ІТ-право: сутність та поняття

Формування інформаційно-комунікаційних технологій істотно вплинуло на розвиток суспільства, стало чинником інформаційної революції, зумовивши виникнення єдиного світового інформаційного простору. Інтернет перетворився на засіб передачі інформації, доступний кожному, хто має персональний комп’ютер.

Інформаційно-комунікаційні технології розвиваються у небаченому досі темпі. Так, за перше десятиріччя XXI ст. кількість користувачів Інтернету зросла з 350 мільйонів до понад двох мільярдів. Ще ніколи в історії людства так багато людей не були пов’язані між собою в мережі, що працює в режимі реального часу; безпрецедентними є можливості колективної дії через спільні Інтернет-платформи (для споживачів, творців, дослідників, активістів і багатьох інших).

Плоди такого грандіозного масштабу, що ми їх бачимо сьогодні, - від вірусного музичного кліпу до міжнародного електронного торговельного майданчика - тільки натяк на те, що нас чекає далі. У переважній більшості випадків оцінка зростання значення інформаційно-комунікаційних технологій є суто позитивною, підтвердженням чого є прийняття країнами «Великої вісімки» в Окінаві у 2000 році Хартії глобального інформаційного суспільства (Окінавська хартія).

В Україні основні напрямки державної політики у галузі інформатизації визначені Указом Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні», яким, зокрема, передбачається вдосконалення правового регулювання діяльності суб’єктів інформаційних відносин, виробництва, використання, поширення та зберігання електронної інформаційної продукції, захисту прав на інтелектуальну власність, посилення відповідальності за порушення встановленого порядку доступу до електронних інформаційних ресурсів всіх форм власності, за навмисне поширення комп’ютерних вірусів тощо.

Разом із тим, у «комп’ютеризації» суспільства вбачають загрозу настання епохи нової (постмодерністської) і транснаціональної антиутопії нагляду, у якій Інтернет з головного інструменту звільнення перетворюється в найнебезпечніший посередник тоталітаризму, який ми тільки бачили, а відтак пропонується, враховуючи ту обставину, що значно легше зашифрувати інформацію, ніж зробити протилежне, використовувати цю дивну властивість, щоб створити закони нового світу, щоб сховати індивідуальний простір за криптографічною завісою.

Криптографія розглядається як остаточна форма ненасильницької прямої дії. У той час як країни, що володіють ядерною зброєю, з безмежною жорстокістю чинять тиск на мільйони індивідуумів, крипостійкість означає для влади, що вона більше не зможе втрутитися в наміри індивідуумів зберегти свої секрети. Відтак завдання вбачається у тому, щоб гарантувати свободу волевиявлення там, де це можливо, утримувати наступ антиутопії там, де ми не можемо виконати перше.

На такому підґрунті сформувалося покоління користувачів - «І-Gen» (Internet Generation), для якого головним є право вільного доступу до використання будь-якого інтелектуального продукту в Мережі. Ситуація, що склалася, свідчить про складність завдань, котрі постають перед правом, як суспільним регулятором, у галузі впорядкування відносин, що складаються у зв’язку з використанням інформаційних технологій та забезпеченням прав та інтересів їхніх учасників. Природно, що проблематика «ІТ- права» останнім часом викликає усе більший інтерес науковців, що зумовлено поширенням ІТ-відносин та зростанням питомої ваги юридичної активності у цій галузі на практиці.

Першим, і чи не найбільш складним питанням, що тут постає, слід визнати визначення поняття та встановлення сутності «ІТ-права». Крім цього, потребує визначення сфера дії та структура ІТ-права, специфіка відносин, що виникають, характеристика нових об’єктів і суб’єктів. Існує також необхідність визначення і співставлення категорій, що з’явилися у добу інформаційних технологій і застосування яких створює проблеми як теоретичного, так і прикладного, правозастосовного характеру: відносини у мережі Інтернет (Інтернет-відносини), інформаційні відносини, ІТ-відносини тощо.

Автори прагнули дати відповіді на ці та інші питання, застосовуючи для цього цивілізаційно-концептний підхід та низку інших методологічних прийомів, властивих Одеській школі цивілістики. Немає сумнівів, що деякі висновки здадуться колегам спірними, не всі аргументи будуть визнані достатньо обгрунтованими. Однак, у кожному разі автори сподіваються на те, що ця книга стане поштовхом до широкої дискусії. І якщо така дискусія трапиться, то завдання можна вважати виконаним.

Певних пояснень потребує структура монографії. Вона обрана таким чином, аби можна було не лише зупинитися на питаннях визначення поняття та сутності «ІТ-права», але й дослідити його місце у системі юридичних концептів та категорій.

Результатом такого підходу стало включення до проблематики монографії не лише теоретичних питань «ІТ- права», але й окремих правових інститутів, що стосуються ІТ- сфери. Таким чином зроблена своєрідна заявка стосовно напрямків наукових розвідок у цій галузі, котрі сподіваються здійснити у майбутньому члени авторського колективу.

Що стосується Словника спеціальних термінів, то доцільність його складання спочатку викликала деякі сумніви. Але потім переважили ті міркування, що читачем може виявитися й людина гуманітарного способу мислення, котрій, можливо, забажається «ОСВІЖИТИ В ПАМ’ЯТІ» термінологічні нюанси. Врешті, навіть за умови можливостей мережі Інтернет, мати при читанні під рукою довідник може бути досить зручно.