Правознавство. Навчальний посібник

Ідеологічні засади радянської системи права не витримали перевірки часом. Виродження права в засіб жорсткого управління суспільством за допомогою владних приписів та покарань призвело до повногоколапсутазанепаду країни. І сього дні шия рецепція радянського права, що проявляється в науковій, навчальній, правотворчій та правозастосовній сферах, заважає побудові цивілізованих суспільних відносин. «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу».

Серед інших причин такого стану - недосконала правова система в Україні, що була створена в радянський період існування держави, яка під час свого становлення на початку 20-х років XX ст. категорично відмовилася від цивілізацій них надбань у побудові власної правової системи. Отже, 70 років радянське право обслуговувало адміністративно-командну систему державного управління і цілком задовольняло потреби тогочасного суспільства. У Країні Рад було зроблено спробу винайти «інше право», основою якого стала вища за закон партійна ідеологія, а держава регулювала всі сфери суспільного життя. У такій тоталітарній системі право не лише втрачало своє природно-цілісне значення регулятора суспільних відносин, але й перетворювалося на інструмент впливу державної влади (точніше - групи партійних функціонерів, які узурпували владу та створили ієрархічну бюрократичну піраміду) на людину. У той же час пересічна людина мала відчуття, що держава повністю забезпечує всі її потреби. Людина розчинялася в державі, перестаючи бути індивідом.

Радянські правознавці відкинули цивілізаційні надбання філософії римського права, навіть у тій зміненій формі, в якій воно існувало у Східній Європі. Поділ права на публічне і приватне вважався хибним. Право могло бути лише державне, і за порушення встановлених правил мала наставати відповідальність. Якщо правопорушення було вагомим - кримінальна, незначним - адміністративна. Усі інші відносини між громадянами визнавалися цивільними. Така спрощена система призводила не просто до неправильного розуміння права як системи, а до викривлення його сугності у свідомості людей, появи в законодавстві норм-покручів-про відповідальність за зривання колосків або за заняття карате тощо.

Сьогодні чинними залишаються не лише норми та закони, прийняті за радянських часів, а й самі підходи до права. Недосконалістю правових норм скористалися насамперед ті верстви суспільства, у яких зосереджувалися владні важелі. За цих обставин корупція, «телефонне право», «білокомірцева злочинність» стали на заваді всіх суспільних перетворень і, відповідно, тими факторами, які зводять нанівець усі інноваційні зміни. Адміністративна відповідальність за малозначні діяння на фоні тотального нехтування приписами законів збоку представників влади та місцевого самоврядування спричинила правовий нігілізм і деградацію суспільства. Відсутність чіткого розмежування публічних і приватних відносин, необдумане запозичення норм права у недосконалу пострадянську суспільну систему призвели до відсутності єдиного тлумачення правових ибрм.

Рецепція радянського права проявляється у застарілих концептуальних підходах, муміфікації та реанімації недоречних норм, у використанні регресивних підходів до навчання. І все це, помножене на тотальну корупцію, призводить до вкрай негативних наслідків у житті суспільства. Сьогодні «нові» способи реанімувати норми та підходи до правопорядку призводять до подальшого поглиблення кризових явищ у суспільстві.

Що ми маємо робити, коли радянська модель системи права і системи законодавства застаріла, а сучасна модель вже не відповідає ані цій застарілій, ані класичній європейській моделі, а головне - не відповідає сучасним реаліям життя? Як вийти з глухого кута, де галузі права і галузі законодавства конфліктують між собою? Що робити в ситуації, коли гілки влади «атрофувалися» і «зрослися» між собою, і саме дерево держави вже не живиться соками народовладдя, а перетворюється на покруч, не здатний до нормального життя відповідно доКонституції, міжнародних стандартів і загальнолюдських цінностей? Звісно, кожен фахівець може дати власні рецепти, але ми розглянемо правовий бік питання. Право - цементуюча субстанція, без якої держава не може існувати.

Головним завданням, що стоїть як перед правовою наукою, так і перед законодавчим і виконавчими органами, є комплексна, зважена і послідовна ревізія законодавства, приведення його до сучасних європейських стандартів. Слід, на нашу думку, по-перше, дотримуватися постулатів і аксіом права як під час нормотворення, так і під час правозастосування; і, по-друге, спираючись на правові традиції українського народу, забезпечити збереження тих надбань, що були здобуті, в тому числі, і в радянський період історії права. Держава і громадянин пов’язані як правами, так і обов’язками. Гармонізація законодавства - перший крок до громадянського суспільства.

Роль Конституції у здійсненні правової реформи є визначальною, оскільки сама Конституція України вимагає прийняття низки нових законів з питань функціонування публічної влади, приведення у відповідність з нормами Основного Закону чинного адміністративного законодавства, розвитку інституту адміністративної юстиції, вироблення управлінським апаратом нової адміністративно-правової практики, яка б у центр уваги органів виконавчої влади та всього механізму державного управління поставила людину як найвищу в державі конституційну соціальну цінність.

Сьогодні триває розбудова України як правової демократичної держави, у якій народний суверенітет є найвищою соціальною цінністю. Для цього необхідне оновлення правової бази, що регулює відносини держави й особи. Конституція мас бути непорушним наріжним каменем цих відносин, що здійснюються не лише у напрямі модернізації відповідальності людини перед владою, а й навпаки -держави перед людиною, що за сучасних умов має бути способом організації влади, яка є втіленням усього українського суспільства, проявом демократії та волевиявлення громадян України.

С.В. Пєтков
доктор юридичних наук, професор