Науково-практичний коментар Закону України "Про запобігання корупції"

Корупція (від лат. corniptio - підкуп) є основним поняттям Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон). В юридичному сенсі корупція має подвійне значення. У ширшому значенні, як соціально-правове явище, вона полягає у збагаченні певних категорій осіб, в отриманні ними нелегального прибутку, інвестуванні його в об’єкти, зручні для ухилення від сплати податків, як правило, з використанням протекціоністських зв’язків.

Деструктивне збагачення і протекціонізм - головні ознаки корупції. Рейтинги Transparency International «Індекс сприйняття корупції» засвідчують, що Україна протягом останніх років практично не покращує свої показники; так, у 2018 році країна вкотре ділить 130-134-те місце разом із кількома іншими з-поміж 180 країн і територій, оцінених у черговому щорічному звіті.

Зазвичай ознакою корупції є войовничість політичного режиму. Так, із десяти найбільш корумпованих країн світу (Україна до них не входить), п’ять є найменш мирними. Закономірним є те, що деструктивне збагачення корупційно ризикових суб’єктів (тобто осіб, зазначених у ст. З коментованого Закону) призводить до посилення корупційних небезпек у суспільстві, які стримують прогрес суспільства, унеможливлюючи його потенційні здобутки. Корупція дезінтегрує суспільство, порушує його зв’язаність, єдність, спрямованість.

У правовому контексті корупція чинить значний спротив втіленню принципів державності, заважає виконанню державою функцій в інтересах суспільства, адже вона узвичаює освіту без освіти, охорону здоров’я без лікування, публічні фінанси без надходжень до бюджету, економіку перетворює на чорний ринок, а законотворчість - на допоміжну службову діяльність.

Отримання нелегального прибутку передбачає його відмивання - явище, широко відоме країнам світу, незалежно від рівня економічного розвитку чи політичного устрою. Приміром, у Великій Британії у 2010 р. було запроваджено одне з найжорсткіших законодавств для боротьби з хабарництвом. Злочином було визнано не лише давання хабарів, а й не зупинення того, хто збирається його дати. Запровадження у цій країні централізованого публічного реєстру бенефіціарної власності означає повну прозорість того, хто чим володіє. Суспільна небезпечність корупції як явища посилюється не лише її антисоціальною деструктивною сутністю, а й різноманітністю видів та форм. Відомі такі види корупції як службова, політична, побутова, ділова.

Зокрема, побутова корупція, як ракова пухлина, поступово з’їдає суспільство, оскільки пов’язана з повсякденним життям пересічних громадян і породжується взаємодією їх з представниками органів місцевої влади, наділеними повноваженнями щодо задоволення потреб приватного життя. Її проявом є різні подарунки від громадян і послуги посадовим особам та членам їх сімей. До цієї категорії також належить кумівство у сфері публічного управління, яке сучасним вітчизняним законодавством не визнається корупцією. Ділова корупція виникає при взаємодії влади і бізнесу та пов’язана з господарською діяльністю фізичних та юридичних осіб. Підприємці скаржаться, що їм доводиться стикатися з численними здирниками, і найчастіше ухилитися від корупційної оборудки їм не вдається.

Посилення службової корупції пов’язане певного мірою з недостатньо визначеним правовим статусом державного службовця, незважаючи на те, що чинний Закон України «Про державну службу» значно змінив статус державного службовця. Але, тим не менше, залишається слабкою психологічна підготовка цієї категорії осіб, яка не спонукає протистояти спокусі підкупу; панує надмірний конформізм у взаєминах із безпосереднім керівником, що стримує боротьбу з корупцією через відсутність загрози відповідальності за прояви корупції; не вироблено та не запроваджено культури прийняття та виконання рішень на основі норм закону, моралі та соціальної справедливості.

Сьогодні набирає обертів така форма корупції, як політична корупція, котра вчиняється правлячою елітою для захоплення і утримання влади, нейтралізації політичних конкурентів. Форми такої корупції - це активний лобізм, протекціонізм, вигідне призначення на державні посади, інвестування комерційних структур за рахунок держбюджету, маніпулювання державними органами, комерційними структурами через призначення в них своїх родичів, близьких, створення акціонерних компаній на базі державних підприємств, надання пільг, переваг, винятків із загальних правил для «своїх» фірм і компаній, переведення держмайна в акціонерні товариства, келійне проведення приватизації, фіктивне банкрутство, навчання дітей за кордоном за рахунок «спонсорів» тощо.

У вужчому значенні корупція являє собою криміногенний чинник правової небезпеки в державі і суспільстві, що вміщує всі ознаки цього поняття. Саме в другому, вузькому значенні, у коментованому Законі подається поняття «корупція», яке розкрито у постатейному коментарі, розглядаються корупційні правопорушення, на запобігання яким спрямований цей Закон.

Це, передовсім, приховування інформації в декларації (або відмова її подавати); протиправне сумісництво; отримання подарунків через службову діяльність; відмова від спеціальних перевірок; конфлікт інтересів (реальний або потенційний), що впливає на прийняття рішень; порушення правил етики державного службовця.

Правова небезпека корупції полягає, зокрема, й у її стійкості - процесуальній складності доведення вини корупціонерів, що призводить до відсутності вироків по резонансних, і не тільки, корупційних злочинах; надміру тривалому досудово-му розслідуванні, а часом - недоведенні справ до суду. Зовні виглядає так, що держава, яка має репутацію корупційної, виявляє неспроможність опиратися корупції у визначений законами спосіб.