Міжнародне право: навчально-методичний посібник з тестовими завданнями для підготовки до ЗНО

Починаючи з XVII століття, тобто з моменту появи національних держав, міжнародне право є важливим чинником співіснування держав та народів. Таким воно було, є та буде. Незважаючи на удавану мінливість, міжнародне право незмінне по своїй суті - воно відображає узгоджену волю держав як деякий нормативний компроміс в даний проміжок часу. З часом змінювався розклад сил у світі та перелік держав, які впливали на зміст норм універсального міжнародного права, але саме міжнародне право забезпечувало створення та підтримку міжнародного правопорядку.

В основі діючого міжнародного права - концепція суверенітету. Тобто міжнародне право і його норми є обов’язковими остільки, оскільки держави та міжнародне співтовариство загалом роблять його обов’язковим. І це не провина міжнародного права - воно є таким, яким створюють його держави. Це об’єктивна реальність. Тому чутки, які розповсюджуються із завидною регулярністю про кризу міжнародного права, є нікчемними. Воно по своїй природі інше, ніж внутрішньодержавне право, і це необхідно враховувати при оцінюванні ефективності, дієвості та результативності міжнародно-правового регулювання. Ці загальні питання важливо розуміти і мати на увазі й при вивчені міжнародного права як навчальної дисципліни, що дозволить значно продуктивніше зрозуміти та засвоїти дане юридичне явище.

Міжнародне право відрізняється від внутрішньодержавного права суттю, процесом нормотворення, джерелами, механізмами реалізації та відповідальності тощо. Ці відмінності є проявом іншого складу суб’єктів міжнародного права. Саме особливий суб’єктний склад визначає природу та зміст міжнародного права.

На відміну від національних правових систем, до суб’єктів міжнародного права належать суверенні держави, над якими немає будь-якого наддержавного органу, який встановлював би норми поведінки держав і володів засобами примусу, що забезпечували б їх виконання державами. Норми міжнародного права розробляють і приймають самі його суб’єкти, тобто держави. Самі ж держави і забезпечують виконання норм міжнародного права. Суб’єктами міжнародного права є 'також міжнародні міжурядові організації, але вони створюються державами і мають міжнародну правосуб’єктність у тій мірі, якою їх наділили держави. Отже, між суб’єктами міжнародного права не існує відносин влади і підпорядкування, зв’язки між ними можна охарактеризувати як горизонтальні, на відміну від вертикальних відносин субординації між суб’єктами національного права. Саме коло суб’єктів і відносини між ними обумовлюють відмінні риси міжнародного права, яке хоч і має юридичну природу, однак володіє іншими механізмами функціонування, ніж право внутрішньодержавне.

Міжнародне право - це єдина та самостійна міжнародна правова система, до якої входять різноманітні галузі та інститути. Саме це важливо пам’ятати при характеристиці міжнародного права як системного явища.

Загальною тенденцією сучасного етапу розвитку людства є гуманізація всіх сфер життя. У світі поступово зменшується кількість жертв насилля та збройних конфліктів. Загальна кількість загиблих в світі складала 15% населення у стародавніх аграрних суспільствах, 5% населення у XX ст. та соті частки процента у XXI ст. І в цьому є важлива заслуга міжнародного права. Перш за все, це поступова заборона війни як засобу вирішення міжнародних спорів, захист жертв війни, тенденції до загальної гуманізації міжнародно-правових відносин.

У сучасному міжнародному праві неухильно зростає питома вага принципів і норм, орієнтованих на людину. Найбільш яскравим проявом цього є принципи і норми міжнародного права прав людини і міжнародного гуманітарного права, що максимально відображають загальну гуманітарну сутність і розвиток гуманітарної правосвідомості в усьому світі. Гуманітарна основа міжнародного права іманентно не властива класичному міжнародному праву як інструменту врегулювання відносин між державами. І тільки в XX столітті, зі зміною сутності міжнародного права, з накопиченням норм, пов’язаних із захистом прав людини, відбуваються якісні зміни в міжнародному праві, що часто іменується «сучасним», спрямовані на підпорядкування міжнародного права гуманістичним засадам. При засвоєнні міжнародного права цю тенденцію важливо брати до уваги, оскільки більшість норм міжнародного права прямо чи опосередковано спрамована на захист людини — її особистості, прав та свобод. Тому сучасна система захисту прав людини є, перш за все, міжнародною за формою.

Наприкінці XX - початку XXI століття особливо зросла увага міжнародного співтовариства до глобальних проблем. Глобальний характер проблем вимагає міжнародного співробітництва для їх вирішення. Дедалі більше усвідомлюється необхідність їх вирішення саме міжнародно-правовими засобами. При цьому глобальні заходи, що започатковуються і будуть започатковуватися з метою зм’якшення і вирішення кризових явищ, мають грунтуватися та ґрунтуються на сучасному міжнародному праві.

Незважаючи на те, що внаслідок високого ступеня консервативності міжнародних відносин і особливостей суб’єктного складу міжнародному праву не властиві революційні зміни, під впливом ряду факторів міжнародне право XX століття зазнало суттєвих змін. Не даремно цей період міжнародного права багато вітчизняних авторів називають сучасним. Однак на цьому процес не застопорився. Навпаки, під впливом нових загроз і змін у світі виникла об’єктивна потреба в еволюції міжнародно-правових інститутів, причому не тільки другорядних, і не тільки на рівні окремого інституту чи конкретної галузі міжнародного права. Відбувається переоцінка змісту основних принципів міжнародного права, ролі міжнародних організацій у процесі правотворення і підвищення ефективності дії міжнародних угод.

Сучасні національні правові системи вкрай залежні від міжнародного права. Не існує галузі внутрішньодержавного права, яка б не зазнала більш-менш значного впливу міжнародно-правових норм. Знання практики Європейського суду з прав людини є кваліфікуючою ознакою будь-якого юриста. Тому знання міжнародного права є необхідною та достатньою вимогою для допуску до юридичної професії.

У даний час і у вітчизняній юридичній освіті відбулися істотні позитивні зміни, що стосуються міжнародного права як навчальної дисципліни. З одного боку, стала зрозуміла самоцінність міжнародного права для формування юридичного світогляду та підвищення професійної правової культури, а з іншого - прикладна цінність знань і умінь, сформованих у процесі засвоєння міжнародного права для діяльності юриста практично в будь-якій сфері.

Саме тому, починаючи з 2018 року, міжнародне право та міжнародний захист прав людини включені до зовнішнього незалежного оцінювання для вступу на другий (магістерський) рівень вищої освіти за спеціальностями 081 «Право» та 293 «Міжнародне право». Це значний крок уперед для формування у юристів професійної міжнародної правосвідомості, засвоєння важливих ціннісних та нормативних орієнтирів у правозастосовчій практиці, а також необхідних знань для успішної кар’єри юриста.

Тому колектив кафедри міжнародного та європейського права підготував даний навчально-методичний посібник, який містить стислий зміст окремих тем міжнародного права, методічні матеріали до лекційоного курсу та семінарських завдань з міжнародного права. Друга частина посібника включає методичні рекомендації по дисципліні «Міжнародне право» та авторські тестові завдання для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання для вступу на другий (магістерський) рівень вищої освіти за спеціальностями 081 «Право» і 293 «Міжнародне право», складені колективом кафедри міжнародного та європейського права.

С. В. КІВАЛОВ
Президент Національного університету
«Одеська юридична академія»,
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України