Міжнародне публічне право

Входження України як рівноправного партнера у світове співтовариство держав об’єктивно підвищило інтерес до міжнародної проблематики і насамперед до міжнародного права як універсального інструменту організації міждержавного діалогу і єдиного міжнародного нормативно-правового масиву, у рамках якого можливе становлення, розвиток і вдосконалювання різних форм колективного співробітництва держав і народів із метою досяг-нення загального миру і взаєморозуміння, що покладені в основу існування людської цивілізації.

Вже в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року було закріплено, що Україна як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговими представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки в політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Закріплення такої багатогранної системи міжнародного співробітництва та її подальша успішна реалізація свідчать про серйозні наміри Української держави бути рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяти зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, брати особисту участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Водночас міжнародне право, дотримання і повага його норм є важливими не тільки для держави, але й для її громадян, які через призму його основних положень можуть судити не тільки про виконання державою взятих нею міжнародних зобов’язань відносно інших держав і всього світового співтовариства, а отже, про цивілізованість своєї держави, але й досить точно і повно оцінювати ставлення держави до самих себе.

Трагічні події 11 вересня 2001 року, що відбулися в США, переконливо продемонстрували неготовність основних міжнародних акторів, усього світового співтовариства до нових глобальних викликів сучасного світового розвитку. Тому застосування сили відносно терористів, широкомасштабні операції США і його союзників проти терористичних організацій, можна оцінювати всього лише як першу й природну відповідну реакцію на зухвалий виклик людської цивілізації. Ще більш свою уразливість міжнародні інституції продемонстрували в умовах «повзучої» окупації, а потім і анексії Російською Федерацією Криму та розв’язання нею військового конфлікту на сході України.

Всупереч основним принципам міжнародного публічного права, своїм договірним зобов’язанням, в тому числі й гарантіям територіальної цілісності України відповідно до Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум) від 5 грудня 1994 року, Росія зазіхнула на міжнародний правовий порядок, що склався після Другої світової війни в Європі, з метою повернення до двохполярного світового устрою, відродження Імперії та панування на пострадянському просторі.

Звідсіля обґрунтовано представляється, що вирішення виниклих проблем, успішна боротьба з міжнародним тероризмом лежить саме в площині міжнародного публічного права, заснованого на багатоплановому й багаторівневому співробітництві держав як його основних суб’єктів. Це буде ще одним серйозним підтвердженням дієвості міжнародного права, як універсального матеріального і процесуального засобу, що забезпечує прогнозований, стабільний і позитивний загальносвітовий розвиток.

Сьогодні стало модним і навіть необхідним з кожного потрібного і непотрібного приводу посилатися на міжнародне право з позицій відповідності або невідповідності йому національного законодавства, дій органів держави та її посадових осіб. Проте такі посилання на загальновизнані принципи і норми міжнародного права мають здебільшого загальний, абстрактний характер, без посилання на якийсь конкретний документ, його статтю або параграф.

На наш погляд, це тривожний симптом, тому що така позиція є свідченням низької правової культури не тільки державних службовців, але й широкого загалу. Це перетворює міжнародне право в якийсь символ, а іноді й жупел, спустошує його раціональний зміст, знижує соціальну й індивідуальну значущість і необхідність.

Разом з тим, особлива значущість знання міжнародного публічного права, користування його надбаннями та нормативною базою об’єктивується, актуалізується та зростає - особливо в умовах євроатлантичної інтеграції України, що проголошена стратегічною метою зовнішньої політики нашої держави. Саме в цих умовах слід наголосити на тому, що міжнародне право є не тільки вагомим елементом правової культури особистості, але й необхідною частиною загальнолюдської культури.

Його знання допомагає людині більш впевнено орієнтуватися в складних хитросплетіннях політичних подій, що відбуваються на міжнародній арені, аналізувати позиції окремих держав з найбільш важливих проблем міждержавних відносин, співвідносити міжнародні події з подіями, що відбуваються всередині своєї держави, робити достовірні висновки й узагальнення.

Особливої значущості набуває знання міжнародного права для молоді, студентів, особливо студентів-правознавців. Без знання його основних галузей, інститутів і термінологічного апарату, тенденцій функціонування світового співтовариства держав, дуже складно пізнати глибинні процеси й особливості становлення, розвитку і функціонування правової системи своєї держави й інших держав, що перебувають в процесі загальносвітового розвитку.

Нарешті, знання міжнародного права є своєрідною «перепусткою у майбутнє». Посилення європейської та євроатлантичної інтеграції держав та їх об’єднань, тенденції до стирання державних кордонів, поява єдиного громадянства і єдиної валюти свідчать про якісно нову перспективу розвитку людської цивілізації в третьому тисячолітті, при якому Земля перетвориться в єдину сім’ю народів - в основу її існування буде покладено міжнародне право.

Виходячи з цих позицій і побудований даний підручник, де в узагальненій формі, іноді досить лапідарно, висвітлюються основні галузі сучасного міжнародного публічного права. Підручник написаний на зразок видань, прийнятих у державах Західної Європи. Він може служити не тільки для формування в читача основних і опорних знань про міжнародне право, але й як довідкове видання з цієї специфічної системи права, відправною точкою для більш глибокого її пізнання.

Автор буде щиро вдячний усім, хто висловить свої зауваження і висуне пропозиції щодо подальшої роботи з удосконалення підручника.