Процесуальні та криміналістичні засади початкового етапу розслідування терористичних актів, вчинених з використанням саморобного вибухового пристрою

Терористичні акти, вчинені способом вибуху є найбільш небезпечним проявом тероризму, який отримав поширення наприкінці XX - на початку XXI століття, є безпрецедентним та своїми масштабами і жорстокістю, оскільки має високу руйнівну силу, спричиняє масові людські жертви, тримає у психологічному напруженні населення міст та цілих регіонів.

Непоодинокі випадки таких злочинів характерні останнім часом і для України. За статистичними даними у провадженні слідчих Служби безпеки України у період 2001-2013 рр. перебувало 57 кримінальних справ (проваджень) про злочини, пов’язані з тероризмом, а саме порушені за різними частинами ст. ст. 258 258-5 КК України. Разом з тим, кількість кримінальних справ, направлених до суду з обвинувальним висновком, становить 14 справ (проваджень), що складає 24,5% від загальної кількості.

На кінець 2013 року у провадженні слідчих підрозділів СБ України залишалось 5 кримінальних проваджень вказаної категорії (9%). Але тільки протягом 4 місяців 2014 р. розпочато 15 кримінальних проваджень щодо вчинення терористичного акту (ст. 258 КК України). Результати вивчення слідчо-судової практики за період 2001- 04.2014 рр. свідчать про те, що 98% вибухових пристроїв, що використовувалися для вчинення терористичних актів на території України, є саморобними.

Технічна оснащеність злочинців, високий рівень поінформованості у галузі вибухотехніки, а також недостатній контроль з боку держави за обігом вибухових речовин та інші фактори роблять саморобні вибухові пристрої доступним засобом вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів-вбивств, умисних тяжких тілесних ушкоджень, терористичних актів та інших, що прямо впливає на зростання кількості таких злочинів. У зв’язку з цим, враховуючи підвищену суспільну небезпеку терористичних актів, особливо вчинених з використанням саморобних вибухових пристроїв, завдання посилення боротьби з цими злочинами є невідкладними й зумовлюють необхідність розроблення та впровадження в практичну діяльність правоохоронних органів науково-обґрунтованих рекомендацій з розкриття та розслідування злочинів цього виду, на що вказують 82% опитаних слідчих СБ та МВС України.

Науково-теоретичним підґрунтям дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних учених з криміналістики, кримінального права й процесу, кримінології, юридичної психології та інших галузей, а саме: Ю.П. Аленіна, В.П. Бахіна, П.С. Берзіна, В.Д. Берназа, Р. С. Бєлкіна, П.Д. Біленчука, Т. М. Бульби, Т. В. Варфоломеєвої, В.К. Весельського, А.Ф. Волобуєва, В. І. Галагана, В. О. Глушкова, І. В. Гори, Ю.М. Грошевого, В. Г. Гончаренка, М.В. Даньшина, А. В. Іщенка, Н.С. Карпова, Н.І. Клименко,1.1. Когутича,В. А. Колесника,В. О. Коноваловой В.С. Кузьмічова, О. П. Кучинської, В. К. Лисиченка, Л. М. Лобойка, В. Г. Лукашевича, Є. Д. Лук’янчикова, О.Р. Михайленка, М.А. Михайлова, В.Т. Нора, В.Д. Пчолкіна, О.В. Сав’юка, М. В. Салтевського, М.О. Селіванова, С.В. Слінька, В. І. Сліпченка, С.М. Стахівського, О. Ю. Татарова, В. В. Тіщенка, В.М. Тертишника, Л.Д. Удалової, МЛ. Хавронюка, Ю.М. Чорноус, В.М. Шевчука, В.Ю. Шепітька, В.П. Шибіка, О.Г. Шило, М.Є. Шумила, О.О. Юхна, М. П. Яблокова, О. Г. Яновської та інших.

Розслідуванню терористичних актів присвячені дисертації, у тому числі й з обмеженим доступом, Д. М. Хромих (С.- Пб. 2002 р.), В. В. Літвіна (2007 р.), В. О. Стекольникова (2008 р.), О. В. Сав’юка (2008 р.) та інших вітчизняних і зарубіжних фахівців; окремі аспекти методики розслідування злочинів, вчине¬них за допомогою вибухових пристроїв, досліджувалися на дисертаційному рівні В. І. Брусніциним (Владивосток 2001 р.), О. Є. Євстігнєєвою (Саратов 2001 р.), І. А. Варченком (Краснодар 2002 р.), І. Ю. Шоріним (Саратов 2002 р.), В.С. Кряжевим (Іркутськ 2003 р.), В.В. Поліщуком (Київ 2013 р.) та іншими.

Проте комплексне криміналістичне дослідження початкового етапу розслідування терористичних актів, вчинених з використанням саморобного вибухового пристрою з урахуванням змін вітчизняного кримінального процесуального та законодавства при оперативно-розшукову діяльність, що відбулися 2012 року, а також використання результатів початкового етапу досудового розслідування зазначених злочинів, на монографічному рівні не проводилося.

Вибір теми дослідження зумовлений практичною значущістю досліджуваної проблеми, недостатнім рівнем її наукової розробленості, а також потребою впровадження відповідних наукових результатів у практичну діяльність органів досудового розслідування Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України.

Автори висловлюють щиру подяку докторам юридичних наук, професорам Валерію Олександровичу Глушкову, Валерію Володимировичу Тіщенку та Миколі Єгоровичу Шумилі за рецензування й висловлені слушні зауваження й поради, які із вдячністю сприйняті та враховані у монографії, а також колективу кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за сприяння у підготовці цього видання до друку.