Застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні: проблеми теорії та практики

В Україні серед основних напрямів діяльності держави є гарантування прав і свобод людини, а їх охорону визнано одним із завдань кримінального провадження. Водночас в умовах протидії злочинності права людини, незважаючи на їх безперечну найвищу цінність, не можуть бути зведені в абсолют, адже з метою захисту інтересів суспільства та держави від кримінальних правопорушень можливим є їх обмеження. Одним із законних випадків обмеження прав і свобод особи під час кримінального провадження є застосування запобіжних заходів.

Сучасна модель унормування запобіжних заходів розроблена із врахуванням рекомендацій Ради Європи та практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, у чинному Кримінальному процесуальному кодексі України передбачена можливість застосування дієвих альтернатив триманню під вартою, унормовано момент затримання особи та ін. Втім серед численних звернень українців, які надходять до ЄСПЛ, значна кількість - це скарги на порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що має неухильно дотримуватись під час застосування запобіжних заходів. Так, за даними звітів ЄСПЛ, у 2019 році проти України прийнято 109 рішень, 54 із яких стосуються порушень права на свободу і особисту недоторканність. Наведене дає підстави вважати, що чинне кримінальне процесуальне законодавство не містить дієвих «запобіжників» незаконного обмеження прав людини.

Європейський шлях нашої держави вимагає серйозних зусиль щодо реформування правової системи в напрямі забезпечення прав учасників кримінального провадження. Із цією метою протягом 2013-2020 років до положень КПК України, що регламентують порядок застосування запобіжних заходів, внесено зміни на підставі 16-и законів. Однак запроваджені зміни іноді носять безсистемний характер, запроваджують суперечливі концепції та фактично не вирішують наявні проблеми.

Критичне осмислення результатів законотворчої роботи останніх років та дослідження негативних тенденцій щодо порушень Україною міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини свідчить про необхідність системного перегляду регламентації порядку застосування запобіжних заходів у кримінальному судочинстві. Цей порядок повинен розглядатися під новим кутом зору, зумовленим сучасною парадигмою кримінальних процесуальних відносин, яка передбачає не протиставлення, а взаємну кореляцію суспільних і приватних інтересів.

Для розвитку теорії кримінального процесу з окресленого питання зроблено чимало внесків, створено значне наукове підґрунтя для подальших розробок, але концептуального рішення щодо цього напряму не знайдено. У більшості випадків безпосереднім предметом досліджень правників виступали окремі види запобіжних заходів або проблемні аспекти процесуального порядку їх застосування. Відтак для сучасної юридичної науки актуальним завданням залишається дослідження порядку застосування запобіжних заходів на більш загальному теоретичному рівні з урахуванням напряму розвитку нашої країни та тенденцій розвитку законодавства. Крім того, аналіз правозастосовних реалій свідчить про наявні проблеми, що викликають труднощі при реалізації законодавчих положень та призводять до суперечливої слідчої та судової практик. Відтак актуальність дослідження процесуального порядку застосування запобіжних заходів знаходить свій прояв у кількох взаємопов’язаних аспектах, які висвітлюють порушену проблематику в різних площинах, що надає роботі більш комплексний характер.

Соціальний аспект пов’язаний із знаходженням балансу між захистом суспільства і держави від кримінальних правопорушень та охороною прав підозрюваного, обвинуваченого, засудженого під час кримінального провадження. Це у свою чергу вимагає перегляду усталених підходів до правового регулювання порядку застосування запобіжних заходів, формування дієвого механізму охорони прав, свобод та законних інтересів особи, який відповідатиме міжнародним правовим стандартам у цій сфері.

Нормативно-правовий аспект піднятої проблематики зумовлений необхідністю перегляду низки законодавчих положень із питань процесуального порядку застосування запобіжних заходів, які раніше не піддавалися системному дослідженню або ж вивчалися фрагментарно. Більше того, виникає потреба у виявленні неузгодженостей, суперечностей і прогалин, що містяться в КПК України з піднятого питання, а також розроблення на цій основі відповідних пропозицій з удосконалення його положень.

Правозастосовний аспект обумовлений необхідністю формування рекомендацій щодо ефективного та одноманітного правозастосування положень КПК України в частині процесуального порядку застосування запобіжних заходів.

Отже, необхідність побудови ефективного функціонування інституту запобіжних заходів, удосконалення діяльності органів досудового розслідування, прокуратури, суду під час кримінального провадження, недостатність наукових розробок із цих проблем, недосконалість правового регулювання в зазначеній сфері обумовлюють актуальність комплексного наукового дослідження теоретико-прикладних проблем застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні.

З повагою,
Т. Г. Фоміна