Ключові засади гендерної політики в кримінальному праві України та основні напрями реформ щодо протидії насильству стосовно жінок та домашньому насильству

Закон України від 06.12.2017 р. №2227-УІІІ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального ко­дексів України з метою реалізацій положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домаш­ньому насильству та боротьбу з цими явищами» викликав жва­ве обговорення та переважно критичні відгуки у національній кримінально-правовій науковій спільноті.

Критична оцінка уявляється можливою, якщо пізнавальні проце­си побудовані з урахуванням моделі концептуалізації досліджу­ваного об'єкту, осмислення тієї оптики, яка створила певну візію об'єкту.

Хоча у даному законі прямо не згадується поняття «гендер» та «гендерне насильство», їх необхідно сприймати як те, що постійно мається на увазі, «мову, що мовчить», дискурсивну мову, прихований підтекст, що мислиться як найбільш важли­вий, але замовчується через політичний компроміс (на який автори законопроекту змушені були піти заради підтрим­ки з боку депутатів, що провалили попереднє голосування у листопаді 2016 р., побоюючись незнайомого їм гендерного підходу («gender-based approach») та відстоюючи «традиційні цінності»).

Без гендерного контексту втрачається будь-який сенс осмислення за­конодавчих новел, адже механізми, закладені Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, мають у своїй основі гендерний підхід до розуміння та вирішення розглядуваних проблем.

Аналізовані зміни до кримінального законодавства України стали ре­зультатом складних процесів, що відбуваються як у сучасній науковій картині світу, так і у міжнародній правовій політиці. Очевидно, що з ча­су розробки чинного КК України 2001 р. сплинули десятиліття, за які сформувалася нова соціальна реальність та виникли нові спроби її осмислення.

Поступальний розвиток пізнавальних можливостей людини та сус­пільства, активна трансформація соціального життя, парадигмальні зрушення у взаємодії міжнародного та національного рівнів праворегулювання вимагають свіжих відповідей на соціальні перетворення.

Наукова картина світу є системою теорій і тому змінюється, коли значна частина останніх перестає відповідати накопиченим емпірич­ним знанням, змінам у світогляді чи досліджуваній реальності. Нова картина світу спочатку висувається як гіпотеза, що проходить певний етап обґрунтування і може певний час співіснувати поруч із поперед­ньою картиною.

Зіткнення різних знакових систем, поява іншої мови опису реальності найбільш гостро відчувається саме у кримінальному праві, яке тради­ційно було найрельєфнішим уособленням прояву прямої влади, що трактувалася у вузькому розумінні (як чітко окреслена мережа інсти­тутів, локалізованих у соціальному макропросторі, що здійснюють при­мус та насильство згори униз, вертикальним способом). Але Мішель Фуко розробив концепт влади, яка не має вертикального характеру, функціонує ніби на капілярному рівні. Капілярна влада має сильний горизонтальний вимір — коли рівні структурують поведінку рівних, — і вона циркулює, ніби кров по венах. М. Фуко вдалося розширити межі поняття «влада», створивши концепт «влада-знання» («pouvoir-savoir»), згідно з яким влада має дискурсивний характер, діє на мікрорівнях.

Це означає, що влада здійснюється не лише у прямому сенсі, а і через символічні засоби, через окреслення прийнятного і неприйнятного, проблематичного і нормального. Згідно з М.Фуко будь-яка точка сус­пільної структури може бути описана у термінах влади, влада є розпоро­шеною у суспільстві, а тому присутня у будь-якому аспекті соціального життя. Влади дискурсу є горизонтальними, це влада загальновизнаних знань, правил, уявлень, всеосяжна неявна влада-знання, яка нав'язує нам те, як ми самі себе визначаємо; вона діє таким чином, що розме­жовує у суспільстві групи людей за певною ознакою і встановлює між цими групами відносини нерівності. Влада заснована на можливостях мікрофізичного впливу на суб'єктів, утримуючи їх у рамках формальних обов'язків та неформальної агресії. Теорія дискурсивних влад М. Фуко мала визначний вплив на гендерну теорію, адже розуміння того, що привілейовані групи — це не лише ті, хто має владу, а і ті, через кого ця влада виявляється, змінило самі підходи до наукового аналізу гендерованості суспільства та політичних стратегій у цій царині.

Поняття «гендер» стало символом революційних зрушень в осмисленні людини і суспільства. До 1970-х рр. це був суто філологічний термін на позначення граматичного роду, а соціогуманітарні та природничі дис­ципліни, що вивчають людину, цілком задовольняло поняття «статі», бо саме анатомічну стать трактували як визначальний чинник соціальної поведінки людей. Така позиція називалася біологічним детермінізмом.

Зрештою виникає нове змістове наповнення для узвичаєного термі­на: психологи, що працювали з так званими «розладами статевої іден­тичності», запропонували уживати слово «гендер» на позначення со­ціального виміру статі. Виникнення нового терміна мало революційне значення, особливо в контексті потужного феміністичного руху в США та Європі, бо саме він дозволяв поставити під сумнів історичну та куль­турну незмінність становища жінок, проблематизувати «природне при­значення» осіб різної статі. Отже, на противагу біологічному детермініз­му (біологічній есенціальності) прийшла гендерна теорія.