Глава держави і антикорупційна політика: проблеми формування та реалізації

Корупція є складним соціальним явищем, боротьба з яким повинна проводитись за допомогою різних за своєю природою засобів та заходів. Антикорупційна політика є одним з найважливіших напрямів діяльності сучасної цивілізованої держави. В Законі України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 рр.» підкреслюється, що розв’язання проблеми корупції є одним із пріоритетів для українського суспільства на сучасному етапі розвитку держави. Подібне значення вказаного напряму правового регулювання пояснюється масштабом загроз життєво важливим національним інтересам, що несе корупція як негативне соціальне явище. Більше того, при цьому необхідно враховувати ті негативні наслідки, які спричиняє корупція у різних її проявах для розвитку Української держави, добробуту її громадян та стану забезпечення національної безпеки України: заважає демократичним перетворенням, зводить нанівець важливі реформаторські починання, не сприяє позитивному іміджу України в світі.

У 2014-2016 роках в Україні докорінно змінилася доктри-нальна, законодавча та управлінська основа державної антикорупційної політики і боротьби з корупцією. Це знайшло свій прояв у розширенні компетенції органів та посадових осіб публічної влади усіх рівнів, що зумовило формування нової філософії та завдань державної антикорупційної політики, а також вплинуло на розширення числа суб’єктів у сфері запобігання та протидії корупції. Поряд з традиційними суб’єктами антикорупційної діяльності, в результаті проведених реформ правоохоронних органів створені нові - Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство запобігання корупції (НАЗК), Державне бюро розслідувань (ДБР).

У цьому контексті важливо зазначити, що в країнах з президентською та змішаною формами правління у механізмі реалізації владних функцій щодо реформування та модернізації держави, важливу роль відіграє інститут глави держави. Відповідно, набуває особливої актуальності дослідження інституціональних особливостей впливу найвищої посадової особи на формування та реалізацію антикорупційної політики. Враховуючи універсальність функцій та повноважень, а також місце і роль такого владного суб’єкта як глава держави, саме координуюча роль Президента України має бути тим чинником, який спрямовує усю цілісну вертикаль публічних, у тому числі - правоохоронних, органів на ефективну протидію корупції, її профілактику та подолання негативних наслідків у політичній, правовій, соціально-економічній, культурній, оборонно-безпековій сферах суспільної життєдіяльності. В саме такій постановці означена наукова проблема досліджується вперше.

Окремі питання реалізації антикорупційної політики держави були предметом дослідження багатьох вчених, серед яких слід окремо відзначити внесок таких науковців, як М. О. Баймуратов, І. М. Балакірєва, Ю. П. Битяк, В. В. Василевич, Ю. О. Волошин, В. М. Гаращук, В. Д. Гвоздецький, К. М. Зубов, М. І. Камлик, Ю. В. Ковбасюк, О. Л. Копиленко, Ю. М. Коломієць, Г. В. Кохан, О. В. Кушнарьов, О. В. Марцеляк, М. І. Мельник, М. М. Міхальченко, Е. С. Молдован, Є. В. Невмержицький, А. С. Політова, В. М. Соловйов, В. В. Сухонос, О. В. Ткаченко, В. Л. Федоренко, Ю. С. Шемшученко, О. Н. Ярмиш та ін. Проблеми державної антикорупційної політики широко представлені у зарубіжній науковій літературі, зокрема, в працях А. Гайденгаймера, М. Джонсона, В. Ле Вайна, С. Конорса, Дж. Крамера, Р. Маєрсона, В. Мілера, А. Шайо та інших.

Водночас у наявних дослідженнях відсутній комплексний теоретико-правовий аналіз інституціональної ролі глави держави у формуванні та реалізації антикорупційної політики, що складає важливе науково-практичне завдання у сучасних умовах державно-правового розвитку.

Мета даного монографічного дослідження обумовлена актуальністю га ступенем розробленості обраної теми і полягає у дослідженні теоретико-правових засад ролі інституту глави держави у формуванні та реалізації антикорупційної політики.

Відповідно до поставленої мети в роботі зосереджується увага на вирішенні таких завдань:
- навести основні теорії та доктринальні підходи до визначення поняття «корупція» як соціально-правового феномену;
- встановити місце глави держави в системі суб’єктів протидії корупції;
- дослідити еволюцію державної антикорупційної політики;
- дослідити і проаналізувати нормативно-правове та організаційне забезпечення процесу формування і реалізації антикорупційної політики глави держави;
- проаналізувати зарубіжний досвід участі глави держави у формуванні та реалізації антикорупційної політики;
- визначити шляхи оптимізації інституціональної системи формування та реалізації антикорупційної політики глави держави;
- встановити напрямки оновлення нормативно-правової бази процесу формування та реалізації антикорупційної політики глави держави.