Ваша честь. Нариси про суддів. В 3-х томах
- Автор
- Чирва А.М
- Издательство
- Арт Економі
- Год издания
- 2012
- Переплет
- твердый
Аннотация
Відкиньмо розповсюджену думку, що нині нарис як літературний жанр застарів і вже не відповідає динаміці й потребам життя. Професійний журналіст, за спеціалізацією нарисовець, Андрій Чирва ризикнув довести, що даремно прості розповіді про людей зведені до незавидної ролі анахронізму. У... Читать далее
- Самовывозбесплатно
- Нова Поштаот 65 грн.
- Курьер Нова Поштаот 90 грн.
- Онлайн-оплата
- єПідтримка
- Наличные при получении
- Терминал/наличные при самовывозе
- Оплата по счету (для юридических лиц)
Відкиньмо розповсюджену думку, що нині нарис як літературний жанр застарів і вже не відповідає динаміці й потребам життя. Професійний журналіст, за спеціалізацією нарисовець, Андрій Чирва ризикнув довести, що даремно прості розповіді про людей зведені до незавидної ролі анахронізму.
У цій книжці зібрано двадцять нарисів. Це звичайні зовні, але насичені складними внутрішніми колізіями замальовки про суддів. Це відповіді на животрепетні запитання. Як і чому стають суддями? Кожен може стати суддею, чи лише окремі особистості? Чи можуть застарівати деякі професійні, морально-етичні норми в царині судочинства? Якими рисами має володіти суддя, незважаючи на панівні режими та настрої в суспільстві?
Відповіді — у нарисах, що розпочинають серію видань про людей, які присвятили своє життя суддівській професії.
Буває така ситуація, за якої прикра малість раптом псує всю справу, й тут доречна приказка “Ложка дьогтю в бочці меду”. Цією книжкою з прозорою назвою “Ваша честь” викликано зворотний ефект: ложка меду в діжці дьогтю.
Дійсно, з чиєїсь злої волі в нашому оновленому суспільстві на роль “відьом для полювання” обрано саме суддівський корпус. Нічим крити, адже судді суверенної України так, як ніде у світі, сьогодні відповідальні не тільки за свої прямі обов’язки, а й за те, що ніколи ніде до їхніх функцій не входило. А саме: за невиплату субсидій та пільг дітям війни, чорнобильцям, деяким категоріям пенсіонерів. При цьому, завважте, їх обзивають корупціонерами, порушниками законів, виконавцями юридичної частини неправедних оборудок.
Прикро. Дуже прикро. І от виходить ціла книжка, в якій висвітлюється у вершителів правосуддя такі риси: порядність, чесність, відданість не шкурним, а суспільним інтересам. Зізнаюсь: для мене ознайомлення з рукописом було приємною несподіванкою. В усякому разі, самозаспокоєння “все буде гаразд” — підживилося конкретним прикладом. Судді залишаються на своєму місці. Залишаються, головне, суддями.
Втім, антитеза “ложка меду в діжці дьогтю” грішить однобокістю. Адже автор, професійний журналіст, який останнім часом багато пише на правничі теми, і не думав покривати густим шаром сиропу істинний стан речей. Прикрашати гірку сьогоденність недолугими словесними конструкціями. Вступати в полеміку з такими самими аргументами, як нині повелося в доморощених політиків. “Ваша, шановний, остання спроба змінити ситуацію підштовхує до висновку, що вона, навпаки, шкодить”. “Ні, шановний, моя спроба не підштовхує до висновку, що вона, навпаки, шкодить”.
У нарисах не знайдеш лобових натяків. Приміром, на те, що от, мовляв, обзивають суддів усілякими негарними словами, нівелюють їхні зусилля, топлять кращий досвід правосуддя, накопичений раніше, — але це не так. Не зустрінеш у текстах і пафосних рядків у стилі 70-х років минулого століття. Є життєпис реальних людей, які потрапляють у важкі ситуації і виходять з них. Є поняття професійної честі. Є прагнення тих, хто відважився стати у стрій бійців правосуддя, служити державі, хоч та й частенько виглядає не матір’ю, а злою мачухою.
Символічно, що у переддень двадцятиріччя суддівської влади в умовах суверенності ми побачили в книжці двадцять нарисів про суддів. Двадцять доль, які в дечому схожі, але переважно різні. Однак, якщо брати кількісну складову, то портретів суддів тут зібрано значно більше. Адже кожен герой нарису посилається на власні авторитети в царині правосуддя, розповідає про своїх учителів-наставників, згадує щасливі чи трагічні колізії в житті колег. А, отже, називає нові й нові прізвища.
Тож загалом вийшла об’ємна повість про суддівську роботу, про те, хто як ішов до відповідального й високого крісла судді. Я не називатиму жодного прізвища, щоб когось, якщо його не згадаю, не образити. Ви самі це прочитаєте. Однак наперед скажу, що особистості підібрані різні. Це і загальновідомі в юриспруденції, правосудді люди, і ті, хто 35-40 років тихо й самовіддано “тягнув лямку” в районних судах. Однак, є принаймні дві речі, що об’єднують усіх героїв нарисів. Це, по-перше, високий професіоналізм кожного, чесне і справедливе ставлення до своєї роботи. По-друге, всі судді — а це фахівці старшого покоління — намагаються дати відповіді на складні запитання, що турбують багатьох. А саме: хто такий суддя? Як він мусить поводитися на тонкій, немов лезо бритви, грані між законністю та справедливістю? Чи має право в умовах нинішнього безладу “розслаблятись” і послабити пильність?
Відверто кажучи, чимало думок викликало ознайомлення з текстом книжки. Більш того: автор за допомоги своїх героїв намагається підступитися до головного й наболілого запитання: хіба те, що на суддів, даруйте за вислів, навішали всіх собак, додає авторитету державі та владі? Наближає нас до високого статусу “країна з високим ступенем права”?
Один із суддів, представлених у збірці, логічно каже про те, що формально професія судді знаходиться поряд з іншими професіями. Хтось вивчився на стоматолога, хтось на менеджера, а я — на суддю. Чому ж тоді така дискримінація лише одного фаху? Чому навіть ті політики, котрі як публічні особи ще не “вбралися в пір’я”, починають власні студії з набирання очок саме з критики правосуддя? Критики безпросвітної, навальної, але нічим конкретним не підкріпленої?
Незважаючи на це, авторитет суду серед українських громадян зростає. Про це свідчить кількість звернень до нього людей: за статистикою — понад вісім мільйонів справ на рік. Що й казати — промовистий факт на користь того, що росте довіра до суду, до суддів загалом. Це свідчення ще й того, що простий громадянин бачить судову систему не як політичну, а як юридичну складову держави, здатну поновити його порушені права у відповідності з чинним законодавством.
Тому слід мати на увазі одну прописну істину: втручання політиків у діяльність судів призводить до тяжких наслідків у суспільстві, а законного справедливого правосуддя годі й чекати.
Так склалася моя доля, що я був суддею Європейського суду з прав людини у Страсбурзі. Даремно нас стали цією високою інстанцією лякати. Щоправда, не неслухняних дітей, а зарозумілих владних менеджерів. Скажу більше: про те, стали ми духовно й морально європейцями чи ні, можна буде казати лише тоді, коли ставлення суспільства до суддів буде таке, як у міжнародних структурах судочинства. В усякому разі, я всі роки роботи в Європейському суді відчував високу повагу до себе, до своєї кваліфікації, до думок під час прийняття тих чи інших рішень. Ми не мали жодних проблем з фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням.
У зв’язку з виходом цієї книжки не може не радувати очевидне. Нині в царині правничої літератури почали з’являтися не лише правильні, юридично грамотні, але важкі для сприйняття тексти, а й белетристичні, художні. Спогади метрів юриспруденції, судові нариси та як оце, збірник теплих, дружніх розповідей про людей складної професії. Перша ластівка, яка, сподіваюсь, зробить погоду.
Тож я не поділяю переконань деяких песимістів, що “кому вона цікава, наша писанина!”. Ми що — живемо у вакуумі? Хіба відмовилися від піклування над молодим поколіннями? Невже внуки наші більше не потребують наших мудрих слів та доленосних порад?
І ще на одному хочу акцентувати загальну увагу. Вихід книжки про суддівські долі — річ потрібна. Але це, на жаль, крапля в морі. До нашої ситуації кажучи, чиста, як сльоза, крапля. Двадцять розповідей — це показово, але мало. З висоти прожитих років та тривалої юридичної практики відважусь на висновок, що більшість суддів — це високопрофесійні фахівці, які просто виконують свої обов’язки: застосовують Закон в ім’я того, щоб торжествувала справедливість і толерантність у розв’язанні конфліктів. Щоб цивілізація не скочувалась до “законів прерій”.
То, може, й вони варті щирого людського слова?
Володимир БУТКЕВИЧ,
суддя Європейського суду з прав людини у відставці,
доктор юридичних наук, професор.
- Автор
- Чирва А.М
- Издательство
- Арт Економі
- Год издания
- 2012
- Количество страниц
- 1784
- ISBN
- 978-966-2576-22-1
- Переплет
- твердый
- Язык
- украинский
- Вес
- 6 кг
- Формат
- 170х240 мм
- Тираж
- 1000