Суїцидальність в Україні: кримінологічна характеристика та протидія

Життя людини - найвища цінність. Глибинне осмислення цієї істини та зведення її до рангу антропологічних констант на системному рівні соціального управління, групової й індивідуальної свідомості й життєдіяльності, на жаль, на сьогоднішній день в значній мірі залишається справою недосяжною. Розвинена мережа відомих протиріч, конфліктів, що відтворюються в суспільстві та мають характер девіантогенних, йдуть у розріз із найвищими гуманістичними ідеалами, сформованими людством у надрах цивілізаційних здобутків, втілених як вінець людської думки - гротеск епохи постмодерну.

Наслідки ж такого дисонансу, як свідчить офіційна статистика, на постійній основі виявляються несумісними з життям певної частини населення, соціальні практики якої розвиваються по суїцидо-генним сценаріям. Так, аналіз офіційної статистичної звітності Всесвітньої організації охорони здоров’я засвідчує, що Україна протягом останніх п’ятнадцяти років є незмінним членом першої десятки країн з найвищим рівнем самогубств у світі. Щорічно в нашій країні близько 9 тис. осіб йде з життя за власного волею. При цьому фіксується подальше ускладнення структури суїцидальності за рахунок зростання частки неповнолітніх.

Не заперечуючи всієї соціальної важливості проблеми суїцидальності, слід наголосити й на її кримінологічній значущості, що виражається у щільному зв’язку самогубств зі злочинністю. Зокрема, відомим є стійкий кореляційний зв’язок суїцидів та агресивно-насильницької поведінки. Досить часто акту самогубства передує кримінальна активність з боку суїцидента, що свідчить про глибинні спільні детермінаційні чинники суїцидальності та злочинності.

Означені фактори, а також масовий характер відтворення самогубств дає вагомі підстави для віднесення останніх до розряду фонових для злочинності явищ, поглиблене й системне дослідження яких має відкрити додаткові знання про детермінаційну природу самої злочинності, виявити нові інструменти комплексного деструктивного впливу на неї та одночасного оздоровлення населення, поліпшення загального психологічного клімату за рахунок зниження соціальної напруженості, у чому вбачається й можливість удосконалення загальносоціалного базису протидії злочинності в цілому та окремих її видів. 

У зв’язку з цим за мету пропонованого дослідження автор обрав формування комплексної кримінологічної характеристики суїцидальності як фонового для злочинності явища та надання на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо протидії її відтворенню.

Емпіричну базу дослідження склали матеріали 225 кримінальних справ (проваджень), порушених (відкритих) за ознаками складів злочинів, передбачених ст. 120 КК України, що перебували на розгляді в місцевих судах Івано-Франківської, Кіровоградської, Миколаївської, Харківської, Херсонської областей у період з 2001 по 2014 рр.; дані державної статистичної звітності - Державної судової адміністрації України, Міністерства охорони здоров’я, Генеральної прокуратури України, Державної служби статистики; 112 передсмертних записок суїцидентів; результати неформалізованого інтерв’ювання 15 практикуючих ліка-рів-психіатрів з досвідом роботи понад 10 років, 57 приватних психологів; експертні оцінки 24 начальників секторів превентивної діяльності та ювенальної превенції відділень поліції ГУНП України у Кіровоградській, Харківській, Херсонській та Івано-Франківській областях; результати інтернет-опитування 15640 респондентів.

Методологічною основою дослідження на філософському рівні визначено діалектичний детермінізм. На зага-льнонауковому рівні застосовані основні логіко-гносеологічні принципи та прийоми виявлення, опису, пояснення соціальних явищ і процесів. На спеціально-науковому - статистичні, конкретно-соціологічні, юридико-догматичні методи, а також метод системно-структурного аналізу.