Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені злочинною спільнотою (статті 255, 255-1, 255-2, 255-3, 256 Кримінального кодексу України). Науково-практичний коментар

Організована злочинність створює серйозну загрозу світовій спільноті. Її зрощення з іншими видами кримінально протиправної діяльності (передусім корупцією, тероризмом, к. пр. у сфері економіки, проти довкілля, миру і безпеки людства тощо) ще більше посилює негативний ефект як для міжнародної співтовариства, окремих держав і націй, так і для кожного члена суспільства. Організована злочинність загрожує миру і безпеці людини, порушує права людини, підриває економічний, соціальний, культурний, політичний та громадянський розвиток суспільств у всьому світі. Така злочинність завоювала тверді позиції у всіх сферах суспільства – від економіки до культури. Вираженими факторами організованої злочинності стали зниження життєвого рівня населення і різка майнова диференціація в суспільстві, занепад духовних цінностей, масові негативні соціально-психологічні й моральні зрушення. Крім того, організована злочинність: активно і небезуспішно намагається створити власну кримінальну систему управління, тісно зрощену з державними органами, громадсько-політичними організаціями; стає дедалі потужнішим фактором зубожіння нації, адже внаслідок привласнення значної частини національного багатства біднішають широкі верстви населення; характеризується негативними кількісно-якісними трансформаціями, поступовим проникненням у всі сфери суспільного життя, намаганням отримання надприбутків, корупційністю, терористичною і транснаціональною спрямованістю, а відтак деструктивним впливом на економічні, політичні, духовні та інші важливі суспільні відносини.

Не всі держави, однак, адекватно оцінюють загрозу від діяльності організованих злочинних об’єднань, які в умовах розповсюдження корупції поширюють сферу своїх інтересів, проникають в органи влади як на місцевому, регіональному, так і загальнодержавному рівні, встановлюють «наглядачів», а інколи навіть підміняють окремі функції держави та місцевого самоврядування. До таких держав, на жаль, є підстави віднести й Україну – передусім через незавершене (перманентне) реформування сфери кримінальної юстиції й істоті недоліки, допущені під час цього реформування. Нині вітчизняні правоохоронні органи не можуть повною мірою впоратись із сучасними масштабами злочинності в державі. З цього приводу в юридичній літературі слушно зазначається, що результат роботи правоохоронних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю перестав бути адекватним обсягу і рівню витрачених зусиль; правоохоронні органи не встигають своєчасно й ефективно реагувати на зміну якості організованої злочинності і появу нових видів злочинів; органи правопорядку за такої стратегії боротьби зі злочинністю не встигають стримувати її зростання.

Вказаний стан речей зумовлений комплексом причин, зокрема корумпованістю окремих представників системи кримінальної юстиції, дефіцитом кваліфікованих кадрів, недостатнім рівнем матеріально-технічного забезпечення їх діяльності. Окрему увагу слід привернути до недосконалості законодавства, що використовується для протидії злочинності. Так, із прийняттям КПК навантаження на слідчі підрозділи істотно зросло; як наслідок, нині окремі слідчі НП України мають одразу по декілька сотень кримінальних проваджень, які вони фізично не в змозі розслідувати належним чином. Вимушені констатувати, що сьогоднішнє законодавство зорієнтоване насамперед на захист прав і свобод особи, яка вчинила злочин чи кримінальний проступок, а не потерпілих від к. пр. і правоохоронців, які здійснюють їх виявлення та досудове розслідування. У практичній площині гостро стоїть проблема вдосконалення практик і методик протидії злочинності.

Згаданими та іншими обставинами скористались представники злочинного світу, зокрема ті, які перебувають на найвищих щаблях злочинної ієрархії. «На користь» їм пішла і ліквідація 12 лютого 2015 р. спеціального підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю – Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України (ГУБОЗ). Невипадково розформування цього підрозділу вважають однією з причин активізації «злодіїв в законі» в Україні. Відтак спостерігалось серйозне ослаблення механізму протидії як злочинності загалом, так і організованій злочинності зокрема.

9 жовтня 2019 р. у структурі НП України створено новий підрозділ для протидії організованій злочинності – Департамент стратегічних розслідувань (ДСР) як міжрегіональний територіальний орган НП України, й активізувалась робота з протидії організованим групам, злочинним організаціям, «злодіям в законі», іншим кримінальним авторитетам тощо.

Трансформаційні зміни в структурі та системі організованої злочинності потребують удосконалення наявних і пошуку нових шляхів кримінально-правової протидії їй. До базових стратегій, задіяних державою щодо злочинних організацій, крім тотального знищення, використання і зрощування, належить і стримування. Його недостатня ефективність зумовлена, зокрема, тим, що боротьба зі злочинними організаціями ведеться тими ж методами і на тій саме правовій базі, що і з традиційними видами злочинів.

З огляду на зазначене, виникла необхідність ревізії наявних кримінально-правових інструментів у протидії організованій злочинності та приведення їх у відповідність з кращими національними і зарубіжними практиками. «… процес законодавчого закріплення відповідних кримінально-правових понять повинен удосконалюватися насамперед з урахуванням прагматичних потреб правозастосовних органів, які вимагають чітких і зрозумілих правових конструкцій, що дозволяють якісно проводити процедуру доказування».

З метою припинення діяльності організованих злочинних об’єднань, притягнення до кримінальної відповідальності «злодіїв в законі», а також інших учасників злочинних спільнот та осіб, причетних до створення та функціонування злочинних спільнот, був розроблений проєкт Закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою» (реєстр. № 2513 від 2 грудня 2019 р.). У пояснювальній записці до цього законопроєкту зазначається, що організована злочинність, а також особи, які здійснюють її організацію та керівництво, – «злодії в законі» формують в Україні типове для держав колишнього СРСР злочинне середовище. Воно характеризується наявністю жорсткого кодексу поведінки, сталих кримінальних традицій, високим рівнеморганізованості, ієрархічності, закритості і конспіративності. Ухвалення законопроєкту, вважали його розробники (а він був внесений до ВРУ Президентом України), посилить ефективність протидії правоохоронних органів організованій злочинності, сприятиме зменшенню впливу на важливі суспільні та політичні процеси з боку «злодіїв в законі», зниженню соціальної напруги, зростанню довіри населення до правоохоронних органів і держави загалом, стабілізації суспільно-політичної обстановки в державі тощо.

В умовах зростання загроз від організованої злочинності відповідні законодавчі ініціативи є необхідними, однак вони мають бути виваженими, адекватними і життєздатними.

Згаданий законопроєкт уже під уточненою назвою («Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою») ухвалено 4 червня 2020 р. як Закон України. Відповідні законодавчі зміни набрали чинності 27 червня 2020 р..

Незважаючи на те, що нові законодавчі положення спрямовані на протидію суб’єктам, які займають вище становище у злочинній ієрархії, є складними для застосування, частково неоднозначними і дискусійними, вони загалом мають (повинні мати) позитивний ефект, адже передбачають елементи впливу на лідерів злочинного світу, зокрема уможливлюють притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Очевидно, що не може бути кримінального закону, в якому б всі норми були побудовані з дотриманням омріяної чіткості. Без певної невизначеності не обійтись. Ба більше: ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що: не можна очікувати, щоб саме в законі були однозначно вирішені абсолютно всі питання; передбачуваність закону може витікати не лише з його тексту, а й зі сталої практики його застосування, навіть якщо сам закон є певною мірою юридично недосконалим чи неповним; недостатня конкретність законодавчих формулювань може бути доповнена їх судовим тлумаченням, конкретизацією з урахуванням обставин справи.

До слова досвід Грузії вказує на те, що аналогічні кримінально-правові положення (насамперед ті, що стосуються відповідальності за участь у «злодійському світі») «протестовано» в ЄСПЛ й отримано позитивний результат, а це засвідчує життєздатність таких кримінально-правових інструментів. Подібні засоби передбачені кримінальним законодавством і деяких інших пострадянських держав, наприклад, Вірменії та Росії (див. додатки; наведена у них інформація дається в авторському перекладі).

Час покаже, наскільки затребуваними правозастосувачами стануть законодавчі новели, яким присвячено науково-практичний коментар, представлений увазі читача.

Питання оптимізації кримінально-правового інструментарію, за допомогою якого здійснюється протидія такому феномену, як організована злочинність, звісно, продовжує стояти на порядку денному.

Так, у розділі 5.5 проєкту нового Кримінального кодексу України «Злочини проти безпеки суспільства від діяльності злочинних організацій» (контрольний текст станом на 29 березня 2021 р.) розміщено ст. 5.5.2 «Злочинне лідерство». У ній йдеться про особу, яка: 1) запровадила правила поведінки для учасників однієї чи кількох злочинних організацій або поширила їх на інших осіб, 2) одноосібно або за участі інших осіб примусила до дотримання таких правил, 3) представила злочинну організацію у перемовинах з іншими особами щодо злочинної діяльності, 4) організувала зібрання представників злочинних організацій, 5) розпорядилась застосувати насильство або інші заходи впливу щодо учасника злочинної організації чи особи, яка протидіє злочинній організації, або 6) розпорядилась формуванням і витратами спільних активів однієї чи кількох злочинних організацій.

Як бачимо, розробники проєкту, певною мірою сприймаючи ідеї, які призвели до ухвалення Закону від 4 червня 2020 р., водночас рухаються власним шляхом удосконалення законодавства, присвяченого протидії організованій злочинності. У наведеній проєктованій статті йдеться не просто про набуття особою певного статусу у злочинній ієрархії (тобто про небезпечний стан особи, що у сучасних умовах є неприйнятним), а про своєрідну організаційно-управлінську діяльність, що відтворює і розширює злочину поведінку, є «корисною» (потрібною) для консолідації злочинного середовища, тобто про конкретні дії, вчинення яких уможливлює висновок про належність особи до розряду злочинних лідерів.

Вимушені зробити і таке застереження: ми проти вживання у тексті вітчизняного кримінального закону жаргонізмів, непритаманних літературній українській мові. Навіть КВК (ч. 4 його ст. 117) забороняє засудженим вживати жаргонні слова. Проти запровадження у кримінальний закон слів, які характеризуються експресивним забарвленням та є притаманними виключно носіям відповідної субкультури, виступали і парламентські експерти. У висновку ГНЕУ ВРУ на законопроєкт, ухвалений як Закон від 4 червня 2020 р., вказувалось з-поміж іншого на те, що запропонована дефініція «злодій в законі» відображає систему цінностей злочинців та є одним із проявів жаргону, яким користуються учасники кримінального світу. Введення цього поняття у царину кримінального законодавства не тільки свідчить про фактичну легітимізацію злочинної культури, а й містить низку оцінних понять. У висновку Головного юридичного управління ВРУ на згаданий законопроєкт висловлювались співзвучні міркування про те, що «вор в законі» є неформальним статусом у злочинній ієрархії. Включення його до КК може призвести до популяризації цього статусу на державному рівні, а також підриває термінологічну визначеність вітчизняного кримінального права.

Ми, однак (усупереч правилам української лінгвістики), виму- шені використовувати жаргонізми у цьому виданні з урахуван- ням того, що вони «завдяки» зусиллям парламентаріїв стали термінологією чинного КК, а відтак потребують тлумачення.

При написанні науково-практичного коментарю його автори виходили і з розуміння тієї обставини, що навіть якісний кримінальний закон не гарантує справедливого і виваженого правозастосування. Адже ефективність законотворення вимірюється передусім правозастосуванням, оскільки яким би не був закон, він може бути спотворений практикою його застосування. Пригадується і висловлювання Конфуція: коли я приїжджаю в чужу країну, я не запитую, добрі чи погані тут закони; я лише запитую, чи виконуються вони.

Автори висловлюють щиру вдячність співробітникам Офісу Генерального прокурора – Геворкяну Ашоту Арташевичу, Павчуку Сергію Славійовичу, Тарасюку Олександру Олександровичу та Департаменту стратегічних розслідувань НП України – Лисенку Денису Сергійовичу, Єльшину Вадиму Юрійовичу, Фурману Миколі Олександровичу за допомогу в підготовці науково-практичного коментарю, а також його рецензентам – Андрушку Андрію Васильовичу, Кузнєцову Віталію Володимировичу, Марчуку Руслану Миколайовичу за слушні зауваження, врахування яких дозволило поліпшити якість видання.