Особливості доказування при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчим суддею та судом: теорія і практика

Набуття чинності КПК України 2012 року перетворило судовий контроль на комплексний та системоутворюючий інститут сучасного кримінального провадження. Прийняття рішень про застосування заходів забезпечення кримінального провадження є одним із найоб’ємніших та найскладніших напрямків діяльності суду у кримінальному провадженні, що зумовлено їх юридичною природою та функціональною диференціацією. Восьмирічна практика реалізації норм оновленого кримінального процесуального законодавства довела ефективність та концептуальне значення інституту судового контролю для формування нормативної моделі кримінального провадження, яка відповідатиме потребам демократичного суспільства, однак, сучасні доктринальні напрацювання та численні законопроектні пропозиції вказують на системні проблеми у його функціонуванні, серед яких, зокрема, відсутність усталених правозастосовних підходів до вирішення питань, що належать до компетенції слідчого судді та суду, а також формалізація процесу прийняття відповідних процесуальних рішень. Це свідчить про те, що наукова дискусія стосовно подальшого вдосконалення кримінального процесуального статусу слідчого судді та суду щодо реалізації ними функції судового контролю натепер ще не вичерпала свій потенціал і залишається пріоритетною для вітчизняної правової доктрини. Створення доступної та ефективної системи судочинства, що відповідає європейським цінностям та стандартам захисту прав людини, продовжує бути стратегічною метою Української держави відповідно до Указу Президента України «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини» від 25 серпня 2015 року.

Закріплення у ч. 5 ст. 132 КПК України положення, відповідно до якого під час розгляду питань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються, фактично вказує на активний процес доказування під час розгляду відповідних клопотань, що відбувається в межах змагальної судової процедури. Внаслідок цього у кримінально-процесуальній доктрині набув актуальності цілий комплекс питань, пов’язаний із: визначенням кола фактичних обставин, що складають предмет доказування при розгляді таких клопотань; прийнятністю загальної системи властивостей доказів стосовно судово-контрольного провадження із розгляду клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження; суперечливим визначенням повноважень слідчого судді та суду щодо самостійного збирання доказів у положеннях Розділу 2 КПК України; формулюванням правил про розподіл обов’язку та тягаря доказування під час розгляду та вирішення питань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження; проблематикою визначення ролі в доказуванні окремих суб’єктів, які фрагментарно залучаються до розгляду відповідних клопотань; окресленням кола доказових презумпцій необхідності застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Водночас, відзначається особливістю нормативна регламентація порядку застосування заходів забезпечення у судовому провадженні, пов’язана з можливістю самостійного ініціювання судом розгляду даного питання, специфікою розгляду відповідних клопотань у суді присяжних, вирішенням питання про заходи забезпечення сумісно з іншими процесуальними рішеннями, що приймаються в ході судового розгляду.

Різні аспекти застосування заходів забезпечення розглядалися у працях таких українських учених, як: О.Н. Агакерімов, Л.М. Бабіч, К.К. Білецька, Р.М. Білокінь, О.В. Білоус, Р.І. Благута, О.В. ВерхоглядГерасименко, К.Д. Волков, І.В. Гловюк, К.Г. Горелкіна, Х.М. Грицак, М.І. Дерев’янко (Зеленська), Є.В. Дояр, О.М. Дроздов, Ю.М. Дьомін, О.В. Єні, С.В. Завада, А.В. Захарко, І.П. Зіньковський, Т.Г. Ільєва, О.Б. Комарницька, О.М. Коріняк, О.І. Коровайко, Т.О. Кузубова, Г.М. Куцкір, М.В. Лепей, К.Є. Лисенкова, Л.М. Лобойко, Т.В. Лукашкіна, А.М. Мартинців, М.А. Макаров, О.І. Марочкін, Ю.Д. Москалюк, О.В. Музиченко, А.В. Мурзановська, А.І. Палюх, А.О. Побережник, В.О. Попелюшко, В.В. Рожнова, А.Е. Руденко, Д.О. Савицький, О.В. Сівак, В.О. Січко, С.М. Смоков, О.Ю. Татаров, О.І. Тищенко, А.Р. Туманянц, Л.Д. Удалова, В.І. Фаринник, О.Ю. Хабло, А.Я. Хитра, А.В. Чуб, Д.А. Чухраєв, О.Г. Шило, С.Л. Шаренко, О.В. Шульга та ін., у яких досліджувалися питання правової природи заходів забезпечення, їх класифікації, порядку розгляду слідчим суддею та судом відповідних клопотань, особливості нормативної регламентації порядку застосування окремих заходів забезпечення. Питання доказування під час розгляду та вирішення слідчим суддею та судом клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження висвітлювалися лише фрагментарно у дослідженнях В.В. Вапнярчука, І.В. Гловюк, І.П. Зіньковського, Г.Р. Крет, Т.В. Лукашкіної, М.А. Макарова, А.І. Палюха, Х.Р. Слюсарчук, М.М. Стоянова, С.Л. Шаренко, О.Г. Шило.

Однак комплексні дослідження особливостей кримінального процесуального доказування під час розгляду та вирішення слідчим суддею та судом клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на основі положень КПК України 2012 р., у яких всебічно розкривається проблематика реалізації його ключових елементів під час прийняття таких рішень у різних стадіях кримінального провадження, донині не проводилися.

Мета цього дослідження полягає у розробці науково обґрунтованої концепції кримінального процесуального доказування під час розгляду та вирішення слідчим суддею та судом клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а також у формулюванні пропозицій щодо удосконалення кримінального процесуального законодавства в цій сфері.

Монографія написана на основі дисертації на тему «Особливості доказування при розгляді та вирішенні слідчим суддею та судом клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика, судова експертиза, оперативно-розшукова діяльність, підготовленою та захищеною автором як аспірантом кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія» під керівництвом доктора юридичних наук, професора І.В. Гловюк, а також інших наукових та науково-практичних публікацій автора.

Автор висловлює подяку за підтримку та слушні зауваження щодо змісту монографії науковому редактору д. ю. н., професору І.В. Гловюк, д. ю. н., професору Ю.П. Аленіну, к. ю. н., доценту Волошиній В.К., к. ю. н., доценту Стоянову М.М., к. ю. н., доценту Пожару В.Г., к. ю. н., доценту О.О. Торбасу, к. ю. н. О.В. Малаховій, а також шановним рецензентам – д. ю. н., професору О.Г. Шило, к. ю. н. Г.К. Тетерятник та д. ю. н. К.В. Головко.