Право соціального забезпечення

Правова система України перебуває в постійному розвитку. До числа порівняно молодих галузей права належить право соціального забезпечення. Наприкінці 70‑х – на початку 80‑х рр. ХХ ст. ще велися активні наукові дискусії про поняття «право соціального забезпечення», про його предмет і метод правового регулювання. Сьогодні функціонування цієї галузі права є беззаперечною реальністю.

Право на соціальне забезпечення визнається міжнародною спільнотою як одне з основоположних прав кожної людини. Воно містить право на забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, втрати годувальника, при досягненні похилого віку, тобто при будь-якій втраті засобів до існування з незалежних від людини обставин.

Із набуттям незалежності України першим кроком до створення сучасної системи соціального забезпечення стало розроблення і схвалення 21 грудня 1993 р. Верховною Радою України Концепції соціального забезпечення населення України, зорієнтованої на досвід європейських країн і з урахуванням переходу до ринкової економіки, оскільки механізми існуючої до цього часу системи соціального захисту вичерпали себе й обумовили негативні тенденції. Зроблено висновок, що в основу реорганізації діючої системи соціального забезпечення необхідно покласти такі головні принципи: а) соціальне забезпечення поширюється тільки на громадян, які працюють за наймом, членів їх сімей та непрацездатних осіб; б) диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності, можливостей підвищення рівня матеріального добробуту; в) перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами і громадянами; г) визначення рівня соціальних гарантій на підставі соціальних нормативів; д) відповідність форм соціального забезпечення населення ступеню розвитку ринкових відносин в економіці.

Із прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції України розпочався якісно новий етап розвитку суспільства, основними ознаками якого є демократія, політичний та економічний плюралізм. Головним завданням діяльності органів державної влади в сучасних умовах стало забезпечення прав та свобод людини і громадянина, що потребує оновлення всієї правової системи, приведення її у відповідність до норм Основного Закону країни й вимог міжнародного співтовариства. Конституція України у ст. 1 проголосила Україну не тільки суверенною, незалежною, демократичною, правовою, а й соціальною державою. Соціальною визнається держава, яка, керуючись принципом справедливості, бере на себе обов’язок забезпечувати в цілому розвиток громадянського суспільства шляхом збереження благополуччя й соціальної захищеності кожного громадянина. Вільного розвитку людської особистості можна досягти, якщо права, закріплені в Конституції і в законах, ґрунтуються на визнанні гідності людини і якщо в державі створені для неї умови для користування як громадянськими й політичними свободами, так і економічними, соціальними й культурними правами. До конституційних прав людини належить і право на соціальний захист, зміст якого розкривається в багатьох статтях. Так, в Основному Законі ст. 46 гарантує кожному соціальний захист на випадок повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від людини обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; ст. 48 встановлює право на достатній життєвий рівень; ст. 49 декларує право на охорону здоров’я, медичну допомогу й медичне страхування; ст. 50 закріплює право на безпечне для життя іздоров’я довкілля й на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; ст. 51 проголошує, що сім’я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою.

Подальшим кроком у реформуванні цієї системи стало прийняття 14 січня 1998 р. Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Розпочався новий відлік у соціальному захисті людини – сучасне загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Зазначений законодавчий акт передбачав комплексний соціальний захист громадян на підставі загальних правових, фінансових та організаційних засад загальнообов’язкового державного соціального страхування. Превалюючим його складником було визначення необхідності створення 5‑ти видів загальнообов’язкового державного соціального страхування: а) пенсійного; б) на випадок безробіття; в) у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, зумовленими народженням і похованням; г) від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; д) медичного страхування. Нова організація системи соціального захисту громадян України дозволила зробити перехід від бюджетного до страхового принципу фінансування окремих напрямів соціальних видатків, створити нові механізми управління коштами соціального страхування на засадах паритетності представників застрахованих осіб, роботодавців і держави.

Підручник покликаний надати студентам і слухачам у закладах вищої освіти знання теорії права соціального забезпечення й нормативно-правових актів, що регулюють відповідні відносини. Коментарі до чинного законодавства в царині соціального забезпечення, наведені авторами, мають на меті не тільки зорієнтувати читача в широкому колі нормативних актів, а й сприяти підвищенню рівня правової культури всіх тих, хто цікавиться проблемами права соціального забезпечення в Україні.

Це видання допоможе одержати впорядковані знання, необхідні для фахівців-правознавців у їх майбутній практичній діяльності. Вивчення матеріалу дозволить опанувати теоретичні основи знань і певні практичні навички у сфері застосування соціального законодавства, навчитися використовувати їх у різних життєвих ситуаціях, приймати юридично грамотні рішення, кваліфіковано здійснювати правозастосування. Підручник буде корисним як для студентів, аспірантів, викладачів, науковців юридичних вищих навчальних закладів, так і для практичних працівників – суддів, адвокатів, спеціалістів із питань пенсій, соціальних послуг, допомог, пільг, компенсацій, а також для широкого загалу.

Автори з вдячністю приймуть зауваження вказаних осіб і подбають про врахування в подальшому пропозицій по вдосконалюванню змісту цього видання. Виражаємо глибоку вдячність рецензентам за ґрунтовний і конструктивний аналіз підручника.