Міжнародні стандарти доказування у кримінальному процесі України: теоретико-правові та практичні основи

Основним пріоритетом зовнішньої політики України є європейська інтеграція в різних сферах суспільного життя. Неодмінною умовою її здійснення є запровадження у вітчизняне законодавство, у тому числі й кримінальне процесуальне, та неухильне дотримання визнаних європейським співтовариством прав та основоположних свобод людини.

Визнавши людину, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні та проголосивши утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов’язком держави (ст. З Конституції України), вітчизняний законодавець істотну увагу присвятив удосконаленню законодавства з урахуванням міжнародних стандартів прав людини. У сфері кримінального процесу вони значною мірою знайшли відображення в чинному КПК України, який, ще будучи проектом, у цілому зазнав схвальної оцінки з боку європейського співтовариства. Так, Директорат з питань правосуддя та захисту людської гідності Генерального директорату І - Права людини і верховенство права РЄ зазначив, що проект Кодексу ясно свідчить про суттєві зусилля, спрямовані на вдосконалення попередніх проектів, коли йдеться і про його організацію та форму вираження думки, і про відповідність європейським стандартам, зокрема Конвенції та практиці ЄСПЛ (п. 358 висновку від 02.11.2011 р.).

Покладення законодавцем в основу чинного КПК України міжнародних стандартів прав людини зумовило перегляд традиційних для вітчизняного кримінального процесу підходів до кримінального процесуального доказування. Зокрема, в ньому, на відміну від КПК України 1960 року, знайшла нормативне закріплення значна частина міжнародних стандартів доказування, відображених у Конвенції та сформованих у практиці ЄСПЛ.

Їх вагоме значення в забезпеченні прав та основоположних свобод, визнаних Конвенцією, зумовлює необхідність дослідження системи міжнародних стандартів доказування в цілому та змісту кожного з них зокрема. Так, у п. 5.9 Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 -2020 роки, схваленої Указом Президента України від 20.05.2015 р. № 276/2015, одним із заходів, спрямованих на удосконалення процесуального забезпечення справедливості і права на захист під час кримінального провадження, визначається формалізація стандартів доказування для більшої зрозумілості та передбачуваності процесуального законодавства і відповідної практики. Оскільки міжнародні стандарти доказування, з огляду на формування переважної більшості з них у практиці ЄСПЛ шляхом тлумачення Конвенції, є динамічним правовим явищем, вирішення завдання щодо їх формалізації зумовлює необхідність постійного вивчення його практики та напрацювання змін і доповнень до КПК України.

Поряд з кримінальним процесуальним законодавством, міжнародним стандартам прав людини повинна відповідати сформована на його основі слідча та судова практика. Звертаючи на це увагу, Директорат з питань правосуддя та захисту людської гідності Генерального директорату І - Права людини і верховенство права РЄ свого часу вказував, що потрібно мати на увазі те, що не тільки текст закону має бути сумісний з європейськими стандартами і, зокрема, вимогами Конвенції. Не менш важливим за текст національного законодавства є те, як закон застосовується в повсякденній практиці (п. 367 висновку від 02.11.2011 р.). Міжнародні стандарти доказування, закріплені нормами КПК України, знаходять широке застосування в практиці національних органів досудового розслідування та судів. Однак її дослідження дозволяє виявити низку недоліків, пов’язаних як з неправильним тлумаченням і застосуванням частини з них, так і з незастосуванням окремих міжнародних стандартів доказування, які хоча й напрацьовані у практиці ЄСПЛ, але не знайшли нормативного закріплення в КПК України.

У теорії кримінального процесуального доказування поняття «міжнародні стандарти доказування» є відносно новим, у зв’язку з чим його впровадження у вітчизняний кримінальний процес викликало жваву дискусію серед вчених-процесуалістів, зумовлену, з однієї сторони, потребою в чіткому розумінні їх поняття, сутності та системи, а з іншої сторони, — необхідністю їх узгодження з національними правовими традиціями у сфері кримінального процесу. Істотний внесок у розробку поняття, сутності та системи стандартів доказування, сфери і механізму їх застосування в ході кримінального провадження здійснили В.Д. Басай, В.В. Вапнярчук, І.В. Гловюк, В.О. Гринюк, В. А. Завтур, І.П. Зіньковський, О.В. Капліна, С.О. Ковальчук, В.І. Маринів, А.А. Павлишин, М.А. Погорецький, Х.Р. Слюсарчук, А.С. Степаненко, В.В. Степаненко, О.М. Толочко, В.М. Трофимснко, О.Г. Шило, О.Г. Яновська та інші вітчизняні і зарубіжні вчені. Зокрема, комплексному дослідженню вказаної проблематики присвячені кандидатські дисертації Х.Р. Слюсарчук «Стандарти доказування у кримінальному провадженні» (м. Львів, 2017 р.) та А.С. Степаненка «Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» у кримінальному провадженні» (м. Одеса, 2017 р.).

Незважаючи на істотний внесок науковців у розробку проблематики стандартів доказування, значна кількість її теоретичних і практичних аспектів у теорії кримінального процесуального доказування на сьогодні досліджена недостатньо повно або характеризується дискусійними підходами до їх розкриття. Так, фрагментарно дослідженими є питання щодо системи стандартів доказування, їх співвідношення з метою та межами кримінального процесуального доказування, а також з внутрішнім переконанням суб’єктів доказування. Стосовно окремих питань вченими наводяться різні, нерідко діаметрально протилежні підходи до їх вирішення. Зокрема, стандарти доказування здебільшого зводяться до стандартів доведеності, що призводить до істотного звуження науковцями їх системи і позначається на розкритті сфери їх застосування.

Поняття та правова природа міжнародних стандартів доказування, їх система і класифікація залишаються поза увагою вчених. Відсутність розробок, присвячених розкриттю сутності та системи міжнародних стандартів доказування, зумовила підвищений науковий інтерес до розробки трьох з них - «обґрунтована підозра», «достатня підстава» та «поза розумним сумнівом», внаслідок чого зміст і сфера застосування інших стандартів доказування практично не досліджується. У свою чергу, це негативно позначається на повноті відображення теорією кримінального процесуального доказування проблематики, яка існує на сучасному етапі її розвитку, оскільки міжнародні стандарти доказування як правове явище є невід’ємною складовою її предмету.

Сукупність наведених теоретико-правових і практичних проблем зумовлює необхідність звернення до комплексного дослідження міжнародних стандартів доказування у кримінальному процесі України.

Автор висловлює щиру вдячність за надані поради і висловлені зауваження науковому консультанту - доктору юридичних наук, професору В.Д. Басаю, докторам юридичних наук, професорам І.В. Гловюк, В.О. Попелюшку та В.М. Трофименку, докторам юридичних наук, доцентам В.О. Гринюку та С.О. Ковальчуку, а також колективу кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».