Ваша честь. Нариси про суддів. В 3-х томах

(0)
Артикул: 152977

Смотреть содержание

Автор
Чирва А.М
Издательство
Арт Економі
Год издания
2012
Переплет
твердый

Все характеристики

Аннотация

Відкиньмо розповсюджену думку, що нині нарис як літературний жанр застарів і вже не відповідає динаміці й потребам життя. Професійний журналіст, за спеціалізацією нарисовець, Андрій Чирва ризикнув довести, що даремно прості розповіді про людей зведені до незавидної ролі анахронізму.  У... Читать далее

Быстрая отправка
Рекордное время отправки заказа 10 минут
Безопасная оплата
Доступны все популярные сервисы Google Pay, Apple Pay, Privat24
Надёжная упаковка
Экологичная к природе и бережливая к книгам
Нет в наличии
Узнайте первым, когда появится в наличии
Характеристики
Аннотация
Предисловие
Отзывы (0)
    • Самовывозбесплатно
    • Нова Поштаот 65 грн.
    • Курьер Нова Поштаот 90 грн.
  • Онлайн-оплата
  • єПідтримка
  • Наличные при получении
  • Терминал/наличные при самовывозе
  • Оплата по счету (для юридических лиц)
Аннотация

Відкиньмо розповсюджену думку, що нині нарис як літературний жанр застарів і вже не відповідає динаміці й потребам життя. Професійний журналіст, за спеціалізацією нарисовець, Андрій Чирва ризикнув довести, що даремно прості розповіді про людей зведені до незавидної ролі анахронізму. 

У цій книжці зібрано двадцять нарисів. Це звичайні зовні, але насичені складними внутрішніми колізіями замальовки про суддів. Це відповіді на животрепетні запитання. Як і чому стають суддями? Кожен може стати суддею, чи лише окремі особистості? Чи можуть застарівати деякі професійні, морально-етичні норми в царині судочинства? Якими рисами має володіти суддя, незважаючи на панівні режими та настрої в суспільстві? 

Відповіді — у нарисах, що розпочинають серію видань про людей, які присвятили своє життя суддівській професії.

Предисловие

Буває така ситуація, за якої прикра малість раптом псує всю справу, й тут доречна приказка “Ложка дьогтю в бочці меду”. Цією книжкою з прозорою назвою “Ваша честь” викликано зворотний ефект: ложка меду в діжці дьогтю.

Дійсно, з чиєїсь злої волі в нашому оновленому суспільстві на роль “відьом для полювання” обрано саме суддівський корпус. Нічим крити, адже судді суверенної України так, як ніде у світі, сьогодні відповідальні не тільки за свої прямі обов’язки, а й за те, що ніколи ніде до їхніх функцій не входило. А саме: за невиплату субсидій та пільг дітям війни, чорнобильцям, деяким категоріям пенсіонерів. При цьому, завважте, їх обзивають корупціонерами, порушниками законів, виконавцями юридичної частини неправедних оборудок.

Прикро. Дуже прикро. І от виходить ціла книжка, в якій висвітлюється у вершителів правосуддя такі риси: порядність, чесність, відданість не шкурним, а суспільним інтересам. Зізнаюсь: для мене ознайомлення з рукописом було приємною несподіванкою. В усякому разі, самозаспокоєння “все буде гаразд” — підживилося конкретним прикладом. Судді залишаються на своєму місці. Залишаються, головне, суддями.

Втім, антитеза “ложка меду в діжці дьогтю” грішить однобокістю. Адже автор, професійний журналіст, який останнім часом багато пише на правничі теми, і не думав покривати густим шаром сиропу істинний стан речей. Прикрашати гірку сьогоденність недолугими словесними конструкціями. Вступати в полеміку з такими самими аргументами, як нині повелося в доморощених політиків. “Ваша, шановний, остання спроба змінити ситуацію підштовхує до висновку, що вона, навпаки, шкодить”. “Ні, шановний, моя спроба не підштовхує до висновку, що вона, навпаки, шкодить”.

У нарисах не знайдеш лобових натяків. Приміром, на те, що от, мовляв, обзивають суддів усілякими негарними словами, нівелюють їхні зусилля, топлять кращий досвід правосуддя, накопичений раніше, — але це не так. Не зустрінеш у текстах і пафосних рядків у стилі 70-х років минулого століття. Є життєпис реальних людей, які потрапляють у важкі ситуації і виходять з них. Є поняття професійної честі. Є прагнення тих, хто відважився стати у стрій бійців правосуддя, служити державі, хоч та й частенько виглядає не матір’ю, а злою мачухою.

Символічно, що у переддень двадцятиріччя суддівської влади в умовах суверенності ми побачили в книжці двадцять нарисів про суддів. Двадцять доль, які в дечому схожі, але переважно різні. Однак, якщо брати кількісну складову, то портретів суддів тут зібрано значно більше. Адже кожен герой нарису посилається на власні авторитети в царині правосуддя, розповідає про своїх учителів-наставників, згадує щасливі чи трагічні колізії в житті колег. А, отже, називає нові й нові прізвища.

Тож загалом вийшла об’ємна повість про суддівську роботу, про те, хто як ішов до відповідального й високого крісла судді. Я не називатиму жодного прізвища, щоб когось, якщо його не згадаю, не образити. Ви самі це прочитаєте. Однак наперед скажу, що особистості підібрані різні. Це і загальновідомі в юриспруденції, правосудді люди, і ті, хто 35-40 років тихо й самовіддано “тягнув лямку” в районних судах. Однак, є принаймні дві речі, що об’єднують усіх героїв нарисів. Це, по-перше, високий професіоналізм кожного, чесне і справедливе ставлення до своєї роботи. По-друге, всі судді — а це фахівці старшого покоління — намагаються дати відповіді на складні запитання, що турбують багатьох. А саме: хто такий суддя? Як він мусить поводитися на тонкій, немов лезо бритви, грані між законністю та справедливістю? Чи має право в умовах нинішнього безладу “розслаблятись” і послабити пильність?

Відверто кажучи, чимало думок викликало ознайомлення з текстом книжки. Більш того: автор за допомоги своїх героїв намагається підступитися до головного й наболілого запитання: хіба те, що на суддів, даруйте за вислів, навішали всіх собак, додає авторитету державі та владі? Наближає нас до високого статусу “країна з високим ступенем права”?

Один із суддів, представлених у збірці, логічно каже про те, що формально професія судді знаходиться поряд з іншими професіями. Хтось вивчився на стоматолога, хтось на менеджера, а я — на суддю. Чому ж тоді така дискримінація лише одного фаху? Чому навіть ті політики, котрі як публічні особи ще не “вбралися в пір’я”, починають власні студії з набирання очок саме з критики правосуддя? Критики безпросвітної, навальної, але нічим конкретним не підкріпленої?

Незважаючи на це, авторитет суду серед українських громадян зростає. Про це свідчить кількість звернень до нього людей: за статистикою — понад вісім мільйонів справ на рік. Що й казати — промовистий факт на користь того, що росте довіра до суду, до суддів загалом. Це свідчення ще й того, що простий громадянин бачить судову систему не як політичну, а як юридичну складову держави, здатну поновити його порушені права у відповідності з чинним законодавством.

Тому слід мати на увазі одну прописну істину: втручання політиків у діяльність судів призводить до тяжких наслідків у суспільстві, а законного справедливого правосуддя годі й чекати.

Так склалася моя доля, що я був суддею Європейського суду з прав людини у Страсбурзі. Даремно нас стали цією високою інстанцією лякати. Щоправда, не неслухняних дітей, а зарозумілих владних менеджерів. Скажу більше: про те, стали ми духовно й морально європейцями чи ні, можна буде казати лише тоді, коли ставлення суспільства до суддів буде таке, як у міжнародних структурах судочинства. В усякому разі, я всі роки роботи в Європейському суді відчував високу повагу до себе, до своєї кваліфікації, до думок під час прийняття тих чи інших рішень. Ми не мали жодних проблем з фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням.

У зв’язку з виходом цієї книжки не може не радувати очевидне. Нині в царині правничої літератури почали з’являтися не лише правильні, юридично грамотні, але важкі для сприйняття тексти, а й белетристичні, художні. Спогади метрів юриспруденції, судові нариси та як оце, збірник теплих, дружніх розповідей про людей складної професії. Перша ластівка, яка, сподіваюсь, зробить погоду.

Тож я не поділяю переконань деяких песимістів, що “кому вона цікава, наша писанина!”. Ми що — живемо у вакуумі? Хіба відмовилися від піклування над молодим поколіннями? Невже внуки наші більше не потребують наших мудрих слів та доленосних порад?

І ще на одному хочу акцентувати загальну увагу. Вихід книжки про суддівські долі — річ потрібна. Але це, на жаль, крапля в морі. До нашої ситуації кажучи, чиста, як сльоза, крапля. Двадцять розповідей — це показово, але мало. З висоти прожитих років та тривалої юридичної практики відважусь на висновок, що більшість суддів — це високопрофесійні фахівці, які просто виконують свої обов’язки: застосовують Закон в ім’я того, щоб торжествувала справедливість і толерантність у розв’язанні конфліктів. Щоб цивілізація не скочувалась до “законів прерій”.

То, може, й вони варті щирого людського слова?

Володимир БУТКЕВИЧ,
суддя Європейського суду з прав людини у відставці,
доктор юридичних наук, професор.

Характеристики
Автор
Чирва А.М
Издательство
Арт Економі
Год издания
2012
Количество страниц
1784
ISBN
978-966-2576-22-1
Переплет
твердый
Язык
украинский
Вес
6 кг
Формат
170х240 мм
Тираж
1000
Отзывы
Оставьте отзыв об этом товаре первым!
Подписывайтесь на рассылку!

Ніякого спаму та реклами. Лише бонуси, новинки та корисна інформація

Каталог