Шлюбні правовідносини в Україні: проблеми теорії і практики

В умовах проведення в Україні соціальних та економічних перетворень важливого значення набуває проблема подальшого розвитку та вдосконалення правового регулювання шлюбних правовідносин за законодавством України.

Зазначене обумовлено перш за все тим, що питання шлюбних правовідносин у процесі розвитку і становлення нашої держави не лише в економічному, а й у соціально-культурному, а також у морально-етичному плані є найбільш актуальними, оскільки вже самі по собі є основою становлення й розвитку суспільства в цілому. Більш того, зазначені питання посідають чільне місце в сімейному законодавстві, адже сім’я необхідна кожній людині. Вона впливає на розвиток суспільства, його моральне здоров’я та є одним із факторів підвищення соціальної активності людей. Саме в сім’ї формуються основи характеру людини, її ставлення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Ось чому демократичне суспільство зацікавлено в міцній, духовній і морально здоровій сім’ї.

Міцна сім’я - міцне суспільство. ( ім’я впродовж століть у всіх своїх проявах і формах була не лише джерелом розвитку людського суспільства, а й заклала в нього основи духовності, культури, моралі, а також економічні підвалини розвитку держави в цілому.

Сім’я як соціальна спільність у всіх цивілізаціях була найважливішим елементом глобального розвитку. Ідеологія пріоритету сім’ї, її неминуща цінність для життя і розвитку людини й суспільства закріплені в багатьох нормативних актах. Одне з основних положень цих документів - зміцнення й захист інституту сім’ї з боку суспільства, розробка всіма державами національної сімейної політики. Оскільки шлюб є добровільним і вільним союзом чоловіка й жінки, ніхто не має права впливати на волевиявлення суб’єктів на вступ і перебування у відповідному соціальному статусі чоловіка і дружини (подружжя).

Практиці й історії суспільства відомі випадки припинення шлюбних правовідносин як з волі й бажання одного з подружжя у зв’язку із збігом несприятливих обставин, так і у зв’язку з подіями, що настали, а також можливістю розірвання шлюбу і за взаємною згодою. Аналогічні положення застосовуються в разі виникнення шлюбних правовідносин та їх припинення не лише в подружжя, але й у чоловіка і жінки, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, та осіб, які перебувають у цивільному партнерстві або релігійному шлюбі.

Таким чином, перед державою і суспільством виникло складне й суперечливе завдання: з одного боку, здійснювати таке правове і моральне регулювання шлюбних правовідносин, яке сприяло б зміцненню сім’ї і збереженню шлюбу та або фактичних шлюбних відносин та інших форм організації сімейного життя, з іншого - здійснювати це регулювання лише в межах, які не обмежували б ні свободи шлюбу, ані свободи розлучення, ані свободи взагалі перебувати у фактичних шлюбних відносинах або інших формах організації сімейного життя. Суперечливість завдання коріниться й у природі самого припинення шлюбних правовідносин, оскільки в одних випадках воно є очевидним благом, у інших належить до конче небажаних явищ.

Розлучення, або припинення фактичних шлюбних відносин, є найбільш частим випадком припинення шлюбних правовідносин. Із набранням чинності 01.01.2004 року Сімейним кодексом України (далі - СК України) інститут виникнення і припинення шлюбних правовідносин зазнав суттєвих змін, поповнився багатьма законодавчими новелами, які потребують детального вивчення та глибоких досліджень. Чинний СК України передбачає лише «припинення шлюбу» у ст. 104 СК України, тоді як поняття «припинення шлюбних правовідносин» є поняттям значно ширшим, яке включає в себе не лише припинення шлюбу, але й припинення фактичних шлюбних відносин, релігійного шлюбу, цивільного партнерства.

Слід враховувати, що саме цивільне партнерство передбачено в Указі Президента України «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини» від 25.08.2015 року № 501/2015, який був прийнятий з метою вдосконалення діяльності щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні. Кабінету Міністрів України доручено розробити із залученням представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, провідних вітчизняних учених і міжнародних експертів та затвердити в тримісячний строк План дій щодо реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року. Усе це не могло не позначитися й на основній структурі суспільства - сім’ї.

У зв’язку зі збільшенням кількості випадків припинення шлюбних правовідносин як шляхом смерті одного з подружжя або оголошення його померлим у встановленому законом порядку, шляхом розлучення, так і шляхом припинення фактичних шлюбних відносин, релігійного шлюбу, цивільного партнерства, у практичній діяльності юристів постало багато питань, невирішених проблем, пов’язаних із припиненням шлюбних правовідносин. Нині відома величезна кількість минущих процесів, виникають нові нюанси, які потребують систематизації знань у цій сфері, нових рішень, що дозволили б на новому, сучасному рівні вирішувати питання припинення шлюбних правовідносин.

Зазначене обумовлено тим, що в сучасному суспільстві як України, так і країн ЄС виникає багато актуальних питань в економічних, моральних, етичних, соціальних та культурних аспектах щодо визначення сімейних правовідносин та їх правового регулювання. Ці питання виникають з урахуванням того, що в життя жінок та чоловіків втрутились ІТ-технології, зокрема Інтернет з його соціальними мережами, сайтами знайомств тощо. Життя жінок та чоловіків, а також їхні сімейні правовідносини завдяки розвитку IT істотно змінилися. Це знаходить своє відображення в тому, що IT-сфера впливає на правове регулювання шлюбних правовідносин і стосується, зокрема, питань: укладення та припинення шлюбу; спільної власності осіб, які перебувають у шлюбних правовідносинах, що поширюється й на ІТ-об’єкти; шлюбного договору; прав і обов’язки батьків і дітей тощо.

Законодавець уклав відповідні питання в рамки єдиного нормативно-правового акта - Сімейного кодексу України, подібного до інших нормативно-правових актів, які визначають процедуру укладення і припинення шлюбу та правовий стан суб’єктів, які виявили бажання просто припинити шлюб або у зв’язку зі збігом обставин. Водночас, на жаль, СК України чітко не регламентує процедури припинення фактичних шлюбних відносин або інших форм організації сімейного життя, що було б доцільно для правильного вирішення вищезазначених питань. Через те що суспільство розвивається нерівномірно, законодавцеві постійно доводиться прилаштовуватися до нього, аби врегулювати ті чи інші питання, що виникають у процесі життя людини, а не диктувати свою суб’єктивну думку саме з приводу шлюбних відносин, що, у свою чергу, могло б негативно позначитися на подальшому його розвитку.

Держава і суспільство не можуть не бачити в припиненні шлюбних правовідносин, особливо в розлученні, свідчення неблагополуччя у сфері шлюбних правовідносин, і тому, з огляду на це, припинення шлюбних правовідносин є явищем негативним. Держава зацікавлена у скороченні кількості припинених шлюбних правовідносин, у збереженні й зміцненні сім’ї. Так, ч. З ст. 51 Конституції України говорить, що захист сім’ї є конституційним обов’язком держави. Норми законодавства про припинення шлюбних правовідносин відповідають принципу особистої волі, яку мають усі громадяни країни. Основною метою законодавця стосовно даних питань є стимулювання розвитку процесів, які спрямовані на недопущення настання обставин, що сприяють припиненню шлюбних правовідносин.

Насамперед має бути поліпшено економічне становище, розвиток закладів освіти, дошкільних закладів і відділень; пильної уваги потребує розвиток сім’ї та недопущення виникнення перешкод у процесі особистого життя і матеріального благополуччя людини. Усі ці питання на сьогодні є актуальними й потребують щонайпильнішої уваги.

Актуальність розгляду вищезазначеної теми обумовлена, крім наведених вище загальних причин, також сучасним станом судової практики, що характеризується постійним зростанням кількості спорів, які випливають із шлюбних правовідносин; загальним обсягом справ, які знаходяться в судовому провадженні; наявністю суперечливих, інколи діаметрально протилежних точок зору на проблеми здійснення та захисту сімейних прав та інтересів у фаховій науковій літературі.

Незважаючи на проведення кодифікації цивільного та сімейного законодавства України, деякі проблемні питання шлюбних правовідносин урегульовані не повною мірою, тому питання практичного застосування та вирішення спірних питань щодо виникнення та припинення шлюбних правовідносин залишається складним питанням через наявність значної кількості нормативно-правових актів, що регулюють відносини в цій сфері. Зазначене вище зумовлює доцільність спеціального дослідження законодавства, яке регулює питання шлюбних правовідносин за законодавством України, а також практики його застосування, з’ясування теоретичного підґрунтя регулювання відповідних правовідносин.

Сподіваємося, що ця книга виявиться цікавою для науковців, викладачів, аспірантів і студентів юридичних вузів, а також буде корисною для широкого кола практикуючих юристів, яким доводиться мати справу з питаннями виникнення та припинення шлюбних правовідносин за законодавством України.

Автор висловлює щиру подяку професорові Євгену Олеговичу Харитонову за допомогу при проведенні дослідження та підготовці рукопису до видання, а також професорові Ілоні Станіславівні Канзафаровій та професорові Наталі Миколаївні Крестовській, які підтримали монографію як рецензенти.