«Воєнні» новели Кримінального кодексу України: правотворчі та правозастосовні проблеми

24 лютого 2022 р. о 5-00 рф відкрито напала на Україну. У цей день «братня держава» нарешті зняла свою огидну маску і відкрила справжнє, ще огидніше обличчя, офіційно оголосивши про «спєциальную опєрацию», тобто війну, фактичний відлік якої варто вести ще з 2014 р., коли рф анексувала АРК та вдерлася на Донбас.

І хоч іноземні спецслужби неодноразово, зокрема й публічно, попереджали Україну про високу ймовірність нападу, добре відомо, що які б заходи не вживалися – повністю до війни підготуватися не можна. З початком війни 2022 р. стало зрозумілим, що не повною мірою до неї виявився готовим і вітчизняний кримінальний закон, причому навіть з урахуванням тих істотних оновлень, яких він зазнав ще в 2014 р. у зв’язку із згаданими подіями. Як наслідок, за відносно короткий проміжок часу, який минув після уведення воєнного стану (найбільше за перший місяць), парламентаріями в екстреному порядку було прийнято вже понад десять законів, покликаних удосконалити механізм кримінально-правового регулювання суспільних відносин, зокрема усунути наявні у ньому прогалини. Потребою критичного осмислення вказаних змін і викликана необхідність написання книги.

Через свою новизну питання, яким присвячена пропонована увазі читача книга, у вітчизняній юридичній літературі переважно висвітлювалися лише на рівні окремих наукових публікацій, авторами яких були М. О. Акімов, І. В. Бердник, М. С. Бондаренко, А. А. Вознюк, О. О. Дудоров, О. Г. Колб, О. О. Кравчук, В. В. Кузнецов, В. Д. Людвік, Д. Г. Михайленко, А. М. Орлеан, О. В. Острогляд, Є. О. Письменський, М. А. Рубащенко, М. В. Сийплокі, Н. С. Стефанів, В. Г. Хашев та інші.

Найбільший внесок у розроблення досліджуваної проблематики зробив М. І. Хавронюк. Це було досягнуто завдяки комплексному та системному підходу вченого, втіленому в серії підготовлених ним фахових науково-практичних коментарів щодо кожної з прийнятих після введення воєнного стану змін до КК. Водночас основна увага науковця була звернута не на недоліки правотворчого характеру, а на розроблення адресованих судовим і правоохоронним органам рекомендацій щодо застосування оновлених і, на жаль, далеких від досконалості положень кримінального законодавства.

Попри позначену наукову активність, чимало важливих питань, пов’язаних із тлумаченням, застосуванням і визначенням перспектив відповідних новел, залишаються дискусійними, а окремі з них – недослідженими. Зокрема, аргументуючи актуальність тематики цієї монографії, варто підкреслити суперечливість практики застосування розглядуваних кримінально-правових заборон і наявність численних помилок при кваліфікації передбачених ними діянь. Та обставина, що ні вітчизняними науковцями, ні судовою практикою і досі не була вироблена уніфікована позиція щодо багатьох злободенних питань кваліфікації, дає змогу стверджувати, що на сьогодні конструкція досліджуваних статей КК має численні недоліки, які мають бути усунені під час подальшого законотворення. Надійним фундаментом для цього процесу можуть і повинні стати напрацювання вітчизняної кримінально-правової науки.

Викладене свідчить про те, що окреслені у цій книзі проблеми у правовій доктрині розкрито недостатньо, а отже, потребують подальшого наукового аналізу.

Працюючи над книгою, автор намагався не забувати про вихідні та особливо актуальні у сучасних умовах методологічні поради-настанови відомого американського професора Дугласа Гусака: окрім рішення про початок війни, жодне інше рішення, що приймається державою, не є більш важливим за її присуд про те, яка поведінка повинна бути забороненою і наскільки суворим має бути покарання за неї. Лейтмотив наведеного судження я вбачаю в тому, що рішення про зміну кола кримінально протиправних діянь та їхню караність має бути не менш відповідальним і виваженим, аніж рішення про початок війни. Враховуючи суспільну значимість подібних кроків, вочевидь презюмується і те, що при їхньому прийнятті недопустимою вважається недостатня якість відповідного законодавчого матеріалу.

Водночас з урахуванням поточної ситуації у країні та екстраординарних обставин, в яких ухвалювалися «воєнні» оновлення КК, переважну більшість з яких все ж варто визнавати виправданими і своєчасними, загалом вважаю недоречним огульно критикувати народних депутатів України за притаманний фактично усім відповідним законам низький рівень нормотворчої техніки, часткове нехтування вченням про криміналізацію, інші недоліки. Тому, намагаючись уникнути «критики задля критики», у складних реаліях сьогодення обов’язок вченого вбачаю у проведенні досліджень яскраво вираженого прикладного характеру, які мають бути підпорядковані реалізації двох суто практичних цілей, досягнення яких і було тією метою, яку я поставив перед початком цього дослідження:
 – по-перше, викладення власного бачення щодо тих дискусійних положень, наявність яких спроможна викликати найбільші складнощі у правозастосуванні;
 – по-друге, виявлення та висловлення пропозицій щодо усунення притаманних аналізованим новелам недоліків, наявність яких не сприяє, а – за умови невжиття законодавчих заходів – неодмінно продовжуватиме негативно позначатися на результативності відповідних норм.

Варто зазначити, що автор цілком свідомий того, що фактично кожна із розглядуваних змін – це тема окремої кандидатської (щонайменше) дисертації (або іншого монографічного дослідження), лише в межах написання яких і можна забезпечити таке бажане і необхідне сьогодні повне, всебічне та об’єктивне висвітлення аналізованої проблематики. Водночас «воєнні» обставини написання книги, намагання забезпечити її практико-орієнтований характер і, що не менш важливо у сучасних умовах, коли не лише в науці, а й – і це головне – у правозастосовній діяльності гостро відчувається наявність прогалин у відповідних наукових розвідках, її якомога швидше видання, у своєму комплексі обумовили свідоме рішення автора про нехтування певними науковими канонами написання «класичних» монографій, яке виявилось у таких особливостях книги:
 1) значною мірою, так би мовити, пожертвування суто теоретичною складовою, а також висвітленням тих аспектів, які, наприклад, відносно легко можна відшукати у нормах регулятивного законодавства або звичайному коментарі чи підручнику, замість чого вся увага автора була зосереджена на дослідженні виключно проблемних і зазвичай лише прикладних сторін аналізованих оновлень;
 2) відмова від традиційного для присвячених кримінально-правовій тематиці досліджень підходу, коли у межах окремих розділів (підрозділів) послідовно аналізуються елементи основного складу к. пр., його кваліфікуючі ознаки, покарання та інші кримінально-правові наслідки вчинення к. пр. тощо. Цей крок викликаний не лише згаданими вище детермінантами, а й розумінням, по-перше, неможливості «осягнути неосяжне», по-друге, майже повної «автономності» подекуди абсолютно не пов’язаних між собою розглядуваних оновлень, До речі, з огляду на ці самі причини, інколи автор обмежувався лише вказівкою на наявність тієї чи іншої проблеми, не пропонуючи при цьому конкретних шляхів її вирішення, розроблення яких є можливим лише в результаті проведення згаданих вище окремих монографічних досліджень;
 3) покликане полегшити пошук ключової інформації різноманітне виділення в тексті основних акцентів і розміщення відповідних рекомендацій та пропозицій щодо кожної із новел у межах двох максимально структурованих умовних рубрик, на які і вказується у назві цієї роботи – «Правозастосовні проблеми» та «Правотворчі проблеми», відповідно;
  4) незвично широке посилання не лише на матеріали конкретних кримінальних проваджень, а й на інтернет-ресурси, які в умовах обмеження доступу пересічних громадян до ЄДРСР залишилися чи не єдиним (хоча й не завжди надійним та достовірним) джерелом отримання інформації про факти вчинення відповідних різновидів кримінально протиправної поведінки та їхню кваліфікацію.

Автор висловлює щиру вдячність рецензентам книги – професору кафедри кримінально-правової політики та кримінального права навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктору юридичних наук, професору, заслуженому діячу науки і техніки України Дудорову Олександру Олексійовичу та завідувачу кафедри кримінально-правових дисциплін Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка, доктору юридичних наук, професору Письменському Євгену Олександровичу. Згадані вчені не лише здійснили прискіпливий аналіз рукопису та висловили критичні і конструктивні побажання, а й сміливо можуть уважатися співавторами двох розділів книги, присвячених кримінально-правовим новелам про колабораціонізм та незаконне використання гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги, проблеми яких (новел) були висвітлені у кількох опублікованих спільно з автором монографії наукових статтях.