Забезпечення стабільності трудових правовідносин: теорія та практика

Реформування законодавства про працю на сьогоднішній день відбувається в умовах, коли в Україні на концептуальному рівні переосмислюється соціальна роль держави, сутнісний зміст зайнятості, цінність праці, потенціал взаємодії працівника та роботодавця, а також обсяги можливостей щодо припинення цієї взаємодії. Оскільки наша держава та суспільство перебувають наразі під впливом низки кризових явищ соціально-економічного, політичного та культурного характеру, значним чином актуалізуються питання правової та економічної доцільності закріплення у трудовому законодавстві гарантій належної реалізації свободи праці, перебігу трудових правовідносин, а також припинення цих правовідносин. Додатково загострюють це питання спроби законодавця знизити в останніх проектах кодифікованих законів про працю обсяг гарантій працівників, що мають місце у процесі функціонування правового механізму забезпечення стабільності трудових правовідносин. Ці тенденції несуть загрозливий характер для соціальної безпеки найманих працівників і суспільства загалом, враховуючи той факт, що в Україні зростає рівень безробіття, що обумовлено такими негативними факторами:

1) поширенням сезонних та несезонних інфекційних хвороб, що можуть призводити до запровадження карантинних заходів (особливо актуальним це питання стає в умовах пандемії коронавірусної інфекції COVID-19);

2) недостатньо ефективною боротьбою із рейдерськими нападами на підприємства, у результаті чого власники підприємств досить часто не мають можливості належним чином виконувати трудоправові обов’язки та продовжувати взаємодіяти з найнятими працівниками, а працівники таких підприємств-«цілей» позбавляються можливості продовжувати працювати;

3) змінами в організації виробництва і праці роботодавців, які намагаються пристосуватись до поточних соціально-економічних реалій;

4) неналежним врегулюванням трудових правовідносин у межах нетипових форм зайнятості.

Отже, зрозуміло, що подолання кризи ринку праці, яка поступово наближається, можливе у разі належного врегулювання у чинному законодавстві засади стабільності трудових правовідносин. У достатній мірі виконати це завдання можливо тоді, коли відповідні зміни законодавства про працю будуть ґрунтуватись на актуальних дослідженнях відповідної засади та юридичної природи правового механізму забезпечення стабільності трудових правовідносин. У цьому контексті слід зауважити, що окремі аспекти стабільності трудових правовідносин досліджували провідні українські юристи-трудовики, а саме: В. С. Венедиктов, B. В. Жернаков, М. І. Іншин, К. Ю. Мельник, А. П. Тиха. Також низку питань, які стосуються окреслених проблем, було висвітлено вітчизняними юристами-трудовиками у наукових напрацюваннях, присвячених особливостям перебігу трудових правовідносин, зокрема це стосується праць таких вчених: В. М. Андріїва, Е. В. Бабенка, Н. Б. Болотіної, A. В. Вакарюк, С. В. Вишновецької, В. В. Волинця, Н. Д. Гетьманцевої, О.М. Ганечко, В. І. Журавель, Т. А. Занфірової, C. І. Ілларіонової, О. В. Карпушової, Т. В. Колєснік, А. Ю. Коротких, В. Я. Мацюка, М. В. Панченка, С. В. Попова, С. М. Прилипка, О. Г. Середи, Д. І. Сірохи, Д. А. Чижова, B. І. Щербини, Ю. М. Щотової, О. А. Яковлєва, О. М. Ярошенка та інших українських науковців. Водночас, не применшуючи значущості зазначених наукових розвідок, все ж зауважимо, що комплексного дослідження глибокого рівня, як того потребує означена тематика з усіма її теоретичними та практичними проблемами, що вимагають нового розгляду, аналізу та узагальнення, проведено до сьогодні ще не було.

Вказане підтверджує надзвичайну актуальність потреби формулювання на монографічному рівні основних теоретичних положень щодо концептуальної сутності правового механізму забезпечення стабільності трудових правовідносин і можливостей удосконалення його правового регулювання з урахуванням основних актуальних проблем, що мають місце в нашій державі.