Задать вопрос о книге:

Теорія кримінального переслідування
НОВИНКА

Теорія кримінального переслідування - фото

Автор: Гринчак В.А., Заяць І.Я., Петлюк В.І., Федущак-Паславська Г.М.

Издательство: Право

Год издания: 2019

Количество страниц: 208

ISBN: 978-966-937-562-9

Переплет: твердый

Язык: украинский

Вес: 0.5 кг

Формат: 145х215 мм

Тираж: 100

Аннотация

На підставі проведеного аналізу доктринального та нормативного матеріалу, а також результатів міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю визначено закономірності становлення та розвитку стандартів поведінки держав у процесі кримінального переслідування правопорушників. 

Наголошено, що кримінальне переслідування є функцією держави, в основу якої покладено дотримання прав людини й основних свобод, виокремлено історичні, теоретичні та практичні тенденції й особливості становлення та вдосконалення національних та міжнародно-правових механізмів, спрямованих на забезпечення цієї функції як наслідку, що випливає з державного суверенітету. Окремі положення розкривають особливості процесів міжнародного співробітництва, в тому числі за участю України, задля забезпечення невідворотності покарання злочинців.

Для студентів юридичних факультетів і факультетів міжнародних відносин, юристів та спеціалістів у сфері міжнародних відносин і політології, а також працівників державних органів, діяльність яких спрямована на боротьбу зі злочинністю.

Авторы

Авторы книги Теорія кримінального переслідування
Гринчак В.А. Гринчак В.А. Кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного права. Раніше – доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету.

Наукові інтереси: Мирне вирішення міжнародних спорів, міжнародне кримінальне право, міжнародно-правова відповідальність, міжнародне публічне право.

Заяць І.Я. Заяць І.Я. Кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Наукові інтереси:

конституційні основи функціонування публічної влади; конфлікт інтересів та конституційні механізми їх вирішення.

Федущак-Паславська Г.М. Федущак-Паславська Г.М. Кандидат юридичних наук, доцент

Наукові інтереси:

Історія права, філософія права, історія філософії права.

Предисловие

Свобода вибору людиною певної поведінки загалом з давніх часів зумовила дискусії філософів та правників щодо причин можливих значних і незначних відхилень від усталених норм співіснування. Беззаперечно, що упродовж усієї історії людства частина населення добровільно обирала поведінку, яка наносила шкоду суспільству, іншим його членам тощо, що призвело до відповідних негативних наслідків для неї.

Суспільству потрібно було напрацьовувати дієві механізми протидії та запобігання таким правопорушенням. Тому від запропонованих фахівцями концепцій боротьби зі злочинністю безпосередньо залежали критерії оцінки самої поведінки індивіда, її наслідки і відповідна реакція з боку суспільства.

З огляду на те держави намагалися формувати відповідні механізми переслідування правопорушників залежно від об’єкта посягань, мотивів, вини злочинця тощо. Утворення цілісного та дієвого механізму переслідування правопорушників ставало одним із головних завдань держави. Роль держави як організаційної форми існування територіально узгодженого суспільства у формуванні механізму переслідування правопорушників важко переоцінити. Якщо у протодержавах допускали те, що особа заслуговує на відповідні наслідки своєї поведінки і щодо самої себе (таліон), то в середовищі цивілізованих народів протиправну поведінку кваліфікують лише як певне відхилення від усталеної норми, яке піддається виправленню. Підґрунтя застосування кримінального покарання заклали ще стародавні мислителі, зокрема, автор «Іліади» Гомер наголошував у своєму творі на альтернативі насильству, яка можлива через компенсацію та примирення. 

Проте досягти цього вдалося лише завдяки тривалому періоду часу. Квота суспільної небезпеки вчиненого правопорушником завжди становила підґрунтя для застосування щодо особи негативних наслідків, які в різні періоди розвитку людства лише зрідка збігалися. Якісний механізм переслідування правопорушників зазвичай був індикатором демократичності суспільства і рівня дотримання прав та основних свобод людини. Вплив на його формування мали різні чинники, зокрема: ментальність населення, стан криміногенної ситуації, стан дотримання прав людини та основних свобод у державі, зміст аналогічних механізмів у сусідніх та високорозвинутих державах (на випадок міждержавного співробітництва) тощо. З них три формують позицію держави у процесі переслідування і лише одна є суттєвою гарантією для індивіда.

Вживання терміна «кримінальне переслідування» є цілком допустиме з огляду на те, що він характеризує певне явище правового характеру. У низці міжнародно-правових документів зазначено про «переслідування» як поведінку держави, тобто її невід’ємну функцію. Натомість, прикметник «кримінальне» є швидше кваліфікаційною ознакою, яка уточнює, про яке переслідування йдеться і проти кого. У сучасних умовах термін «кримінальне переслідування» поступово входить у юридичну практику та науку, і якщо його використовувати у контексті функції держави, жодних дискримінаційних, обмежувальних чи будь-яких інших елементів він у собі не містить.

Сьогодні в Україні набула актуальності проблема комплексного аналізу кримінального переслідування як правового явища з метою формування доступного та якісного базису позиції держави щодо проблеми злочинності. Чинник «ментальності» в нашій державі дещо обтяжений негативними наслідками правонаступності колишньої радянської системи переслідування, яка збереглася у праві і практиці. Водночас запровадження моделей, притаманних сучасним правовим системам європейських країн, зазвичай має несистемний і тимчасовий ефект, інколи навіть частково дестабілізує національну систему переслідування через її нездатність швидко адаптуватися, а також відсутність відповідних напрацювань та навиків учасників процесу переслідування. Зазначимо, що реформи у сфері кримінального переслідування виконувати важко, оскільки вони пов’язані із соціальними чинниками і безпосередньо стосуються прав і свобод фізичних осіб. Україна в цьому аспекті – яскравий приклад.

Адаптаційний період нового кримінально-процесуального кодексу збільшився внаслідок постмайданівських (2014) нововведень і розширення кола учасників кримінального переслідування, окремі з яких не мали аналогів у минулому. Тому лише правильне розуміння динаміки формування та розвитку правового явища дасть змогу забезпечити поетапний та поступовий перехід до загальновизнаних міжнародних стандартів, не протиставляючи нововведення чинним засадам та суверенним інтересам України. Перший етап цього процесу – гармонізація всіх чинних нормативно-правових актів у галузі кримінального переслідування з метою формування цілісної та внутрішньо узгодженої системи функціонування різноманітних органів та інституцій, які ґрунтуються на повазі та дотриманні прав людини. Додатковим позитивним чинником стане модернізація судової системи з переосмисленням ролі суддів у процесі вдосконалення кримінального переслідування.

Вважаємо, що якісні та об’єктивні судові рішення не лише підвищать правову культуру українського суспільства, а й можуть суттєво вплинути на динаміку розвитку юриспруденції загалом, з огляду на новітні моделі протиправної поведінки злочинців у сфері корупції, злочинів проти людяності, воєнних злочинів тощо. Окрім комплексного аналізу, ще одним завданням дослідження є суто науковий бік проблеми, оскільки вже визріла потреба широкої дискусії щодо концепції загальної теорії права та держави.

Системне та комплексне дослідження, яке поєднало зусилля фахівців різних галузей права, пропонує авторську методику аналізу функцій держави, завдяки якій можливо розвинути нові підходи у цьому напрямі. 

Отзывы

Отзывы к книге Теорія кримінального переслідування

На підставі проведеного аналізу доктринального та нормативного матеріалу, а також результатів міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю визначено закономірності становлення та розвитку стандартів поведінки держав у процесі кримінального переслідування правопорушників. 

Наголошено, що кримінальне переслідування є функцією держави, в основу якої покладено дотримання прав людини й основних свобод, виокремлено історичні, теоретичні та практичні тенденції й особливості становлення та вдосконалення національних та міжнародно-правових механізмів, спрямованих на забезпечення цієї функції як наслідку, що випливає з державного суверенітету. Окремі положення розкривають особливості процесів міжнародного співробітництва, в тому числі за участю України, задля забезпечення невідворотності покарання злочинців.

Для студентів юридичних факультетів і факультетів міжнародних відносин, юристів та спеціалістів у сфері міжнародних відносин і політології, а також працівників державних органів, діяльність яких спрямована на боротьбу зі злочинністю.

Авторы книги Теорія кримінального переслідування
Гринчак В.А. Гринчак В.А. Кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного права. Раніше – доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету.

Наукові інтереси: Мирне вирішення міжнародних спорів, міжнародне кримінальне право, міжнародно-правова відповідальність, міжнародне публічне право.

Заяць І.Я. Заяць І.Я. Кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Наукові інтереси:

конституційні основи функціонування публічної влади; конфлікт інтересів та конституційні механізми їх вирішення.

Федущак-Паславська Г.М. Федущак-Паславська Г.М. Кандидат юридичних наук, доцент

Наукові інтереси:

Історія права, філософія права, історія філософії права.

Свобода вибору людиною певної поведінки загалом з давніх часів зумовила дискусії філософів та правників щодо причин можливих значних і незначних відхилень від усталених норм співіснування. Беззаперечно, що упродовж усієї історії людства частина населення добровільно обирала поведінку, яка наносила шкоду суспільству, іншим його членам тощо, що призвело до відповідних негативних наслідків для неї.

Суспільству потрібно було напрацьовувати дієві механізми протидії та запобігання таким правопорушенням. Тому від запропонованих фахівцями концепцій боротьби зі злочинністю безпосередньо залежали критерії оцінки самої поведінки індивіда, її наслідки і відповідна реакція з боку суспільства.

З огляду на те держави намагалися формувати відповідні механізми переслідування правопорушників залежно від об’єкта посягань, мотивів, вини злочинця тощо. Утворення цілісного та дієвого механізму переслідування правопорушників ставало одним із головних завдань держави. Роль держави як організаційної форми існування територіально узгодженого суспільства у формуванні механізму переслідування правопорушників важко переоцінити. Якщо у протодержавах допускали те, що особа заслуговує на відповідні наслідки своєї поведінки і щодо самої себе (таліон), то в середовищі цивілізованих народів протиправну поведінку кваліфікують лише як певне відхилення від усталеної норми, яке піддається виправленню. Підґрунтя застосування кримінального покарання заклали ще стародавні мислителі, зокрема, автор «Іліади» Гомер наголошував у своєму творі на альтернативі насильству, яка можлива через компенсацію та примирення. 

Проте досягти цього вдалося лише завдяки тривалому періоду часу. Квота суспільної небезпеки вчиненого правопорушником завжди становила підґрунтя для застосування щодо особи негативних наслідків, які в різні періоди розвитку людства лише зрідка збігалися. Якісний механізм переслідування правопорушників зазвичай був індикатором демократичності суспільства і рівня дотримання прав та основних свобод людини. Вплив на його формування мали різні чинники, зокрема: ментальність населення, стан криміногенної ситуації, стан дотримання прав людини та основних свобод у державі, зміст аналогічних механізмів у сусідніх та високорозвинутих державах (на випадок міждержавного співробітництва) тощо. З них три формують позицію держави у процесі переслідування і лише одна є суттєвою гарантією для індивіда.

Вживання терміна «кримінальне переслідування» є цілком допустиме з огляду на те, що він характеризує певне явище правового характеру. У низці міжнародно-правових документів зазначено про «переслідування» як поведінку держави, тобто її невід’ємну функцію. Натомість, прикметник «кримінальне» є швидше кваліфікаційною ознакою, яка уточнює, про яке переслідування йдеться і проти кого. У сучасних умовах термін «кримінальне переслідування» поступово входить у юридичну практику та науку, і якщо його використовувати у контексті функції держави, жодних дискримінаційних, обмежувальних чи будь-яких інших елементів він у собі не містить.

Сьогодні в Україні набула актуальності проблема комплексного аналізу кримінального переслідування як правового явища з метою формування доступного та якісного базису позиції держави щодо проблеми злочинності. Чинник «ментальності» в нашій державі дещо обтяжений негативними наслідками правонаступності колишньої радянської системи переслідування, яка збереглася у праві і практиці. Водночас запровадження моделей, притаманних сучасним правовим системам європейських країн, зазвичай має несистемний і тимчасовий ефект, інколи навіть частково дестабілізує національну систему переслідування через її нездатність швидко адаптуватися, а також відсутність відповідних напрацювань та навиків учасників процесу переслідування. Зазначимо, що реформи у сфері кримінального переслідування виконувати важко, оскільки вони пов’язані із соціальними чинниками і безпосередньо стосуються прав і свобод фізичних осіб. Україна в цьому аспекті – яскравий приклад.

Адаптаційний період нового кримінально-процесуального кодексу збільшився внаслідок постмайданівських (2014) нововведень і розширення кола учасників кримінального переслідування, окремі з яких не мали аналогів у минулому. Тому лише правильне розуміння динаміки формування та розвитку правового явища дасть змогу забезпечити поетапний та поступовий перехід до загальновизнаних міжнародних стандартів, не протиставляючи нововведення чинним засадам та суверенним інтересам України. Перший етап цього процесу – гармонізація всіх чинних нормативно-правових актів у галузі кримінального переслідування з метою формування цілісної та внутрішньо узгодженої системи функціонування різноманітних органів та інституцій, які ґрунтуються на повазі та дотриманні прав людини. Додатковим позитивним чинником стане модернізація судової системи з переосмисленням ролі суддів у процесі вдосконалення кримінального переслідування.

Вважаємо, що якісні та об’єктивні судові рішення не лише підвищать правову культуру українського суспільства, а й можуть суттєво вплинути на динаміку розвитку юриспруденції загалом, з огляду на новітні моделі протиправної поведінки злочинців у сфері корупції, злочинів проти людяності, воєнних злочинів тощо. Окрім комплексного аналізу, ще одним завданням дослідження є суто науковий бік проблеми, оскільки вже визріла потреба широкої дискусії щодо концепції загальної теорії права та держави.

Системне та комплексне дослідження, яке поєднало зусилля фахівців різних галузей права, пропонує авторську методику аналізу функцій держави, завдяки якій можливо розвинути нові підходи у цьому напрямі. 

Отзывы к книге Теорія кримінального переслідування
Сообщить о снижении цены

Сообщить о снижении цены

Ваша просьба принята!

Вы получите уведомление при снижении стоимости товара на указанные Вами контакты
Задать вопрос

Информация о доставке

г. Киев, ул. Большая Васильковская, 74, 2 этаж, оф. 7

Олимпийская

Перед тем, как приехать в офис, пожалуйста оформите заказ и дождитесь подтверждения менеджера.

«Нова Пошта»
2 - 3 дня

Гарантируем упаковку заказанных книг, которая обеспечит целостность и сохранность их товарного вида

Курьер «Нова Пошта»
2 - 3 дня

Гарантируем упаковку заказанных книг, которая обеспечит целостность и сохранность их товарного вида

с этим товаром также покупают

Завантажуйте наш мобільний додаток