Кримінально-виконавче право України. Академічний курс

Кримінально-виконавче право посідає чільне місце у системі галузей права кримінально-правового спрямування поряд із кримінальним та кримінально-процесуальним правом. У своїй сукупності ці три галузі права відіграють роль правового підґрунтя для забезпечення реалізації державної політики у сфері боротьби зі злочинністю. Від досконалості їх норм багато у чому залежить ефективність боротьби зі злочинністю та її кінцеві результати.

Виконання покарання, призначеного засудженому за вироком суду, є заключним етапом реалізації кримінальної відповідальності. Оскільки покарання — захід державного примусу, їх виконання належить виключно до функцій держави і здійснюються вони спеціально уповноваженими органами та установами, які у своїй сукупності утворюють кримінально-виконавчу систему України. Порядок і умови виконання покарань органами та установами кримінально-виконавчої системи, а також їх завдання, структура і основні напрями діяльності регламентуються нормами кримінально-виконавчого законодавства. Необхідно констатувати, що протягом останніх двох десятирічь і кримінально-виконавче законодавство, і кримінально-виконавча система України зазнали кардинальних змін, які є логічним результатом проведення широкомасштабної реформи у цій важливій сфері діяльності держави. Згадаємо побіжно її основні віхи та здобутки.

Процес реформування кримінально-виконавчої системи на теренах нашої держави почався майже одночасно зі здобуттям Україною суверенітету та незалежності. Ефективним стимулом для реформування кримінально-виконавчої системи в свій час став вступ України до Ради Європи у 1995 р., коли наша держава взяла на себе певні зобов’язання перед міжнародною спільнотою, у тому числі виведення кримінально-виконавчої системи з підпорядкування МВС України та продовження реформування кримінально-виконавчого законодавства виходячи з вимог міжнародних стандартів у цій сфері. Новий поштовх цей процес отримав з прийняттям у червні 1996 р. Конституції України, яка закріпила нові ціннісні пріоритети й у ст. З проголосила людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні.

Наступною важливою віхою у проведенні реформи стало прийняття Верховною Радою України 11 липня 2003 р. Кримінально-виконавчого кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 р. Чинний КВК України отримав в основному позитивну оцінку з боку як вітчизняних науковців і практиків, так і експертів міжнародної спільноти і дійсно може вважатися суттєвим кроком нашої держави вперед у напрямі наближення до вимог і правил міжнародних стандартів у сфері поводження із засудженими. В подальшому — 23 червня 2005 р. — Верховною Радою України прийнятий Закон «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», який на законодавчому рівні закріпив завдання, основні принципи та правову основу діяльності, структуру, а також низку інших положень, що регламентують функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України. Хоча окремі положення цього Закону, на думку науковців і практиків, ще далекі від досконалості, його значення для кримінально-виконавчої служби важко переоцінити.

З метою приведення умов тримання засуджених до вимог міжнародних стандартів і правил та подальшого реформування ДКВС України Указом Президента України від 25 квітня 2008 р. № 401/2008 була затверджена Концепція реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, яка передбачала реалізацію низки заходів, розрахованих на період 2008—2012 рр. (перший етап) та 2013—2017 рр. (другий етап). З часом завдання другого етапу були більш детально конкретизовані у Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, яка була затверджена Указом Президента України від 8 листопада 2012 р. № 631/2012.

Наступним важливим зрушенням у сфері реформування кримінально-виконавчої системи стало прийняття Закону України «Про пробацію» від 5 лютого 2015 р., яким було закріплено трансформацію кримінально-виконавчої інспекції в орган пробацїї та розширення її завдань та повноважень.

Не так давно кардинальної трансформації зазнала і система організації державного управління органами та установами виконання покарань. Зокрема першим кроком у цьому напрямі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 р. № 343, стала ліквідація ДПтС України як окремого органу виконавчої влади і передача її повноважень Міністерству юстиції України. Наступним логічним кроком стала ліквідація територіальних органів управління ДПтС та утворення шести міжрегіональних управлінь — територіальних органів Міністерства юстиції згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 р. № 348.

Логічним продовженням процесу реформування ДКВС України стало прийняття нового документа програмного характеру — Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України, яка була схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р. № 654-р. і сьогодні перебуває в процесі активної реалізації.

Отже, процес реформування кримінально-виконавчої системи та її гуманізації на теренах України триває.

Метою підручника є надання допомоги у формуванні в студентів та практиків цілісної та глибокої системи знань щодо основних інститутів кримінально-виконавчого права, порядку і умов виконання кримінальних покарань в Україні, системи, структури та повноважень органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України, на які покладено виконання вироків судів у кримінальних справах.

Запропонований підручник підготовлено з урахуванням змін у чинному кримінально-виконавчому законодавстві станом на 1 жовтня 2019 р.