Заборона катування: практика Європейського суду з прав людини, міжнародні нормативні акти та законодавство України. Науково-практичний посібник

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України). Державою взято на себе зобов’язання забезпечити право кожної людини на повагу до її гідності та встановлено безапеляційне правило, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (стаття 28 Конституції України).

У сфері кримінальної юстиції забезпечення поваги до людської гідності, прав і свобод кожної особи віднесено до загальних засад кримінального провадження, яким повинні відповідати зміст та форма кримінального провадження (статті 7, 11 Кримінального процесуального кодексу України). Категорично заборонено під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

Заборона катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання належить до основних засад інших галузей законодавства, насамперед, кримінально-виконавчого, медичного, а також цивільного, сімейного, трудового, адміністративного, про соціальне забезпечення, про освіту тощо.

В Україні та інших державах Європи наведене правило випливає зі статті 3 “Заборона катування” Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідної практики Європейського суду з прав людини, якими визначено стандарти належного поводження з боку представників держави та ефективного розслідування, належних умов тримання під вартою, забезпечення своєчасної та належної медичної допомоги, видачі особи (екстрадиції). Наведена засада є втіленням найважливіших цінностей демократичних суспільств, що входять до складу Ради Європи, і вважається одним із основоположних положень Конвенції, відступ від якого не дозволяється.

Загалом у світі заборона катування є одним із фундаментальних і невідчужуваних особистих прав людини, яке закріплено міжнародним співтовариством у ст. 5 Загальної декларації прав людини (1948 року), ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 року) та інших загальновизнаних міжнародних документах.

У зв’язку з цим європейські стандарти заборони катування знайшли відображення в низці законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів. Практика Європейського суду з прав людини з цього питання, вироблена в справах щодо України, активно застосовується національними судами всіх інстанцій.

Відповідно до ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України національне кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та практики Європейського суду з прав людини.