Здійснення прокурором процесуального керівництва досудовим розслідуванням: теорія та практика

Методологічну основу роботи становлять положення діалектики, як загального способу пізнання процесів і явищ, а також відомі загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, що випливають з філософських категорій та концепцій.

Нормативно-правовою основою дослідження є положення Конституції України, міжнародних нормативно-правових актів у сфері регламентації міжнародних норм та стандартів до-судового розслідування, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), українське кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство, кримінальне процесуальне законодавство Республіки Грузія, Італійської Республіки, Республіки Польща, Російської Федерації, Республіки Молдова, Литовської Республіки, Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччина та інших держав.

Емпіричну базу дослідження, що забезпечує достовірність викладених у монографії наукових положень, висновків та рекомендацій, склали дані офіційної статистики (звіти та узагальнення Генеральної прокуратури України, Державної судової адміністрації, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ) за 2012-2016 роки, узагальнення 90 кримінальних проваджень, 300 ухвал слідчих суддів, 50 рішень у справах, що перебували на розгляді ЄСПЛ, результати опитування 103 прокурорів, 97 слідчих та 56 суддів у м. Києві, Волинській, Дніпропетровській, Київській та Черкаській областях.

У результаті дослідження визначено та розроблено нові поняття процесуального керівництва досудовим розслідуванням, спеціалізованого процесуального керівництва, етапності процесуального керівництва, досудового кримінального процесуального правозастосування, імунітету процесуального рішення; з’ясовано правову природу та сутність здійснення прокурором процесуального керівництва досудовим розслідуванням після внесення змін до Конституції України в частині правосуддя та в умовах проведення АТО; окреслено ґенезу інституту процесуального керівництва на території сучасної України; встановлено засади розмежування процесуального керівництва та підготовки публічного обвинувачення; визначено підхід до структуралізації процедури погодження прокурором клопотань слідчого.

Автором розроблено критерії класифікації повноважень, рішень та вказівок прокурора, визначено особливості його процесуального статусу, а також встановлено співвідношення процесуального керівництва та судового контролю. Поряд з цим, удосконалено формулювання категорій самостійності та незалежності прокурора як процесуального керівника досудового розслідування та теоретичні засади діяльності прокурора як спеціального суб’єкта доказування в ході проведення С(Р)Д та НС(Р)Д; встановлено елементи процесуальної діяльності прокурора як процесуального керівника тощо.

Водночас, у монографії сформульовано низку концептуальних пропозицій щодо вдосконалення норм чинного кримінального процесуального законодавства, що безпосередньо впливають на ефективність процесуального керівництва прокурора досудовим розслідуванням. Зокрема, доведено необхідність регламентації презумпції одночасного взаємного відкриття матеріалів сторонами, зі збереженням за стороною захисту права не надавати доступ до матеріалів, що можуть бути використані на підтвердження винуватості підзахисного, без пов’язування моменту відкриття із завершенням ознайомлення стороною захисту з метою урівноваження процесуального становища сторін; аргументовано необхідність правового врегулювання обов’язкової участі прокурора під час здійснення обшуку при розслідуванні тяжких та особливо тяжких злочинів; обґрунтовано потребу забезпечення правового регулювання проведення письмового провадження слідчим суддею під час досудового розслідування з метою мінімізації навантаження на процесуальних керівників; з’ясовано шлях забезпечення швидкого захищеного обміну інформацією з питань досудового розслідування між прокуратурою, органами внутрішніх справ, адвокатурою та судом.

Крім того, звернуто увагу на доцільність розширення переліку випадків проведення допиту слідчим суддею під час досудового розслідування з метою забезпечення сприятливих умов здійснення розслідування, потребу у розширенні переліку ризиків, що слугують підставами для обрання заходів забезпечення кримінального провадження та ін.