Енциклопедія цивільного судочинства: основні інститути та теоретичні засади

Достатньо великий досвід у викладацькій та науковій роботі у сфері цивільного та господарського судочинства, результатом якого стали авторські розробки у вигляді монографічних праць, підручників, навчальних та навчально-методичних посібників, довідкових видань, дає можливість констатувати, що всі вказанні видання мають, з одного боку, вузьковизначену мету, а, з іншого боку, спрямованість на конкретну групу споживачів такої літератури (студенти, науковці, практикуючи юристи, адвокати, судді, прокурори, виконавці). Тобто, коли готується підручник або посібник, наприклад з цивільного процесу, то ми розуміємо, що він (а) повинен охоплювати програму відповідної навчальної дисципліни або курсу, (б) обмежений контрольними питаннями даної навчальної програми або курсу, (в) допускає стислі посилання на правозастосовчу практику та теоретичні наробки.

Ідеальним можна вважати підручник (навчальний посібник), який одночасно є стабільним (забезпечує рівновагу між компонентами змісту, відносну сталість основних наукових теорій) і мобільним (передбачає можливість введення нових елементів знань без порушення основи). Але беззмінною залишається мета такого видання - сприяти вивченню і викладанню відповідної дисципліни.

Зовсім іншого плану теоретична література, яка «занурюється» у проблеми теорії права і намагається знайти вихід з цього «занурення» у предметній сфері відповідної галузі права. Як правило, автори «повно та всебічно» розписують предмет дослідження, пропонують своє бачення той чи інший проблеми та формулюють висновки та рекомендації. Метою таких досліджень є визначення закономірностей, розробка теоретичних положень, створення концепцій тощо.

Різного роду довідникові видання, як правило, мають чітку спрямованість або до конкретного споживача (наприклад, довідник керівника юридичної служби підприємства, довідник адвоката по цивільним справам), або щодо окремих категорій справ (спорів, договорів).

Отже, формування інформаційного поля з того чи іншого питання у сфері цивільного судочинства можна показати в такій конструкції: підручник (посібник) —» довідник —» судова практика —* наукова література.

Однак, в силу фахової спеціалізації, потреби та бажання така послідовність не притаманна для використання усіма юристами. Інколи є необхідність оперативно отримати стислу інформацію щодо того чи іншого правового (процесуального) інституту, його визначення, ознаки, особливості функціонування, роз’яснення (тлумачення) правозастосування тощо. Для більш «просунутих» юристів є необхідність побачити теоретичну складову відповідного правового явища, існуючи думки науковців, сформовану правову доктрину або правову позицію. Саме з такою метою і було започатковано написання «Енциклопедії цивільного судочинства: основні інститути та теоретичні засади».

Запропоноване видання має такі переваги: (1) з одного боку розглядаються фундаментальні положення цивільного судочинства, а з іншого - питання, що мають теоретичний характер, порівняльно-правовий аспект, межують з іншими галузями права; (2) переважна більшість процесуальних, інститутів має авторське або запропоноване в юридичній літературі визначення; (3) процесуальні інститути розглядаються як правові явища, тому відсутні посилання на відповідні норми ЦПК, які можуть бути змінені (виключені) у майбутньому; (4) при викладанні матеріалу активно використовувалися результати наукових досліджень: автореферати, публікації, монографії; (5) запропоновано терміни та надана їх характеристика, що не були предметом широкого обговорення або дослідження в національній літературі, як то «арбітрабільність», «дифамація», «нетиповий позивач», «преклюзія» та ін.; (6) більшість процедурно-процесуальних правил здійснення цивільного судочинства підтверджено позиціями судової практики; (6) всі викладені матеріали мають посилання на сучасні джерела.

При написанні роботи автор намагався досягти гармонійного поєднання теоретичних і практичних засад за яких теоретичні напрацювання ґрунтувалися б на реальному практичному фундаменті, а практика спиралася на здобутки цивільної процесуальної науки.