Теоретико-правові основи соціального захисту державних службовців в умовах євроінтеграції України

Ефективне правове регулювання соціального захисту громадян є показником того, що політика держави має соціальну спрямованість, в державі створюються достатні та необхідні умови для того, щоб кожен мав умови для реалізації своїх економічних, соціальних та культурних прав, і при цьому йому було гарантовано соціальний захист та соціальну безпеку. У статті 1 Конституції України , нашою державою задекларовано статус соціальної, а тому забезпечення ефективного правове регулювання соціального захисту громадян є однією із першочергових задач.

Ведучи мову про соціальний захист населення, традиційно у першу чергу розглядається соціальний захист таких осіб, які в силу об’єктивних обставин не мають можливості самостійно та повноцінно забезпечувати власне існування та існування членів своїх сімей. Проте, одна із ключових цілей, на виконання яких здійснюються завдання щодо стабілізації економіки, підвищення якості законодавчих актів та ефективної діяльності органів публічної влади, полягає у наданні соціального захисту державним службовцям. Так, державні службовці є однією із категорій населення, яка також потребує додаткової уваги від держави у питаннях соціального захисту. Першочергово, це обумовлено тим, що державні службовці наділені спеціальним правовим статусом, а тому відносини, що виникають щодо здійснення їх соціального захисту повинні відображати такі особливості та специфіку. Професійна діяльність державних службовців пов’язується із практичним виконанням завдань і функцій держави, поставленими перед ними відповідним державним органом, у складі якого вони проходять службу. Державні службовці перебувають в особливих відносинах із державою, адже їх фінансове благополуччя та можливість забезпечити власне існування напряму залежить від того чи вірно виконує держава власні обов’язки. Державні службовці не можуть здійснювати іншу оплачувану діяльність, вони несуть значне фізичне та психологічне навантаження під час виконання своїх службових обов’язків, на них покладена підвищена відповідальність у порівнянні із працівниками інших сфер, на них поширюються додаткові обмеження деяких конституційно встановлених прав порівняно з іншими працівниками. Усі наведені фактори відображають на соціальному та економічному становищі таких осіб, і тому вони потребують додаткової уваги з боку держави.

Напрямок державної служби перманентно перебуває у стані реформування, що пов’язано, як із потребою трансформації уявлень про державну службу у суспільстві, так й обраним напрямом до євроінтеграції. Такі трансформації за останні роки відобразились у прийнятті нового Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІ1І , у якому в тому числі й було змінено підходи до соціального захисту державних службовців, і ці зміни одночасно мають як позитивні, так і негативні наслідки. Проте, однозначний та простий висновок щодо ролі нового закону та його впливу на інститути соціального захисту державних службовців дати не так просто через важливість питання для суспільства та потребу у врахуванні інтересів великої кількості суб’єктів права. Дослідження питань, пов’язаних із соціальним захистом державних службовців, завжди перебували у сфері наукових інтересів вітчизняних дослідників. Те, що актуальність дослідження правового регулювання соціального захисту державних службовців до цих пір зберігається, обумовлене рядом причин. По-перше, велика кількість робіт обумовлює різноманіття позицій, думок, підходів, внаслідок чого теорія соціального захисту державних службовців є доволі спірною. По-друге, прийняття нового Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ обумовило втрату актуальності великої кількості праць, написаних згідно законодавства, яке на сьогодні втратило чинність. По-третє, важливо встановити, чи відповідає сучасний стан правового регулювання соціального захисту державних службовців вимогам часу та чи дозволяє сучасне нормативно-правове регулювання соціального захисту державних службовців повного мірою забезпечити потреби й мінімізувати соціальні ризики для державних службовців. Тож, актуальність дослідження даного питання пов’язується із постійним пошуком за часів незалежності України коректного шляху реформування сфери соціального захисту державних службовців, і на сьогодні не можливо дати однозначну відповідь на питання, чи був такий шлях знайдений.