Спадщина і спадкування. Актуальне законодавство та судова практика

Спадщина і спадкування - правові категорії, які є предметом регулювання підотраслі права цивільного, а саме спадкового права. Спадкове право можна вважати інститутом цивільного права України, оскільки воно має всі його ознаки, а саме - це система пов’язаних між собою цивільно-правових норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин (встановлюють порядок переходу прав та обов’язків померлої особи за правом спадкування). Тобто, питання спадкування тісно пов’язані з правом власності. Дійсно до спадщини входить усе майно, а також майнові та деякі немайнові права спадкодавця, а процес спадкування є не що інше, як спосіб переходу права власності від одного власника до іншого (інших).

На законодавчому рівні питання спадкування врегульоване Цивільним кодексом України, також Законом України «Про нотаріат», крім того, у судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 N 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правові позиції сучасного Верховного Суду, а також іншими нормативно-правовими актами.

В сучасному спадковому праві під спадщиною розуміється сукупність майнових і окремих особистих немайнових прав та обов’язків спадкодавця (це один із основних суб’єктів спадкового права). Від цього перехід цієї сукпуності прав і обов’язків до інших суб’єктів (спадклємців) формує практичний аспект, який називають спадкуванням.

Тут слід зауважити, що до складу спадщини не входять деякі особисті немайнові права спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. Якщо особі було завдано каліцтво або інше ушкодження здоров’я і вона після цього через деякий час померла, право на надання відшкодування шкоди припиняється, оскільки нікому іншому воно належати не може. В той же час, якщо за життя потерпілого шкода, викликана ушкодженням його здоров’я, не була відшкодована, право вимоги виплати невиплачених спадкодавцю сум входить до складу спадщини. 

Не входить до складу спадщини також право на аліменти, пенсію, допомогу та інші соціальні виплати, а також права та обов’язки спадкодавця як боржника та кредитора, якщо вони нерозривно пов’язані з його особою і відповідно до статті 608 Цивільного кодексу України припиняються у зв’язку з його смертю.

Що стосується особи спадкодавця, то ним може бути лише фізична особа (громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства). Таким чином, перехід прав та обов’язків від юридичної особи у разі припинення її діяльності хоча і має схожий механізм, все ж регулюється іншими нормами законодавства, але не нормами спадкового права.

Спадкоємцями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також держава та інші суб’єкти публічного права. У фізичних осіб є перевага перед іншими суб’єктами: вони можуть спадкувати як за законом, так і за заповітом. Юридичні особи, держава, інші суб’єкти публічного права можуть спадкувати тільки за наявності прямої вказівки про це у заповіті.

Таким чином визначається два можливі види спадкування - за законом та за заповітом. В загальному вигляді це означає таке:

• при спадкуванні за законом порядок і умови переходу прав і обов’язків від спадкодавця зазначені у Цивільному кодексі України;
• коли підставою до спадкування є заповіт, то призначення спадкоємців, розподіл прав і обов’язків між спадкоємцями, залежать виключно від волі заповідача згідно з діючим в українському спадковому праві принципом свободи заповіту. 

У вітчизняному спадковому праві спадкування за заповітом поставлене на перше місце (серед видів спадкування, яких не так й багато). Таким чином визначається домінанта пріоритетності волі особи. Це регулюється статтею 1223 ЦК України, яка залишає право на спадкування спадкоємцям за законом лише за відсутності заповіту або повного чи часткового визнання заповіту недійсним, неприйняття (відмови) спадщини спадкоємцем за заповітом, усунення від права на спадкування спадкоємця за заповітом, неохоплення заповітом усієї спадщини. Таким чином, спадкування за законом має місце, коли й оскільки воно не змінене заповітом.

Поміж іншим це означає, що підстава спадкування (як за законом, так і за заповітом) не може бути предметом угоди.

Момент виникнення права на спадщину співпадає з відкриттям спадщини, тобто воно, це право, виникає в день смерті особи (спадкодавця) або в день, з якого вона оголошується померлою.

Зміст права на спадкування в його практичному сенсі обумовлюється тим, що це лише право, аніяк не обов’язок. Тому тут мова йде швидше про деякі можливості, якими може скористатися особа, у якої виникло це право. Зокрема вона має право прийняти спадщину, відмовитися від неї взагалі чи на користь іншої особи, не проявляти щодо неї жодного інтересу (тобто офіційною мовою спадкового права така особа може не вчиняти ніяких юридично значимих дій щодо прийняття чи відмови від спадщини).

Оформлення права спадкування є компетенцією нотаріусів (як державних, так й приватних). Документом, що юридично затверджує права на спадщину є види нотаріусом за місцем відкриття спадщини спадкоємцям, які прийняли спадщину, свідоцтва про права на спадщину. Отримання такого свідоцтва є правом спадкоємця, яке він може реалізувати у будь-який час по закінченні строку, встановленого для прийняття спадщини.

Більш докладно ці питання у подальшому матеріалі цього видання. Воно розраховане на практикуючих правників, нотаріусів, адвокатів, викладачів і студентів юридичних факультетів, службових осіб державних органів і органів місцевого самоврядування, виконавців, державних реєстраторів, а також на широке коло зацікавлених читачів.