Децентралізація влади в Україні та розвиток екологічних і природоресурсних правовідносин

В 2014 р. в Україні стартувала реформа з децентралізації. Точкою відліку цієї реформи вважається схвалення Кабінетом Міністрів України Концепції реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Концепцію прийнято з метою визначення напрямів, механізмів і строків формування ефективного місцевого самоврядування та територіальної організації влади для створення і підтримки повноцінного життєвого середовища для громадян, надання високоякісних та доступних публічних послуг, становлення інститутів прямого народовладдя, задоволення інтересів громадян в усіх сферах життєдіяльності на відповідній території, узгодження інтересів держави та територіальних громад.

Реформу з децентралізації по праву вважають однією з найуспішніших, найрезультативніших стратегічних реформ за всі роки незалежного державотворення в нашій державі. Завдяки її проведенню вже вдалося вирішити значний обсяг проблем, які десятиліттями стримували успішний динамічний розвиток територій України, створення комфортного та безпечного середовища життєдіяльності людини.

Низка нормативно-правових актів, прийнятих останніми роками, дала поштовх для активного розвитку владного інституту, найбільш наближеного до людини, – місцевого самоврядування, зокрема, сприяла укрупненню територіальних громад шляхом їх добровільного об’єднання на базовому рівні місцевого самоврядування. Саме об’єднаним територіальним громадам в процесі реформи надається ключова роль в плані ефективної організації місцевого самоврядування, оптимізації розподілу та витрачання на потреби місцевого розвитку значних фінансових, матеріальних та інших ресурсів, які в результаті реформи почали безпосередньо надходити до місцевих бюджетів. Водночас разом з додатковими економічними та соціальними спроможностями, розширенням фінансової бази, владних повноважень, на рівень місцевого самоврядування перейшла й відповідальність перед громадянами за вирішення питань, які найбільш ефективно можуть бути вирішені саме на місцевому рівні, а перед державою – за законність відповідної діяльності. До старту реформи в Україні існувало 12 000 територіальних громад. За останніми даними, вже утворено 876 об’єднаних територіальних громад. А відповідно до Середньострокового плану дій Уряду до 2020 р. передбачено 100 % завершення об’єднання громад місцевого рівня в ОТГ до 2020 р.

Заходи щодо посилення спроможності територіальних громад, підвищення рівня їх відповідальності за соціально-економічний розвиток своїх територій та зацікавленості в їх інвестиційній привабливості, таким чином, мають на меті формування у кожного громадянина України, незалежно від того, де він проживає, позиції господаря на власній землі.

Такою є загальна канва реформи децентралізації. Однак, як і в усякій стратегічній реформі, що включає в свою орбіту не одну, а всі/більшість сфер життєдіяльності суспільства, різні галузі господарювання та соціального розвитку, відповідні оптимізаційні дії повинні враховувати й особливості кожної предметної сфери. Причому таке врахування є не менш, а подекуди й більш важливим, ніж 100‑відсоткова відповідність загальним засадам реформування. Адже будь-які негативні наслідки, що можуть бути спричинені тій чи іншій предметній сфері в результаті реформи, можуть дати поштовх для її загальної критики, дискредитувати в цілому її позитивну спрямованість.

Однією з таких предметних сфер, що має суттєву специфіку та потребує особливих підходів у визначенні доцільних меж в здійсненні децентралізації влади, співвідношення централізаційних та децентралізаційних повноважень, є сфера охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки та раціонального природокористування. Намагання сліпо слідувати лише загальним настановам з децентралізації, нехтування при цьому внутрішніми закономірностями розвитку предметної сфери можуть призвести до негативних наслідків для екологічних і природоресурсних відносин, – з одного боку, і до загальної втрати суспільної довіри до реформи, що здійснюється, – з іншого.

Метою даної монографії є виявлення як загальних рис, так і особливостей здійснення децентралізації в екологічній та природоресурсній сферах та їх врахування в процесі реформи, що наразі відбувається в Україні.