Внутрішньо-переміщена особа як суб'єкт права соціального захисту

Дотепер невідома в Україні правова категорія “внутрішньо переміщена особа” була введена в обіг і стала частиною національного законодавства у зв’язку із масовим вимушеним переміщенням населення з окремих районів Донецької і Луганської областей, Автономної Республіки Крим. Відповідно до статистичних даних Міністерства соціальної політики України станом на 24 квітня 2020 року зареєстровано 1 446 840 переселенців з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей та Автономної Республіки Крим. Аналізуючи статистичні цих переселень від початку збройної агресії Російської Федерації та протягом 5 років можна стверджувати, що їх кількість є достатньо сталою, де найбільша чисельність припадає на 2016 рік. Так, станом на 29 серпня 2016 року, за даними структурних підрозділів соціального захисту населення обласних та Київської міської державних адміністрацій взято на облік 1 705 363 переселенців, на кінець грудня 2017 року було зареєстровано вже 1 492 125 переселенців, у 201Н році - 1 513 895 переселенців з тимчасово окупованих територій Донецької іа Луганської областей та Автономної Республіки Крим.

Соціальний захист десятків тисяч мешканців, які переселилися з окупованих Російською Федерацією окремих районів Донецької і Луганської областей, Автономної Республіки Крим займає одне із ключових місць в системі захисту прав і свобод людини. Серед питань соціального захисту актуальною є сфера пенсійного забезпечення внутрішньо переміщених осіб та осіб, які залишились проживати на тимчасово окупованих територіях; зайнятості; грошових виплат, утому числі компенсаційних; житлового забезпечення, відновлення та отримання документів.

Дослідження цієї проблематики не залишилися поза увагою вчених конституційного, адміністративного, цивільного,трудового права, зокрема С.Б. Булеци, А.В. Бурки, С.В. Вишновецької, М.Т. Кобець, К.О. Крохмальової, Т. Кульчицького, М.В. Менджул, М.В. Савчина, О.В. Скрипнюка, О.А. Фесенко, Г.О. Христової, Д.А. Чижова, М.М. Шумила, А.М. Юшко та ін.

Проте, комплексного дослідження питання вимушеного переміщення з позиції права соціального захисту через призму історичного розвитку цього соціально-правового явища та сучасності, участі міжнародних організацій та прийнятих ними актів ними актів у сфері соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, національного досвіду іноземних держав до цього часу здійснено не було.

У монографії розглянуто термінологічне визначення “внутрішньо переміщеної особи” та особливості соціального захисту цих осіб в історичній ретроспективі. З’ясуванню рівня соціального захисту переміщених осіб передувала створена класифікація фактів масових вимушених переміщень населення, які відбувалися на території УРСР, за підставами переселень. Такими є: 1) політичні: а) політико-ідеологічні: “обмін населенням”, 1944 р.; операція “Захід”, 1947 р.; б) політико-етнічні: депортація кримських татар, 1944 р.; акція “Вісла”, 1947 р.; 2) економічні: спорудження водосховищ Дніпровського гідрокаскаду 50-70-х рр. XX ст.; 3) оборонні: будівництво Яворівського військового полігону у Львівській області з 40-х рр.ХХ ст.; Тарутинського артполігону в Одеській області у 1946 р.; 4) техногенні: аварія на Чорнобильській атомній електростанції, 1986 р.

Опрацювання нормативно-правових актів з питань переселень тогочасного періоду дозволило зробити висновки про причини, що спонукали до вимушених переселень населення, механізмів переселення та особливостей соціального захисту переміщених осіб. За результатами проведеного дослідження зроблено низку висновків та пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства в частині відновлення соціального захисту вимушено переміщених осіб та збереження національної пам’яті минулого України.

Межами дослідження охоплені питання участі міжнародних організацій, зокрема Управління Верховного Комісара ООН, Ради Європи, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, гуманітарних міжнародних організацій (Міжнародного Комітету Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, Данської та Норвезької рад у справах біженців) та прийняті ними, в межах компетенції, міжнародно-правових актів з питань соціального захисту внутрішньо переміщених осіб у світі, їх аналіз дав підстави стверджувати про недосконалість чинного законодавства України у цій сфері, а також запропоновано привести окремі положення нормативно-правових актів у відповідність до міжнародних стандартів.

Окремо опрацьовано Керівні принципи ООН з питання переміщення осіб усередині країни, 1998 р., які, на сьогодні, є єдиним міжнародним документом ООН з питань регулювання статусу внутрішньо переміщених осіб загалом та захисту їх прав і свобод зокрема. Зроблено ґрунтовні ни( новки щодо необхідності імплементації окремих положень цього акту у національну законодавчу практику.

Крім того, вивчено особливості соціального захисту внутрішньо переміщених осіб за законодавством Грузії, Республіки Азербайджан, Сербської Республіки, Республіки Молдова, Кіпру, республік Колумбії 1.1 11>.іку. (Зивчене дозволило встановити рівень соціального захисту внутрішньо переміщених осіб у цих країнах, особливості реалізації прав на пенсійне, житлове, медичне забезпечення, освіту, грошову допомогу, компенсаційні виплати.

Досліджено питаннями набуття правового статусу внутрішньо переміщеної особи та здійснення права на окремі види соціального іахисту внутрішньо переміщених осіб. Зокрема, на пенсійне забезпечення, на соціальний захист на випадок безробіття, на грошову допомогу внутрішньо переміщеним особам та на соціальний захист у сфері житлового забезпечення.

Це дозволило сформулювати визначення внутрішньо переміщеної особи як суб’єкта права соціального захисту. Проаналізовано виникнення та зміст правоздатності та дієздатності внутрішньо переміщених осіб. Надано визначення категорії соціальний захист внутрішньо переміщеної особи в Україні.

Обґрунтовано недоцільність надання спеціального правового статусу “дитина війни” дітям, які постраждали внаслідок збройного конфлікту на Сході України, через термінологічні розбіжності, різний обсяг правоздатності та дієздатності.

Здійснено поділ прав, передбачених соціально-забезпечувальним законодавством для внутрішньо переміщених осіб за суб’єктною ознакою.

Сформульовано визначення внутрішньо переміщеної особи-пенсіонера. Визначено особливості механізму здійснення внутрішньо переміщеною особою-пенсіонером права на пенсійне забезпечення порівняно з іншими категоріями пенсіонерів. 

Визначенню особливостей обчислення страхового стажу при призначенні пенсії передувала створена класифікація внутрішньо переміщених осіб-пенсіонерів за критерієм часу набуття статусу пенсіонера: а) особи, які були суб’єктами пенсійних правовідносин і згодом набули статусу внутрішньо переміщеної особи; б) особи, які набули статусу внутрішньо переміщеної особи і згодом стали суб’єктами пенсійних правовідносин.

Сформульовано визначення внутрішньо перемащеної особи-безробітного. Здійснено класифікацію внутрішньо переміщених осіб-безробітних. Визначені особливості обчислення страхового стажу внутрішньо переміщеної особи-безробітного при призначенні допомоги по безробіттю, в тому числі за відсутності документів про періоди її трудової діяльності, заробітної плати (доходу), страхового стажу.

Досліджено спеціальний механізм припинення трудових правовідносини з роботодавцем, що знаходиться на тимчасово окупованій території Донецької або Луганської областей, Автономної Республіки Крим для внутрішньо переміщених осіб, які набувають статусу безробітного у разі неможливості продовжувати роботу. Обґрунтовано, що спеціальний механізм набуття статусу внутрішньо переміщеної особи-безробітного необхідно поширити й на всіх осіб, які бажають набути статусу внутрішньо переміщеної особи для реалізації прав на працю, пенсійне забезпечення, грошову допомогу, але не мають можливості припинити трудові правовідносини та отримати трудову книжку.

Сформульовано визначення грошової допомоги внутрішньо переміщеній особі. Обґрунтована необхідність збільшення розміру грошової допомоги дітям та працездатним особам зі статусом внутрішньо переміщених осіб до розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом про державний бюджет України на відповідний рік.

Житлове забезпечення є одним з видів соціального захисту внутрішньо переміщених осіб. Незважючи на певні кроки влади, спрямовані на вирішення житлових проблем внутрішньо переміщених осіб, у іазначені сфері залишається низка проблемних питань, які потребують законодавчого врегулювання та удосконалення.

Монографія підготовлена на основі дисертаційного дослідження, що виконане у відділі проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, є доповнене та розширине.

Висловлюю щиру подяку шановним рецензентам доктору наук, професору соціального права, Гаабрієлю Тавітс, доктору юридичних наук, професору, члену-кореспонденту НАПрН України, Галині Чанишевій, доктору юридичних наук, доценту, Ганні Христовій, які погодилися і присвятили свій час, знання та досвід, висловили зауваження й побажання під час рецензування монографії.

Окремо завдячую моєму науковому керівнику, науковому редактору, докюру юридичних наук, старшому науковому співробітнику Михайлу Шумилу, за мудре керівництво, підтримку, поради та влучну критику у продовж усього часу написання цього дослідження.