці країн Європи (Великобританія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Данія, Швейцарія тощо) уже наприкінці 80-х - початку 90-х років XIX століття у кримінальному процесуальному законодавстві були передбачені нові, як їх називали, «спеціальні» («особливі») слідчі дії. Щодо їхньої значимості та ефективності свідчать, зокрема, результати соціологічних опитуваньсеред французьких суддів, що незалежно один від одного заявили, що не менше 30 % доказів, на які вони посилаються у своїх вироках, здобуті саме цими «спеціальними» слідчими діями.

Слід зазначити, що саме зазначені вище країни, їхнє кримінальне процесуальне законодавство було ґрунтовно досліджено у пропонованій праці. Про актуальність даної проблематики свідчить чимала кількість захищених в останні роки кандидатських та докторських дисертацій.

Зокрема, предметами дисертаційних досліджень стали теорія і практика проведення негласних слідчих (розшукових) дій оперативними підрозділами СБУ (О. А. Білічак), теоретичні, правові та праксеологічні засади використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному процесуальному доказуванні (Д. Б. Сергєєва), правові та організаційні проблеми контролю за вчиненням злочину як негласної слідчої (розшукової) дії (С. С. Тарадойна, В. В. Комашко), правові та організаційні засади діяльності оперативних підрозділів у кримінальному судочинстві України (А. А. Щадило), накладення арешту на кореспонденцію у кримінальному провадженні (В. В. Шум), слідчі та негласні слідчі (розшукові) дії як криміналістичні засоби діяльності слідчого у досудовому розслідуванні (Ю. В. Колесник ).

Отзывы к книге Процесуальні аспекти негласного отримання інформації: вітчизняний та зарубіжний досвід
Сообщить о снижении цены

Сообщить о снижении цены

Ваша просьба принята!

Вы получите уведомление при снижении стоимости товара на указанные Вами контакты
Задать вопрос

Информация о доставке

г. Киев, ул. Большая Васильковская, 74, 2 этаж, оф. 7

Олимпийская

Перед тем, как приехать в офис, пожалуйста оформите заказ и дождитесь подтверждения менеджера.

«Нова Пошта»
2 - 3 дня

Гарантируем упаковку заказанных книг, которая обеспечит целостность и сохранность их товарного вида

Курьер «Нова Пошта»
2 - 3 дня

Гарантируем упаковку заказанных книг, которая обеспечит целостность и сохранность их товарного вида

с этим товаром также покупают

Завантажуйте наш мобільний додаток