Імунітет свідка у кримінальному провадженні (порівняльно-правова характеристика)

Визнання у ст. З Конституції України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки в Україні найвищою соціальною цінністю та проголошення у ній прав і свобод людини та їх гарантій, які визначають зміст і спрямованість діяльності держави, визначили напрямок розвитку механізмів охорони та захисту прав людини. Україна, як правова держава, зобов’язана гарантувати та захищати права, свободи і законні інтереси людини та громадянина. Це знаходить своє відображення у галузевому законодавстві. Серед правової системи України особлива роль належить законодавству, яке визначає порядок кримінального провадження на її території, та яке пов’язано з охороною прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження шляхом застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

Зазначене вище також стосується одного з учасників кримінального провадження - свідка. Розширивши коло прав свідка у Кримінальному процесуальному кодексі України (далі -КПК України), законодавець створив умови для ефективного залучення свідків у кримінальне провадження і надав свідкам диспозитивності у користуванні правами. Одним із таких проявів диспозитивності кримінального провадження є імунітет свідка.

Виступаючи як цілісний механізм, правове регулювання імунітету свідка у кримінальному провадженні не позбавлене помилок у правозастосуванні та множинності наукових підходів, що спричиняє як неоднозначне тлумачення окремих елементів імунітету свідка, так і його реалізації. Проведення порівняльно-правового дослідження основних понять, категорій та правових явищ в межах імунітету свідка у кримінальному провадженні здатне не лише гармонізувати окремі проблемні аспекти реалізації свідками своїх прав та обов’язків у кримінальному провадженні України, але й виробити єдині підходи до правозасто-совної діяльності уповноважених КПК України осіб на ведення кримінального судочинства, а також методологічно за допомогою порівняння, співставити наукові напрацювання, виробити узагальнений підхід до пояснення та роз’яснення складових імунітету свідка у кримінальному провадженні.

Підґрунтям цього дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі кримінального процесу, які досліджували імунітет свідка у кримінальному провадженні. Серед них Ю.П. Аленін, Р.В. Бараннік, М.Ю. Веселов, М.И. Вільгушинський, С.Г. Волкотруб, І. В. Гловюк, В. О. Гринюк, Ю. М. Грошевий, О. В. Капліна, А. Ф. Коні, В. В. Король, І. П. Корякін, Е. Ф. Куцова, О. П. Кучинська, Т.А. Лоскутова, Є. Д. Лук’янчиков, С. В. Лукошкіна, В. М. Лушпієнко, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, В. В. Молдован, В.Т. Нор, М. А. Погорецький, А.Л. Ривлін, Н. 3. Рогатинська, А. І. Рогожин, Д. Б. Сергєєва, О. С. Старенький, С. М. Стахівський, В. М. Тертишник, В.П. Шибіко, Л.Д. Удалова, І. Я. Фойницький, О.Р. Хижна, Ю. В. Циганюк, М. М. Шейфер, О. Г. Шило, М. Є. Шумило, О. Г. Яновська та ін.

Проте, у вітчизняній кримінально-процесуальній науці тема порівняльно-правового аспекта в імунітеті свідка у кримінальному провадженні не достатньо розроблена. Частково це пов’язано із прийняттям КПК України 2012 року, проведенням судової реформи, які, впровадивши нові норми у кримінально-процесуальне законодавство, зумовлюють необхідність переосмислення, здавалося б, сталих правових понять та категорій. З огляду на вищезазначене було обумовлено вибір теми монографічного дослідження та її актуальність, наукове і практичне значення.

Автори висловлюють глибоку вдячність колективу кафедри кримінального процесу та криміналістики Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка за допомогу у написанні цієї роботи та цінні поради.

Особливі слова подяки вельмишановним рецензентам монографії - доктору юридичних наук, доценту, заслуженому юристу України, судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Михайлу Йосиповичу Вільгу-шинському; доктору юридичних наук, професору, заслуженому діячу науки і техніки України, директору Інституту підготовки керівних кадрів та підвищення кваліфікації Національної академії внутрішніх справ Ларисі Давидівні Удаловій.