Еволюція поглядів на природу індивідуальних договорів про працю у правовій доктрині

Питання розвитку наукових поглядів на природу правового забезпечення оплачуваної праці вільної людини є вкрай цікавим для комплексного дослідження. Зазвичай відповідні джерела до періоду XIX ст. досліджує наука історія права; нормативна база та позиції вчених наступних часів традиційно відносять в Україні до предмету науки трудового права. Водночас, якщо завданням істориків стає насамперед певне хронологічне та персональне впорядкування системи виявлених джерел із питань регулювання праці, то фахівці в сфері трудового права досліджують вказану проблему поза питаннями часу, історичної епохи та специфіки персоналій. Досі вкрай обмеженим є порівняльно-правовий дискурс, а також ступінь уваги науковців до питань виникнення та розвитку наднаціональних правових регуляторів у сфері індивідуальної праці.

Тому основною метою цієї роботи є спроба дослідити не стільки становлення самих правничих інститутів і норм про наймання праці, скільки історію правничих учень, які або сприяли виникненню та розвитку таких інститутів, або мали метою пояснити їх існування та специфіку - як у межах науки, так і в форматі методичних процесів і пропаганди. Отже предметом цього дослідження є саме особливості розвитку наукових поглядів на правову природу індивідуальних договорів праці.

Для моделювання еволюції відповідних правничих учень автором розглянуте становлення юридичної доктрини щодо наймання праці в доіндустріальному суспільстві. В монографії висвітлені думки античних авторів, середньовічних дослідників, вказані особливості становлення вітчизняної політичної та правової думки щодо договірного забезпечення праці. В роботі досліджені аспекти еволюції доктринальних поглядів на питання догорів про працю в індустріальному суспільстві ХІХ-ХХ ст.

Особлива увага приділена взаємному впливу правничої доктрини та універсальних і регіональних міжнародних правничих регуляторів у сфері праці періоду їх становлення, висвітлений процес виникнення єдиної європейської правничої доктрини з питань наймання праці. Доведена наявність специфіки виникнення, розвитку та стагнації наукової думки з питань трудового договору в радянській країні та постсоціалістичних державах.

Зважаючи на вкрай обширний обсяг матеріалу, ця праця не претендує ані на роль енциклопедії наймання праці, ані на роль відповідної хрестоматії. Основну увагу автор на доіндустріальному етапі приділив найхарактернішим явищам, що мали далекосяжні наслідки - римській доктрині та наступним дослідженням країн романської правової традиції. Щодо пізнішого етапу, то автор пропонує огляд доктрини основних промислово розвинутих країн. Зважаючи на поки безальтернативну в Україні радянську спадщину концепції трудового договору, питанням еволюції відповідної наукової школи приділена увага як на етапі її розвитку, так і в період її поточної стагнації.

На жаль, сьогодні, в Україні XXI ст., доволі поширеними є позиції науковців на кшталт того, що «використання зарубіжного досвіду не повинно бути основним шляхом формування інституту ... трудових відносин» [548, с. 12] або що «досвід країн ЄС необхідно застосовувати в частині, яка відповідає існуючому в Україні менталітету» [419, с. 15]. Це, серед іншого, зумовлено кризою пострадянської школи трудового права і є прямим наслідком повної відсутності історичної спадковості в сучасній вітчизняній концепції трудового договору, основним і первинним ідеологічним джерелом якої досі є російська школа трудового права, яка віддзеркалена в радянській кодифікації законів про працю, започаткованій у 20-х рр. XX ст. та законсервованій в Україні XXI ст.

Автором були досліджені відповідні фундаментальні праці радянського та наступного періоду з питань трудових договорів: Олени М. Акопової, Миколи Г. Александрова, Єгора О. Андрюшина, Бориса К. Бегичева, Дмитра М. Генкіна, Миколи І. Іншина, Якова А. Карасьова, Ігоря Я. Кисельова, Олени О. Коваленко, Андрія М. Лушнікова, Марини В. Лушнікової, Наталії О. Мельничук, Арона Ю. Пашерстника, Пилипа Д. Пилипенка, Віктора О. Процевського, Єгора Б. Хохлова, Олега М. Ярошенка.

Водночас в умовах поступового фактичного, а не декларативного запровадження в Україні стандартів МОП, практики з питань наймання праці Європейського суду з прав людини, в процесі поширення в Україні в рамках Угоди про асоціацію відповідних стандартів права ЄС прогресивні доробки, накопичені в розвинутих правничих системах за останні дві тисячі років розвитку учень про угоди наймання праці можуть і мають бути поступово інтегрованими у вітчизняні науку та практику.

Адже розвиток правових учень про угоди індивідуального наймання почався ані зі схвалення перших радянських кодексів про працю, ані з моменту запровадження перекладачами робіт Фрідріха Енгельса російськомовного терміну «трудовой договор».

Сьогодні не можна, керуючись ідеологічними стереотипами радянських часів, відмовляти в увазі відповідним положенням праць античних юристів: Квінтія М. Сцеволи, Секстуса Ц. Африкануса, Марка А. Лабео, Гая К. Лонгінуса, Секстуса Помпонів, Юлія Павла, Луція Я. Пріска, Семпонія Прокулуса, Сервія С. Руфуса, Масуріуса Сабінуса, Доміція Ульпіана, Публія Ю. Цельсія, не варто оминати робіт мислителів Середньовіччя: Гінкмара Реймського, Філіпа де Ремі де Бомануара, Етьєна Буало, Гі Кокіля. Варто згадати доробок вітчизняних фахівців періоду Гетьманщини, таких як Іван В. Борозна, Яков Ю. Лизогуб, Василь В. Стефанович, Петро В. Валькевич.

Дивним виглядає обмеженість згадок про наукові досягнення вчених Нового часу в сфері угод наймання - Самуеля фон Кокцеї, Алоїса В. Крейтмайра, Карла А. Мартіні, Робера Жозефа Пот'є, Шарля А, Б. де Рішбура, Карла-Готліба Суареца, Анн Р. Ж. Тюргота, Франца фон Целлера. На думку автора, неможливо досліджувати питання угод наймання й без опрацювання наукових результатів досліджень найавторитетніших фахівців XIX та XX ст. - Гуго Зінцгеймера, Отто Кан-Фройнда та Кеннета Уїльяма Уеддерборна, так само як і праць Гарольда Б. Батлера, Френсіса Р. Батта, Ернста Герца, Олексія М. Гуляєва, Василя Б. Ельяшевича, Гаррі М. Кассіді, Гаетана Піру, Генрі Дж. Рассела, Чарльза М. Сміта, Альбера Тома, ГуставаТ. Швеннінга.

Сучасний розвиток єдиної наднаціональної юридичної доктрини в сфері угод наймання був би неможливим без повноцінної рецепції відповідного історичного досвіду. Про це, серед іншого, свідчать наукові досягнення таких авторів другої половини XX та XXI ст., як Текін Акілліоглу, Едоардо Алес, Нікітас Аліпрантіс, Стівен Д. Андерман, Катерина Барнард, Брайан Беркуссон, Лувен Р. Бланпейн, Роджер Бланпейн, Алан Богг, Ніклас Бруун, Поль дер Гейден, Томас Давуліс, Вільгельм Дойблер, Стейн Ев'ю, Джозеф Р. Карді-Хол, Полонка Кончар, Сцілла К. Легоцкі, Жан Ліон-Кан, Алан К. Ніл, Біргітта Ністрьом, Анн Нумхаусер-Хеннінг, Роберт Ребхан, Анджей Святковський, Колм О'Сіннейд, Олена В. Сиченко, Люсьєн Франсуа, Лувен Френк, Марк Р. Фрідленд, Моніка Шлахтер, Боб А. Хеппл, Герберт Янг.

Тому хоча б оглядове висвітлення автором відповідного глобального розвитку юридичної думки має бути корисним як для вітчизняних теоретиків та істориків права, так і для авторів, котрі нарешті мають науково забезпечити довгоочікувану модернізацію вітчизняного законодавства про працю.